З канцелярій галицько-волинських правителів збереглися переважно акти, написані по-латині, і саме вони використані тут для прикладів.
Ladimiria – досл. Володимирія, тобто Володимирська (ширше – Волинська) земля.
В українській історіографії його звичніше називають Людвіком Анжуйським. Після смерті Юрія-Болеслава король Лайош заявив претензії угорського трону на Русь, відштовхуючись від прецеденту правління в Галичині у першій половині XIII ст. королевича Коломана.
У повторних війнах 1365–1366 та 1376–1377 рр. Холм і Белз перейшли до Польщі, і саме такий розподіл територій між нею і Великим князівством Литовським усталився аж до Люблінської унії.
Слово шляхтич походить від німецького Geschlecht – походження, рід, що в чеській мові дало šlechtic, а в польській – szlachtic, тобто людина відомого, благородного походження.
Гетьман – від нім. гауптманн за посередництвом чеського гейтман – воєначальник. У Польщі згадується з 70-x років XV ст. в значенні ватажка найманих загонів, згодом – заступника короля у військових справах, головнокомандувача (гетьман коронний); першим гетьманом Великого князівства Литовського у 1497 р. став князь Костянтин Іванович Острозький. Щодо козацтва, то в офіційній урядовій термінології частіше вживалося поняття старший Війська Запорозького, a термін гетьман послідовно почав прикладатися тільки до Богдана Хмельницького.
Направа – тут у значенні ремонт, відбудова (пор.: направа замку).
Книга з текстами церковних служб і викладом порядку проведення треб, тобто тих чи інших молитов і обрядів.
Горе переможеним. Крилатий латинський вислів яким традиційно констатують вседозволеність переможців і беззахисність переможених.
Хроніку Софоновича видали друком Юрій Мицик і Володимир Кравченко аж у 1992 р.; у XVII–XVIII ст. ходила в численних списках-копіях, один з яких 1687 р. був навіть вивезений до Швеції, де зберігається донині (у XVIII ст. окремі розділи з цього списку були перекладені шведською мовою).
Сюди належить додати ще три листи мазепинських часів, схоже, справді автентичні.
Яскравим дидактизмом саме такого змісту наповнена знаменита картина славетного польського художника Яна Матейка "Вернигора", написана між 1875–1883 рр.: постать натхненного віщуна розділяє дві групи персонажів – поляків та українців, проте на передньому плані художник зобразив дитя в білій одежі – символ з'єднання обох народів у щасливому майбутньому.
Саме так у польській вимові стало звучати старовинне родове ім'я князів Чорторийських. Оскільки гучна політична слава членів цього роду, здобута впродовж XVIII – першої половини XIX ст., асоціюється вже з польським варіантом прізвища, вживаю його в не українізованому написанні.
Нагадаю, що сейми Речі Посполитої спиралися на принцип одноголосного прийняття рішень. Таким чином, незгода одного-єдиного з послів, який міг оголосити veto на ту чи іншу сеймову ухвалу, зривала засідання сейму в цілому. Вперше такий прецедент був зафіксований, як уже згадувалося, на сеймі 1651 р., коли через це не була ратифікована Білоцерківська угода. У XVIII ст. liberum veto (вільне вето) стало хронічною хворобою сеймування.
Як сказано у відповідному маніфесті, справедливо остерігаючись цілковитого розпаду держави через анархію та дух угруповань (l'esprit de faction).
Свобода, Рівність, Братерство.
Наприклад, Катерина II в одному зі своїх приватних листів напередодні Великого сейму пише про це з граничною відвертістю: "Слід відкласти усі особисті наміри і короля, і його міністрів, зберігши таку конституцію, яка зараз є, бо, правду кажучи, для Росії немає ні потреби, ні користі, щоб Польща стала дієздатною".
До цього місця текст супліки складено польською мовою, а далі погрози орендарів селяни викладають по-українськи (латинською, звичайно, абеткою).
Фрагменти цього лісового масиву донині існують між містами Смілою, Кам'янкою і Чигирином.
Так згодом стали називати гайдамацький вибух червня 1768 р. (від слова колій, яким на Черкащині й Київщині називають різників, що спеціалізуються на забиванні свиней). Говорячи про Коліївщину, не можна оминути прислужницької аморальності радянської історіографії, яка навіть "Етимологічному словнику української мови" нав'язала пояснення терміну Коліївщина не від слова колій, а від слова кіл, тобто дрючок, бо, мовляв, коли були зброєю більшості повстанців (пор.: УРЕ, т. VII, с.5).
Чин Святого Василія Великого Русинів (ЧСВВР).
У 1814 р. орден був відновлений. Катерина II не визнала касації єзуїтів на території Білорусі, тож єзуїтські колегіуми діяли там і після 1773 р.
Як уже оповідалося, резиденцією лівобережних гетьманів був спершу Гадяч, а згодом Батурин.
Цією повинністю зловживано з часів Петра І. Наприклад, у 1715 і 1721 рр. на так звані ладозькі канальні роботи під Санкт-Петербурґ було вивезено 20 тис. козаків; на будівництво Української лінії – системи фортифікацій між Дніпром і Дінцем довжиною близько 400 км – протягом 1732–1736 рр. залучалося понад 25 тис. козаків і т. д.
Про рангові маєтності див. розд. V, § 3. За підрахунками Михайла Слабченка, на середину XVIII ст. вольних сіл залишалося дещо більше 10 %, а решта вже перебувала у приватній власності старшинських родин; деякі з них володіли сотнями, а то й тисячами підданих (як, наприклад, Апостоли, Розумовські, Полуботки, Скоропадські).
Під час російсько-турецької війни 1735–1739 рр. на Лівобережжі і Слобожанщині протягом шести років квартирувала майже вся діюча армія, її обслуга та командний корпус.
Російсько-турецька війна справді розпочалася 1735 р. і тривала до 1739 р., супроводжуючись безглуздими втратами людей та коштів і мізерним військовим результатом. Лояльність козацької старшини добре придалася уряду, бо територія України служила і базою розміщення, і джерелом матеріально-технічного забезпечення усієї діючої армії.
Цей звід під назвою "Права, по которим судится малороссийский народ" був опублікований 1879 р. відомим істориком права, київським професором Олександром Кистяковським.
Українські суди в поточній практиці спиралися на праці місцевих юристів: "Суд и росправа в делах малороссийских" Федора Чуйкевича (1750), "Книга Статут и прочие права малороссийские" Кондратьєва (1764) та ін.
Кирило Розумовський, далі живучи у Петербурзі або за кордоном, тільки в останні роки життя повернувся в Україну. Помер у 1803 р. в Батурині; похований тут же, у завершеній того самого року на його кошт Воскресенській церкві, що існує донині (прах гетьмана в пошуках коштовностей потривожили вже за радянських часів, тож його гріб не зберігся). Місцевий переказ, пов'язуючи двох батуринських гетьманів – Мазепу і Розумовського, оповідає, що церкву побудовано з цегли так званого Мазепиного стовпа – башти, яка уціліла після погрому Батурина 1708 р.
Вона скінчилася Кучук-Кайнарджійським миром 1774 р., згідно з яким Росія отримувала частину Чорноморського узбережжя, а Кримський ханат оголошувався незалежним від Туреччини, тобто фактично підпадав під контроль імператриці. У 1783 р., спровокувавши в Криму внутрішні усобиці, російський уряд скинув останнього хана Шагін-Гірея з престолу і приєднав Крим до володінь імперії. На той час припадає величезна хвиля еміграції з Криму до Туреччини: з приблизно 400 тис. його населення виїхало близько 200 тис.; ще близько 40 тис. осіб християнського віросповідання у 1778 р. було примусово переселено в Приазов'я.
Мається на увазі Табель про ранги – законодавчо встановлений Петром І у 1722 р. порядок проходження служби державними чиновниками. Табель встановлював 14 рангів (чинів) по трьох видах: військові, штатські і придворні, що асоціювалося з належністю до дворянського стану.
Варто нагадати, що така сукупність прав діяла в українських землях з кінця XIV – середини XV ст. як законодавчо оформлена і в Короні Польській, і у Великому князівстві Литовському, поширюючись не лише на шляхту, але й на решту вільних прошарків населення (пор. розд. III, § 1–2).
Ідеї "Історичної довідки" згодом у публіцистичній формі знайдуть вияв у часто згадуваній "Історії Русів", що дало підставу багатьом історикам вважати Полетику автором цього твору (за іншими гіпотезами, ним міг бути його син Василь або могутній царедворець, канцлер Катерини II Олександр Безбородько).
На середину XVIII ст. справді припадає особливо велика хвиля освітніх мандрівок юнаків з України за кордон – до університетів Німеччини, Швеції, Франції та ін. Тим-то в наказі глухівської старшини згадується, що иные, отсылая детей своих в иностранные земли, приходят в оскудение, а багато хто не имеет к тому способу.
Рапорт цитується у перекладі з французької Ярослава Дашкевича.
Так впродовж XVI – першої половини XVIII ст. офіційні московські документи називають українське козацьке населення. За правління Петра І для мешканців Гетьманської України звичнішою стає назва малоросіяни, тим часом як слобожан ще довгий час продовжували іменувати черкасами.
Поблизу сучасного с. Покровського Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл.
Так, Петро Калнишевський з невеликою перервою був кошовим отаманом протягом 10 років – з 1765 по 1775 рр.
Січова церква перебувала під патронатом Києво-Межигірського монастиря, звідки прибували сюди ченці-священики в обмін на багату милостиню; сам монастир вважався запорозьким шпитальним, як колись Трахтемирівський. У Межигірському монастирі доживали віку самотні літні запорожці; тут, зокрема, померли і були поховані Остафій Гоголь, Семен Палій, Самійло Самусь та ін.
Цитується у перекладі Івана Драча.
Цитована тут "Книжечка Плутархова о спокойствии души"(1790) присвячувалась Якову Донцю-Захаржевському, нащадкові харківських полковників.