Уже сповнилося чотири десятки років з того часу, як у Вінниці за словами народу "розкрилася земля і показалося пекло" комуномосковського голокосту над українським народом і добігає вже півсторіччя з того часу, як той злочин поповнено. Очевидно, що Вінниця далеко не єдиний символ тієї страшної доби, на якій дві тоталітарно-диктаторські системи - московський комунізм і німецький нацизм - витиснули ганебне тавро народовбивства. Німецько-нацистські злочини розкрив і удокументував назавжди Міжнародний Суд в Нюрберґу. Деякі із безчисленних злочинів комуністичної системи, поповнених за диктатури Сталіна, затаврували його ж таки "соратники" і опрічники після його смерти.
Але чому всі мовчать про Вінницю? Чому тепер, по довгих роках після тих страшних злочинів, міжнародне ЮНЕСКО відзначає роковини надхненника тих злочинів, кривавого Леніна, як "великого гуманіста"? Як і чим пояснити факт, що з представниками тієї системи, яка вчинила і відповідальна за народовбивство, що його Вінниця є тільки малою частиною, сьогодні засідають разом в міжнародних установах, переговорюють, братаються навіть ті у Ватикані і не тільки самі - як це вимовно сказав Патріярх Йосиф Сліпий на світовому Соборі Єпископів в жовтні 1971-го року - "закривають очі на гори трупів і річки крови", що їх склав у жертві український нарід, але ради якоїсь "дипломатії" ще й іншим затикають очі й рота.
Інші народи можуть мати на це - чи думати, що мають - більше чи менше оправдані причини. Але Вінниці та безліч інших злочинів народовбивства, включно з масовим виморенням з поміччю зорганізованого голоду мільйонів людей у 1932-33 роках, не сміємо забути ми, українці.
Пам'ятаймо про Вінницю!