— Тільки ти б йому поніс що-небудь на радець, все був би ласкавіший! — радили люди.
— Та в мене нічого й нема!
— Хіба б гуску взяв де-небудь; он у сусіда є кілька...
На тім і постановили. За дванадцять грошей купили гуску, і Грицько, прибравшись й тісненько підперезавшись, пішов уранці на панський двір. Через кілька часу надійшов і пан з току, де весело гупали, далеко лунаючи, чотири ціпи.
— До вашої ласки, пане!.. Прийшов із жінкою, щоб у вашому селі осістись,— звернувся до нього Грицько.
— Що ж, живи; як добрий будеш, то буде й тобі добре, і придбаєш усього. Є худоба в тебе чи, може, ти з рукомесла живеш? Мені дуже б ткача треба.
— Ні, пане, не вмію нічого, й худоби нема. Я за парубка жив попереду.
— Так як же ти? Може Д тут за парубка станеш?
— Ні, дайте вже поле; худоби позичу й плуга.
— Про мене — роби, як знаєш. Рік будеш вільний од усього; а там — що люди роблять, те й ти. Як же ти звешся?
— Грицько Крук,— назвав себе наново Грицько,— а жінка Ганна, та ще дитина мала.
Тим скінчилася розмова. Пан послав хлопця показати Грицькові хату: господар її втік торік.
— Куди ж він пішов? — розпитував Грицько хлопця.
— Кажуть, що на Поділля, тоді п'ятеро того року втекло. Кажуть, що там панщини немає, а землі скільки хоч.
— Мабуть, брешуть,— постановив Грицько,— адже ж і мені казали, ніби тут нема панщини, а таке ж саме, тільки манять людей. Мабуть, від цього ніде не втечеш!..
Хата, подвір'я — все те тхнуло пусткою. Солому з повіток, з хати розібрано; подвір'я розгороджене, хата облуплена.
— Це вже дуже погана, чи нема кращої? — спитав Грицько хлопця.
— Ті ще гірші; адже ж зате хата нова.
Круки перенесли зараз свої клунки до нової оселі й повиймали своє добро: тут була сокира, коса, серп, заступ, рогач, мішки, деякі хуста, сувій полотна, що придбала Ганна, ще наймичкою бувши, та ще два золотих грошима — оце було й усе багатство Круків. В хаті текло; повітря було затхле, як у пивниці. Грицько пішов знову до пана — просити дерева на огорожу й соломи на покрівлю. Ганна зараз заходилася мастити хату: їй не ждалося, хотілося зараз усе поправити, зробити. Позичила опалу, горшка, крупів, хліба; заткнула пробите вікно, замастила соломою, де текло. Ввечері, в пітьмі, хата вже зовсім не здавалася пусткою. Солома ясно палала в печі; ясні плями й темні тіні тремтіли й танцювали по стінах, по долівці; Ганна з великою радістю, після довгого блукання, поралася біля печі, втішаючись і ясним полум'ям, і своїм хазяйнуванням. Вона так давно бажала стати справжньою заможною хазяйкою! З такими мріями йшла вона й заміж; та не справдились вони в рідному селі! Тепер знову ці мрії вставали перед нею в блискучому полум'ї й тішили, вабили її...
Ті веселі думки опанували й Грицька. Сидячи на соломі, він гойдав свого синашу й тішив його, показуючи на полум'я. Чи тішилась дитина, чи ні, але батько-, проте", був у тій хвилі щасливий, і біляве, як у «литвина» <sup>3</sup>, лице його світилося незгріш від тих ясних плям, що бігали по хаті.
Так весело розпочали Круки своє життя в Ставках — так звалося те село.
II
Погода розгулялась швидко. Грицько вилаяв її, що не знала, коли її було треба, але Ганна догадалась, що то дощ ішов їм на щастя, поки вони мандрували, а тепер перестав.
Дуже хотілося того щастя! Але, чекаючи його, треба було подумати й про те, що його
їсти і як пересидіти зиму. У Круків не було ніякого запасу; з тих двох злотих, що зав'язані були в Ганниній хустці, вигодуватись було не можна; а то ще й треба було купувати всякого добра, почавши від горшків і до відер та діжок. Грицько знову з'явився перед пана, просячи позичити жита півосьмачки й гречки два гарці. Пан на те гукнув хлопця й спитався:
— Почім спродали жито й гречку на останнім ярмарку?
Той сказав.
— Отож щоб знав,— сказав пан Грицько-ві.— Буде, значить, за тобою чотири злотих: коли ж ти мені віддаси?
— Може, я б їх відробив? Молотив або як інакше?
— Добре, приходь: по п'ять грошей день тобі порахую.
Грицько походив кілька днів, але далі пан приняв ще одного, такого ж перехожого, як і Грицько, за парубка, за те, щоб годувати зиму. До того ж приходили на панщину селяни. Грицько був зовсім непотрібний, і пан сказав йому, щоб більше не приходив. Іншої праці він собі- не знайшов. Тож, не маючи ніякого хазяйства, ані якої роботи, лежав звичайно на печі й марив, скільки він посіє чого, й скільки воно вродить, і що з того треба буде зробити. Ганна свій вільний час збавляла або бавлячи дитину, або шиючи з того сувою полотна сорочки чоловікові й собі. Маючи вільний час, узялася вона їх мережити; мережки виходили не дуже гарні: в наймичках усьому не навчишся, але Ганна поралася коло їх з великою охотою. Ще її втішні надії не минулися: їй здавалося, що вона ніби свою будучу долю вишивала, таку ж мережану, рябу та веселу.
Грицько часом починав удвох з нею міркувати, скільки чого в їх буде, й що вони з того зроблять; а коли той матеріал кінчався, мовчки слухав, як віє вітер в комині або як Ганна розмовляє з дитиною, й спав і дрімав без кінця. Часто йому снилися ріжні страхи з минулого життя: то ніби заснув він парубком, і пан його будить, пхнувши ногою під бік, то хлеще натаєм; то ніби тікає, притаївся і чує в лісі погоню: хорти біжать до нього, шамотять листям, роздратовані, люті. Грицько прокидався переляканий і радіючи згадував, що то все мара, що він у своїй хаті, далеко від тих місць, і не знайдуть його ні старі, ні новіші пани.
Так було день у день і часом докучало Грицькові. З нудьги він часом ходив розважитись до шинку, де можна було любенько побалакати з людьми. Одначе єврей швидко перестав давати у борг. Грицько, правда, міг би віднести трохи жита, але на те не стало в його духу: він жив надією стати заможним господарем.
А тим часом минався той хліб, що взято було в пана, дуже швидко плинули й гроші з Ганни-ної хустки. Грицько мусив удруге і втретє ходити до пана позичати, і гроші, що він був винен панові, все росли. Та Грицько на те не зважав і чекав тільки весни, щоб хазяйнувати.
Вона не довго гаялась того року, та весна, і швидко прийшла, наливши балки й лощини сніговою водою, відкривши з-під снігу чорні поля; вогкі й пухнасті, вони немов самі просили плуга. Але Грицько не мав ні плуга, ні худоби; сусідам позичити було тяжко; два дні робили на панщині, а то треба було орати своє; та й худоби було не дуже багато,'все спрягалися, а в декого, як і в Грицька,й зовсім худоби не було. Знову Грицько обернувся не до кого, як до пана, позичив худоби й плуга, позичив насіння й оброку. Все те коштувало!
— За тобою є вже тридцять п'ять злотих,— сказав нарешті Грицькові пан. Той міг тільки почухатись, почувши про таку силу грошей.
Весна була не дуже погожа. Спочатку, правда, закроювалося на добре, але після Великодня дощів було мало, і хліб захирів. Грицько щодня виходив був глянути на свою ниву, й лице його ставало все хмурнішим: він вклав стільки надій в цей посів, що не міг дивитись без сердечного болю, як той хліб скніє, й нарешті перестав уже й ходити до ниви. Дощ перепав якось в рішучий момент, трохи підправив яри-ну, але все-таки врожай був незначний. Коли було звезено й змолочено урожай і обраховано, показалося, що трохи не весь пришилось би віддати, аби заплатити, що був він винуватий панові й сусідам; значить, частину позик при-йдеться на другий рік відкласти. Перспектива заможного господарства блідла й никла. Ганні дуже захотілося мати корову, але Це було неможливо: спромоглися тільки на теличку. А на другий рік, значить, прийдеться знову все позичати: і плуга, і волів...
— Ти б узяв у пана вола, а гроші потроху ми б сплатили: адже паша в нас є,— порадила Ганна, і ця думка дуже подобалася Грицькові: маючи вола, можна було спрягатися, не позичаючи ні в кого; тільки купити його не було за що. Грицько взяв у пана у борг.
Новий рік почався вже звичайною панщиною: два дні на тиждень, дві толоки, чотири шарварки, стерегти по черзі панський двір уночі, ходити з підводами до Луцька й Львова;
жінці — сікти капусту, прясти панську куделю, робити на панськім городі й багато ще чого, що важким тягарем налягало на Грицька і його жінку. Правда, це все було легше трохи, менше трохи, ніж у попередньому селі, але воно ставало далеко тяжчим після мрій про волю й змагань її добитись. Тікати світ за очі, віддавати на всяку непевність свою долю, свою шкуру, аби тільки вигадати один день панщини на тиждень, а зрештою мати все ту ж працю, панщину, шарварки та толоки — це здавалося чистим посміхом. Варто було тікати!
Такі думки не раз почав висловлювати Грицько після того, як перші рожеві надії на нове господарство його зрадили і потяглося панщинне життя своєю колією. Ганна одначе не хотіла поділяти його думок, і як він занадто вже починав нарікати, прозивала його волоцюгою і ледащом. В неї далеко більше було примирення, і вона ще не втратила своїх надій на добробут.
Маючи вола, далеко легше було господарювати, і Грицько не побільшив, а ще зменшив свої статки за зиму; але літом прийшлось тяжко, коли до двох днів панщини пан додав йому два дні на виплату боргів. Пан хапався з жнивами, але так само мусили хапатись і люди. Разом настала спека, дні стояли гарячі, роса перестала падати, і хліб починав сипатися дуже, а зерно було таке важке та добре, що шкода було дивитися на ту трату.
— Хай йому всячина! — сказав Грицько, почувши від осаули, що йому робити на цім тижні чотири дні.— Хто чув таке робити? В мене самого хліб сиплеться, де його до середи чекати!
Він не пішов у понеділок. Пан покликав його ввечері, вилаяв і похвалявся бити. Але Грицько не покорився: він не то навіть щоб не хотів, а просто-таки не міг задля панських жнив кинути свій власний, кривавицею политий хліб висипатись.
— Підождіть, пане, я потім вам відроблю,— все ка^ав він своєму панові, а не відпросившіїся, ізсе-таки не пішов на панщину й у вівторок. Це так йому не пройшло: Грицька знову покликано до двору і всипано йому щедро.
Грицько вилежав мовчки—ані пари з уст; такий на його дух найшов. Різок коштувати було йому не первина, траплялося й на попередніх місцях, особливо — на дворі служачи, але тут, на нових місцях, здалося вже занадто прикрим.
— Варто було тягтися за п'ятнадцять миль,— мурмотів він сердито й ще сердитіше додав: — Бодай не діждали, щоб я задля них свій хліб кинув!
Свій хліб мусили жати вночі. Погода стояла все гаряча, земля не простигала й уночі, так і пашіло теплом. Ганна робила, скільки могла, і цілком знемагалася: Грицько казав їй, аби йшла додому, кинула роботу,— вона не кинула, поки не втяла руку серпом... А хліб сипався. Ганна пробувала жати й в'язати порізаною рукою, та не могла й трохи не плакала з досади й болю. А Грицькові сказали відробляти ті дні, що він не робив. Грицько пішов раз, а далі не втерпів та, покинувши панщину, кинувся свій хліб дожинати. Наслідок був той самий: Грицька знову покликали до двору і знову його вибито.
Хліб нарешті зібрали чи сяк, чи так. Врожай