— Я був нерозумний, Алеку, забрав свою сiм'ю iз свiту людей, щоб заховатись вiд їхнього безумства, але люди повиннi жити серед людей, життя без життя не буває. Так, Алеку, я це зрозумiв. — Вiн подав менi глиняну iндiанську люльку — люльку Джеремi: — Вiзьми, Алеку, ти подарував нам свою кров i тепер маєш право на цю люльку…
По вибоїнах його зморщок текли сльози — сльози змерзлого старого. Вицвiлi вiд довгих рокiв бiлястi очi дивилися з похмурою тугою.
…Люлька пiрата — одна з найдорожчих моїх релiквiй. Беручи її в руки, я знову бачу себе на Фолклендах, у Девiсiв. Чи там вони ще, не знаю. Старий казав, що виїдуть.
До людей…
Аркебуз — гнотова рушниця, яку заряджали з дула.
Бейдевiнд — курс судна при зустрiчно-боковому вiтрi.
Тепер архiпелаг Туамоту.
Так маркiзанцi називали французiв.
Так полiнезiйцi називали Америку.