Розголос, якого набули в свiтi повстанськi акцiї на теренах Словаччини, завдав могутнього удару по iмiджу СРСР на мiжнароднiй аренi. Адже перемога Москви у Другiй свiтовiй вiйнi, швидке утвердження сателiтних вiд неї урядiв у бiльшостi країн Центральної i Пiвденно-схiдної Європи вже незабаром по її закiнченнi створили у свiтової громадськостi мiф про непереможнiсть Радянського Союзу. Мiф цей був постiйно пiдтримуваний радянською пропагандистською машиною, яка на цiлий свiт проголошувала перемогу iдей комунiзму. Тепер виявлялося, що в кордонах самого СРСР, країни, яка "впевнено розбудовує основи нового свiтового ладу", iснує потужний рух опору, що вже кiлька рокiв веде завзяту героїчну боротьбу з комунiстичним режимом за право свого народу на свободу i незалежнiсть.
Українським повстанцям вдалося це завдяки тому, що iнформацiйний простiр Чехословаччини не контролювався ще повнiстю Москвою. Тут виходили рiзноманiтнi, часто опозицiйнi до комунiстiв, газети, працювали представники зарубiжних засобiв масової iнформацiї. Проте вже незабаром внутрiшнi процеси, що проходили в країнi, де поступово ключовi державнi пости переймали ставленики СРСР, призвели до поширення iнформацiйної блокади довкола українського нацiонально-визвольного руху i сюди. Зважаючи на це, в керiвництвi цього руху виникає iдея безпосереднього прориву українських повстанцiв на Захiд, за "залiзну завiсу" сталiнського "раю".
Продовженням спроб прориву iнформацiйної блокади слiд вважати рейди сотень УПА iз Закерзоння на територiю Нiмеччини, окуповану американцями. Пiдтвердження цього знаходимо в численних документах українського пiдпiлля i нацiоналiстичної емiграцiї. У вказiвках учасникам акцiї, виданих Крайовим Проводом ОУН на Закерзоннi, читаємо: "Йдiть у свiт, де тiльки живуть українцi, й голосiть слово правди крайової боротьби. Голосiть, що керуючим чинником визвольної боротьби є УГВР" [344] В "Комунiкатi Проводу Закордонних Частини ОУН в справi закордонних рейдiв лiтом 1947 року" вказано, що завданням переходу вiддiлiв на Захiд була "зовнiшньо-полiтична манiфестацiя iдеї державностi України й незламности українського вiйська, як i демонстрацiя протибiльшовицької збройної сили" [345]. У "Витязi з полiтичного огляду Проводу ОУН" вiд червня 1948 року зазначалося, що "кiлька вiддiлiв УПА та груп революцiонерiв [пiдпiльникiв ОУН - В.В.], згiдно з дорученням Проводу, пробилися через Чехословаччину в Захiдню Нiмеччину, щоб там, у Захiднiй Європi, скласти перед народом i свiтом протест проти бiльшовицьких злочинств над Українським Народом" [346]. В допитi бiйцiв УПА, що перебралися до Нiмеччини, вiд 30.10.1947р. читаємо з цього приводу: "Інтернованi вiйськовики запевняють, що вони маршували на захiд передовсiм тому, щоб зв'язатися з захiдноєвропейським свiтом i дати йому автентичнi iнформацiї про визвольну боротьбу українського народу". [347]
Врештi, Головний Командир УПА Роман Шухевич (пiд псевдом "Роман Лозовський") в iнтерв'ю, опублiкованому "Бюро iнформацiї i пропаганди Української Головної Визвольної Ради", вказує, що рейди були здiйсненi згiдно з директивою УГВР в цiй справi та наказом ГК УПА, i завданням їх було "передати за кордон iнформацiю про визвольно-революцiйну вiйну Українського Народу проти московсько-бiльшовицьких та польсько-бiльшовицьких окупантiв та їх гнобительську полiтику на українських землях". [348]
Отже, цiлком помилковим є твердження, поширене в польськiй та чеськiй лiтературi, про рейди на Захiд як втечу повстанських вiддiлiв пiд тиском загонiв Операцiйної Групи "Вiсла". Звичайно, акцiя "Вiсла" вiдiграла важливу роль у проведеннi рейдiв, але це була лише роль каталiзатора, який пришвидшив їх виконання.
Адже пiсля її проведення подальше перебування повстанцiв на теренах Закерзоння стало неможливим i, зважаючи на вiдсутнiсть виселеного вже українського населення, не потрiбним. Починаючи вiд 28 квiтня, тобто вiд початку акцiї, командування Вiйська Польського зосередило тут 5 дивiзiй пiхоти, 1 дивiзiю Корпусу Внутрiшньої Безпеки (КБВ) та три додатковi полки. Як допомiжнi сили використовувалися сотнi народної мiлiцiї (МО) та її добровiльного резерву (ОРМО). Загалом, польськi сили становили близько 20 тисяч солдат [349]. В оцiнцi сил українського пiдпiлля в цьому регiонi є значнi розбiжностi: польськi документи називають цифру 2402 особи, в тому числi 1770 воякiв УПА i 720 членiв цивiльної сiтки ОУН [350]. Натомiсть командир Закерзонської вiйськової округи УПА "Сян" Мирослав Онишкевич-"Орест" називав число максимум 1390 стрiльцiв i старшин з 17 сотень УПА i точно невизначену чисельнiсть цивiльної мережi ОУН [351]. В будь-якому випадку, спiввiдношення українського пiдпiлля iз польськими силами становило приблизно 1 до 10. Окрiм того, пiсля спустошення українських сiл, повстанцi залишилися практично без матерiальної бази. Саме в таких екстремальних умовах командування УПА видає наказ про перехiд частини закерзонських вiддiлiв на терени УРСР для продовження там боротьби, iнша ж частина повинна була пробиватися на Захiд, до американської зони окупацiї Нiмеччини.
За iнформацiєю Василя Галаси, перша згадка про ймовiрний рейд до Нiмеччини стосується ще кiнця 1945 року. "Рiшення щодо рейдiв вiддiлiв УПА в Захiдну Європу, - пише вiн, - визрiвало впродовж довшого часу. Вперше порушено це питання на вiдправi-нарадi, яку проводили член Проводу ОУН "Tapac"-Дмитро Маївський i шеф Головного Вiйськового Штабу УПА генерал "Пере-бийнiс"-Дмитро Грицай, що йшли на Захiд iз завданням полагодити ряд питань, пов'язаних з продовженням визвольної боротьби в пiслявоєнних умовах, та узгiднити тлумачення постанов Третього НВЗ ОУН 1943 року. Нарада вiдбулася на початку листопада 1945 року у селi Бережниця Вижня. У нарадi брали участь, крiм згаданих керiвникiв, Крайовий Провiдник визвольного руху на Закерзоннi "Стяг"-Ярослав Старух, командир ВО "Сян" "Орест"-Мирослав Онишкевич, та "Орлан"-Василь Галаса, заступник Крайового Провiдника i референт полiтично-пропагандивної роботи. На нарадi розглянуто, крiм полiтичної ситуацiї в свiтi та в Українi, можливi варiанти розвитку подiй на Закерзоннi. Один з них - цiлковите виселення українського населення або близький до того стан. При повному виселеннi рекомендувалося вiддiлам УПА i частинi пiдпiлля перейти в Україну… А щодо питання рейду вiддiлiв УПА на Захiд, керiвники [Маївський i Грицай - В.В.] порекомендували пiдождати їх повернення iз-за кордону. По-перше, не було певностi, що окупацiйнi властi США в Нiмеччинi не видадуть наших повстанцiв на вимогу большевицького уряду. Нам уже були вiдомi факти насильницької "репатрiацiї", застосовуванi представниками захiдних держав щодо наших емiгрантiв i т.зв. "перемiщених осiб". По-друге, ми передбачали, що Москва вживе всiх заходiв, щоби не допустити живих учасникiв збройної визвольної боротьби українського народу, свiдкiв большевицького тотального терору в Українi". [352] Так як Маївський та Грицай загинули по дорозi, то знову питання рейду було пiдняте в наступному 1946 роцi. Тодi, як вказує Галаса, Ярослав Старух-"Стяг" отримав принципову згоду на здiйснення рейду вiд Головного командування УПА, Генерального Секретарiату УГВР та Проводу ОУН, а також дозвiл видавати рiшення у цiй справi самостiйно [353]. Ґжеґож Мотика у своїй статтi "Рейд через Чехословаччину" вказує щодо цих подiй, що "вже восени 1946 року командування УПА в Польщi прийняло рiшення, щоб - у випадку бiльших облав вiйська Польського - перекинути бiльшiсть на Захiд". [354]
Вiдомий дiяч визвольного руху Євген Штендера-"Прiрва", котрий до листопада 1946 року очолював Холмський Тактичний Вiд-тинок УПА "Данилiв", зазначав, що вiд Мирослава Онишкевича йому стало вiдомо про iнструкцiї стосовно рейду, доставленi на Закерзоння влiтку 1946р. [355] Цi iнструкцiї були пов'язанi з тим, що зимою 1946-1947 рокiв очiкувалася блокада закерзонських територiй. Було розроблено детальний план, який полягав у тому, що на випадок блокади вiддiли УПА, а саме сотнi "Громенка", "Бурлаки", "Бiра" й iншi мали прорватися на терени Словаччини, щоб звiдти швидким маршем перейти до Захiдної Нiмеччини. Решта сотень, якi залишалися, повиннi були перебути блокаду в криївках [356]. Зиновiй Соколюк у своїй статтi "УПА - речник модерного українства" додає, що тодi ж, у червнi-липнi 1946 року, був укомплектований один вiддiл УПА пiд командою "Мрiї" (прiзвище невiдоме) [357], котрий оперував на теренах УРСР i мав перейти в околицi Вiдня, щоб "збагнути ґрунт" на Заходi. "Йшлося не тiльки про те, щоб наробити "шуму" пiд пропагандивним поглядом, але й розвiдати можливостi перекинення туди дальших вiддiлiв" [358]. Зимою того ж 1946 року Ярослав Старух написав спецiальну брошуру "До братнiх чеського i словацького народiв", перекладену потiм на англiйську мову i призначену для поширення в часi рейду [359]. Загалом, цей план не було реалiзовано, так як очiкувана блокада не вiдбулася, натомiсть вiн став у пригодi в час проведення поляками акцiї "Вiсла". Попереднiй задум було вiдкоректовано так, що частини, якi не вiдходили на Захiд, отримали наказ перейти на територiю України, окуповану Росiєю.
Досить заплутаним є питання, коли ж остаточно було вiддано накази сотням про їх вiдхiд у рейд. Серед друкованих джерел най-бiльше iнформацiї про це мiстить "Денник хорунжого Ярослава Коцьолка", що є офiцiйною хронiкою сотнi "Ударники-6", пiд командою того ж Ярослава Коцьолка. Крiм того, ряд важливих питань з'ясував, на прохання автора, Василь Галаса у вже цитованiй розмовi. Отже, у "Деннику" пiд датою 4 квiтня 1947 року (сотня тодi i вже до початку рейду перебувала разом iз сотнею "Ударники-4" Володимира Щигельського) подана промова Галаси, де знаходимо згадки про можливий вiдхiд на Захiд. "Ми, - читаємо тут, - залежно вiд обставин, мусимо змiнити тактику. Треба буде перекинути бойовi одиницi на СУЗ [мається на увазi УРСР - В.В.].
Іншi ж, розчленованi чи разом, вiдбудуть рейд на Захiд. Закерзоння - це наше вiкно у свiт, мусимо його використати" [360]. Дещо пiзнiше, а саме 1 травня, у зверненнi Крайового Проводу пiд назвою "Тереновим Провiдникам, командирам УПАрмiї, усiм членам ОУН та повстанцям до вiдома" зазначається, що, незважаючи на складнi умови, боротьба на Закерзоннi буде продовжуватися i, "якщо в новiй обстановцi ми змушенi будемо поменшити свої сили на цьому теренi, то боротьба, однак, i там, куди перейдемо, все одно буде продовжуватися. А рiшення, хто i коли має перейти, видадуть нашi керiвнi органи" [361]. Це звернення сотнi "Бурла-ки" i "Крилача" отримали 6 травня [362]. Далi у "Деннику" пiд числом 19 травня мiститься запис: "К-р Бурлака вернувся iз зустрiчi з Провiдником "Орланом". Справа маршу запроектована, але не вирiшена. Є проект переходу в околицi "Е…" [зашифровано - В.В.], де вiдбудеться реорганiзацiя. Частина, можливо, два вiддiли вiдiйдуть в "амер. зону" [очевидно, американську зону окупацiї Нiмеччини - В.В.], один вiддiл в "Е…", в терен надрайону, решта дiстане вiдповiднi придiли" [363]. Тим часом, Василь Галаса, зважаючи на смерть кур'єра вiд Крайового проводу, вирушає особисто на зустрiч iз Ярославом Старухом. Ось що розповiдає про це сам Галаса: "Коли я вже збирався йти, я зрозумiв, що можу загинути в дорозi. Я не знав, наскiльки затягнеться моя дорога […]. I я написав оцю вiдому записку "Друзi командири "Гром", "Бур", "Крил", "Ласт" [мова йде про "Звернення до командирiв рейдуючих вiддiлiв УПА" [364], датоване 25 травня 1947 року - В.В.]. Це до Ластiвки, Крилача, Бурлаки i Громенка, а самому провiднику "Григоровi"-Гуку Мирославу [окружний Провiдник ОУН Перемищини - В.В.] я сказав: "Вiдправляй!". [365]
Отже, наказ про вiдхiд у рейд сотням видав 25 травня 1947 року особисто заступник Крайового Провiдника ОУН на Закерзоннi Василь Галаса-"Назар". З цього приводу вiн зазначав, що ще в сiчнi 1945 р. мiж ним i Провiдником Старухом вiдбувся розподiл сфер впливу на Закерзоннi, при чому вiн отримав пiвденне Закерзоння, а Старух його пiвнiчнi округи. Кожен з них вирiшував самостiйно усi важливi питання у своїй частинi та нiс цiлковиту вiдповiдальнiсть за стан справ у нiй. Зроблено це було з мiркувань безпеки, зважаючи на важкий зв'язок мiж обома частинами Краю. [366]
Сотнi "Ударники-4" Володимира Щигельського-"Бурлаки", "Ударники-6" Ярослав Коцьолка-"Крилача" та "Ударники-2" Григорiя Янковського-"Ластiвки", що приєдналася до них, отримали цей наказ 30 травня [367]. Вже на наступний день цi три сотнi, об'єднанi для проходження рейду в курiнь на чолi з Володимиром Щигельським-"Бурлакою", потрапили в оточення польських вiйськ. Прорив з нього тривав аж до 22 червня, i до цього часу курiнь звiв 18 великих боїв з поляками [368], що призвели до значних втрат його особового складу. Сотня "Бурлаки" втратила 60 стрiльцiв (станом на 31.05.1947. - 104 бiйцi [369], на 17.06.1947. - 44 бiйцi [370]). З сотень "Крилача" i "Ластiвки" разом залишилося всього 53 стрiльцi (реєстр об'єднаного вiддiлу, включно з цими сотнями, на територiї Словаччини в кiнцi липня 1947 р. - 86 бiйцiв [371]; за час вiд переходу кордону вiддiл втратив, згiдно з "Денником вiддiлу УПА пiд командою "Бурлаки", веденим бунчужним "Буркуном", 11 осiб [372]. Отже, кордон перейшло 97 осiб, з них 44 з сотнi "Бурлаки", решта 53, вiдповiдно, з сотень "Крилача" та "Ластiвки") [373]. За час боїв загинули сотеннi Я.Коцьолко-"Крилач" та Г.Янковський-"Ластiвка", лише пiсля цього почався рейд куреня.
Інша сотня, "Ударники-2", отримала наказ дещо пiзнiше, а саме 12 червня, коли перебувала бiля села Маняви [374]. Дiючи згiдно з наказом, "Громенко" повiв свiй вiддiл на з'єднання з куренем "Бурлаки", проте через велику насиченiсть терену ворожим вiйськом, це йому не вдалося [375].
Тодi ж, у червнi 1947 року, пiд тиском польських вiйськ на територiю Словаччини вiдступила ще одна Закерзонська сотня "Ударники-1" пiд командою Романа Гробельського-"Бродича". Богуш Хньоупек повiдомляє, що вона перейшла кордон 19 червня [376]. Пiдтвердження цього знаходимо в українських та польських джерелах. Зокрема, у звiтi "З дiй УПА на захiдних околицях України пiд поль-ськобольшевицькою окупацiєю" читаємо: "19.06.1947. Сотня к-ра Бродича та частини провiдника Смирного звели завзятий бiй з чесько-бiльшовицькими та польсько-бiльшовицьким вiйськами на територiї Словаччини мiж горою Дзюновець, хребтом Велькi Буковець i горою 1168 м над Скалою" [377]. З польських офiцiйних документiв перебування сотнi "Бродича" 19 червня на теренах Словаччини пiдтверджують "Оперативний наказ №009 ОГ "Вiсла" [378] та "Прот-кол №25 засiдання Державної Комiсiї Безпеки". В останньому читаємо: "У пiдкарпатськiй смузi в пiвденнiй частинi повiту Горлицi й Новий Санч дiяла банда "Романа" [iнший псевдонiм Романа Гробельського - В.В.] з куреня "Рена", яка, пiсля приєднання до неї теренової банди "Смирного", налiчувала близько 120 чоловiк. Останнiм часом банда перейшла на територiю Словаччини, де пiсля боїв її частина залишилася на словацькому теренi з "Романом" i всiма командирами чот, а частина, близько 40 осiб, з одним командиром чоти знову перейшла на територiю Польщi" [379]. Зважаючи на те, що сотня "Бродича" не могла без значних втрат повернутися на Закерзоння, Василь Галаса видав наказ про вiдхiд i цiєї сотнi на Захiд [380], проте, через вiдсутнiсть зв'язку, наказ цей надiйшов з великим запiзненням, про що мова йтиме дещо пiзнiше.
Цiкаву iнформацiю стосовно справи рейдiв мiстить "Доповiдь Управлiння прикордонними вiйськами Українського округу про пересування та дiї банд". Тут читаємо, що, за наказом курiнного Василя Мiзерного-"Рена", "сотнi "Хрiна", "Стаха" i "Бiра" в перших числах червня цього [1947 - В.В.] року з польського виступу вийшли для проходження на постiйне мiсце перебування в зону англо-американської окупацiї. На шляху пересування, в районах Петлин, Мухижики, Трипольський цi сотнi, починаючи з 6 по 22 червня 1947 року, мали 9 бойових зiткнень з польськими i чехо-словацьким вiйськами […]. В результатi втрат i вiдсутностi продбази "Рен" вiдмiнив вiдхiд в англо-американську зону". [381]
Серед документiв українського пiдпiлля авторовi не вдалося знайти жодного, що безпосередньо вказував би на подiбне завдання для цих сотень. Проте польський автор Владiслав Ярнiцкi також стверджує, що десь у кiнцi червня 1947 року сотнi "Бiра", "Хрiна" i "Стаха" спробували пробитися на територiю Словаччини i, лише втративши велику кiлькiсть бiйцiв, змушенi були рушити до кордону СРСР [382]. Власне, виходячи iз подiбних аргументiв, автор цих рядкiв в однiй iз своїх публiкацiї висловив думку про те, що, ймовiрно, на-каз пробиватися рейдом на Захiд отримали всi 8 сотень Тактичного Вiдтинка УПА "Лемко": "Громенка", "Бурлаки", "Крилача", "Ластiв-ки", "Бродича", "Бiра", "Хрiна" й "Стаха" [383]. Проте, дещо пiзнiше, Василь Галаса вказав на сумнiвнiсть такого факту, бо вiн був невiдомий йому. Зважаючи на те, що Галаса як заступник Провiдника ОУН на Закерзоннi безпосередньо вiдповiдав за справу переходу сотень УПА на Захiд, його твердження можна вважати найбiльш авторитетним у з'ясуваннi цiєї справи. Спроби ж переходу вищезгаданими сотнями кордону зi Словаччиною можна тодi пояснити з тактичних мiркувань, тобто намаганням уникнути сутички з ворогом.
Як бачимо, справа з'ясування передумов переходу сотень УПА на Захiд є досить важкою i заплутаною, пояснюється це, зокрема, екстремальними умовами, в яких вiдбувався сам перехiд.
Поляки сподiвалися вiдходу частин УПА пiд їх тиском на терени Чехословаччини та СРСР i попередили цi держави про таку можливiсть. В листi мiнiстра оборони Польщi Жимерського до свого колеги в ЧСР Свободи зазначається: "Уряд Польщi вирiшив остаточно очистити вiд фашистських банд УПА прикордонний польсько-чехословацький терен вiд лiнiї Новий Санч - Стара Любовня до кордону СРСР. У зв'язку з цим виникає побоювання, що пiд час цiєї акцiї небажанi елементи проникатимуть на територiю Чехословаччини. Прошу Вас, пане мiнiстре, спричинитися до якнайсуворiшого закриття кордону на згаданому вiдтинку". [384] Аналогiчного листа отримав i мiнiстр оборони СРСР генерал Булганiн [385]. До кiнця квiтня 1947 року польський уряд отримав вiдповiднi запевнення з росiйського та чеського боку. A 7 травня було пiдписано у Варшавi договiр, що згодом став широковiдомим на Заходi, про ведення спiльної боротьби з УПА вiйськами Польщi, Чехословаччини та СРСР [386]. Аж 28 червня 1947 року представники двох перших держав пiдписали "Директиви про взаємодiю польських i чеських частин у боротьбi з бандами УПА", що конкретизували i уточнювали форми спiвпрацi". Для боротьби з вiддiлами УПА, якi перетинали кордон як з польського, так i з чеського боку видiлялися так званi ударнi батальйони, що могли переходити кордон i дiяти на теренах сусiднiх держав, пiдпорядковуючись тодi командуванню країни, на територiю якої переходили [387]. Про те, як втiлювалися цi постанови в життя, можна прочитати в книзi Іґнацiя Блюма: "На пiдставi домовленостей з прикордонниками ЧСР з'явилася можливiсть вислання на їх територiю груп для боротьби з УПА. У випадку виявлення банди, польськi вiддiли повиннi були провести збiр iнформацiї про мiсце перебування групи УПА, оточити систему її обсерва-цiйних пунктiв i засiдок, натомiсть чехословацька група мала рушити до мiсця її постою i безпосереднiм нападом злiквiдувати банду" [388]. Тобто реальна спiвпраця польських i чеських прикордонникiв почалася з кiнця червня. В другiй половинi червня, як вказує Ярнiцкi, поляки втратили контакт з сотнями "Громенка", "Бурлаки" й "Бродича". Тож не дивно, що сотня "Громенка" 17 червня [389], сотня "Бродича" 19 червня та курiнь "Бурлаки" 22 червня [390] перейшли кордон без жодних сутичок.
Загалом, на кiнець червня на терени Словаччини перейшли: сотня "Ударники-4", об'єднана з сотнями "Ударники-6" та "Ударники-7", пiд командою Володимира Щигельського-"Бурлаки" - разом 97 осiб, сотня "Ударники-2" пiд командою Михайла Дуди-"Громенка" - 120 осiб [391] та сотня "Ударники-1" пiд командою Романа Гробельського-"Бродича" - 80 осiб, що загалом становило 277 воякiв УПА. Польськi документи подають занижену кiлькiсть учасникiв рейду, зокрема, в "Пiдрахунку сил УПА […] 1.04-23.07.1947" вказується, що на територiї Чехословаччини по дорозi до Австрiї зафiксовано 160 бiйцiв УПА [392]. На думку автора, ця цифра є свiдомо занижена. Адже попереднi звiти з дiяльностi ОГ "Вiсла" стверджували остаточну лiквiдацiю рейдуючих сотень ще на Закерзоннi. Із цих документiв ця цифра перейшла i в польську iсторичну лiтературу [393]. Вацлав Славiк, навпаки, подає завищену цифру - 500 бiйцiв УПА. Як i в попередньому випадку, зроблено це свiдомо, з метою виправдати значнi втрати чеського вiйська, що так i не змогло злiквiдувати рейдуючi вiддiли.
Отже, першою, як уже зазначалося, на теренах Словаччини опинилася сотня Михайла Дуди-"Громенка", яка була досить добре озброєна, зокрема, мала десять легких кулеметiв та багато автоматiв [394]. Незважаючи на те, що ще 13 червня 1947 року Мiнiстерство Внутрiшнiх Справ ЧСР направило на терени Схiдної Словаччини близько 1000 службовцiв СНБ, повстанцям вдавалося минати зустрiчей з ними i, непомiтно для чехiв, просуватися все далi вглиб країни. В результатi чехи довгий час взагалi не знали про перебування на їх територiї вiддiлу УПА. Щойно 19 червня мiнiстр внутрiшнiх справ Вацлав Носек оголосив, що до цього моменту бандерiвцi зумiли проникнути аж до Спiської Нової Весi [395]. Як згадує командир сотнi Михайло Дуда, просування вiддiлу було значно полегшене приязним ставленням до воякiв УПА мiсцевого населення. "Наш рейдуючий вiддiл, - пише вiн, - здобував собi симпатiї в кожнiм вiдвiдуванiм словацькiм селi. В деяких селах свiдома словацька молодь горнулася до нас з проханням прийняти її до вiддiлу. Я мусiв вiдмовляти, бо не мав щодо цього вiдповiдних наказiв". [396] Вацлав Славiк, книга якого вiдзначається особливою антипатiєю до УПА, змушений був, однак, визнавати, що повстанцi мали "значну пiдтримку цивiльного населення, i бої проти них були безрезультатними" [397]. В iншому мiсцi вiн писав: "Зрадницькi реакцiйнi верстви, розсiянi по рiзних мiсцях, поширювали мiж простим населенням iнформацiю про те, що братська допомога, яка прийшла з чеських земель, зважаючи на зростаючу бандерiвську загрозу була початком "нової окупацiї". I мiж простими людьми знайшлися люди, особливо в Схiднiй Словаччинi, де ще жив мiф про Шугая [Микола Шугай народний герой Словаччини, ватажок мiсцевих "опришкiвських" загонiв - В.В.], котрi допомогу бандерiвцям прирiвнювали до спiвчуття бiдним, переслiдуваним жандармами" [398].
Але вже незабаром почалися бої з загонами СНБ та чеської армiї. Одна з перших збройних сутичок сотнi "Громенка" в час рейду вiдбулася в селi Папiн. Там же повстанцi вперше на словацькiй землi втратили свого товариша [399]. Чеський уряд, очевидно, пiд тиском Москви, почав докладати щораз бiльших зусиль, щоб не пропустити рейдуючi вiддiли через свою територiю. Мiнiстерство оборони видало наказ про включення до спецiально створеної для боротьби з УПА частини "Теплiце" трьох батальйонiв з випускникiв офiцерських шкiл в Кошицях, Брнi i Клатовi. Вони отримали, вiдповiдно, назви "Тигр", "Рись" i "Лев". До них приєднано батальйон "Орел", що разом становило 2000 солдат [400]. Але чехам знову давалася взнаки вiдсутнiсть досвiду у боротьбi з партизанами. Наприклад, в бою при Руських Пеклянах, незважаючи на чисельну перевагу, вони втратили 4 солдат вбитими, 16 пораненими.
Як пише про смерть своїх воякiв Хньоупек, вони "загинули перш, нiж побачили бандерiвцiв, а не те, що в них вистрiлили". [401] Вацлав Славiк зазначав з цього приводу: "Спершу бої були дуже важкi. Нашвидкуруч скликанi пiдроздiли йшли в тi мiсця, де вже були бандерiвцi, часто вже через двi години пiсля прибуття, коли вони лише знайомилися з мiсцевiстю, мали зустрiч з ворогом, який знав територiю i мав своїх помiчникiв у найвпливовiших верствах мiсцевого словацького суспiльства". [402]
Вже четвертого липня кiлькiсть воякiв, кинутих для боротьби з УПА, було збiльшено до 4331 людини, з того 3271 солдатiв армiї i 1060 членiв СНБ [403]. Крiм того, вже проведено реорганiзацiю частини "Теплiце". Її перетворено на переслiдувальну частину i переслiдування рейдуючих вiддiлiв по всiй територiї Чехословаччини залишили виключнО в її компетенцiї. До цiєї частини включено, окрiм батальйонiв "Тигр", "Рись", "Лев", "Орел", спецiальний загiн "Сокiл" з 14 чот, два батальйони "Явiр" i "Осика" з полку "Словаччина", авiацiйний вiддiл з 7 лiтакiв "Кобра", разом - 6939 осiб". [404] Почали проводитися плановi блокади сiл, дорiг, рiчкових переправ. На початку липня начальники тих окресiв, на терени яких дiсталися вже повстанськi вiддiли, отримали наступнi накази вiд вiйськового командування:
"1. Запровадити комендантську годину в ресторанах та iнших людних мiсцях.
2. Обмежити рух населення поза власними житлами в нiчний час […].
3. Заборонити розкладання вогнiв в межах сiл i, особливо, в лiсах, зважаючи на те, що вiйськова авiацiя, шукаючи банд УПА, виявляє їх вогнi i такi виявленi вогнi буде обстрiлювати i бомбардувати […].
4. Також вимагаємо, щоб будо видано наказ органам безпеки проводити частi облави пiдозрiлих сiл i хуторiв, як i контроль потягiв та автомобiлiв […].
5. Вимагаємо, щоб в селах i хуторах Вашого окресу мiсцеве населення стерегло їх, озброєне хоча б мисливською зброєю". [405]
Повстанцi змушенi були просуватися майже виключно вночi, переховуючись протягом дня у лiсах. За iнформацiєю старшин "Громенкової" сотнi, поданою америкгiнцям, при пересуваннi вони зустрiли настiльки великий спротив, що подальший маршрут, починаючи вiд Стропкова, "через центр Словаччини, тобто Пря-шiв, Спiська Нова Весь, Ружемберок, Турчанський, обiцяв бути невпинним боєм. Сильний опiр був стрiнутий зi сторони чеської армiї, загонiв СНБ i озброєних чеських цивiлiв. Велика i сильно озброєна чеська армiя та загони СНБ прочiсували лiси, перекривали дороги i били повстанцiв з мортир, кулеметiв та гранатометiв" [406]. 30 червня в долинi рiки Топля вiддiл натрапив на чеське вiйсько, хоч йому i вдалося вiдiрватися вiд переслiдування, проте втрати були значними - 20 бiйцiв [407]. Настутший великий бiй вiдбувся бiля села Вернер 15 липня. Повстанцi втратили ще 6 товаришiв вбитими, крiм того, 4 з них, включно з командиром, були пораненi [408]. Проте рейд продовжувався, i вже на наступний день, згiдно розвiдувальних iнформацiй, сотнi вдалося вирватися з оточення в теренi Грабушiце-Вернер в пiвденно-захiдному напрямку до Кралової Голi [409]. Згiдно наказу ВО "Теплiце", зважаючи на те, що сотнi "Громенка" i "Бурлаки" просунулися далi на захiд, штаб цiєї частини було переведено до Банської Бистрицi [410].
Численнi бої не тiльки призводили до загибелi чи поранення повстанцiв, вони також були причиною знесилення й частини неушкоджених бiйцiв. До друuої половини липня в сотнi вже було досить багато поранених та немiчних бiйцiв, нездатних продовжувати марш на захiд, а тому 19 липня в теренi Велька Вапенiца було залишено 15 з них [411]. Поряд з немiчними вояками залишили записку такого змiсту: "Чехословацькому Червоному Хресту! Просимо Вас, щоб Ви з нашим раненим вояком, котрого поранили вашi вояки, заопiкувалися i обiйшлися з ним так, як ми обходилися з Вашими бранцями. Українськi Повстанцi" [412]. Ще бiльшi труднощi очiкували повстанцiв на територiї Чехiї. "Коли ще кiлька днiв тому на словацькiй територiї, - згадує учасник цих подiй Юрiй Борець, - сотня Громенка почувала себе, як в Українi, легко отримуючи харчi вiд прихильно наставлених словакiв, то на чеському боцi вiдчула явну ворожiсть" [413]. Моравiйський кордон нарештi був досягнутий групою з 80 осiб, i похiд далi продовжувався через гiрську пiвденну частину провiнцiї шляхом через Бо-сковiце - Корiтчан - Ельбеншутц - Ярменiте - Датшiтц. "Протягом цiєї частини рейду, - вказували потiм повстанцi, - цивiльне населення проявило настiльки вороже ставлення, що в багатьох випадках повстанцям доводилося вiдбивати озброєних чехiв. В Яшiбесi 15 цивiльних влаштували засiдку i вбили кiлькох повстанцiв. З кожним днем ставало важче забезпечувати запаси їжi та медикаменти, що спричинило голодування та багато захворювань, i склад сотнi помiтно зменшився" [414].
Тим не менше, в кiнцi липня - на початку серпня сотнi "Громенка" вдалося вiдв'язатися вiд переслiдуючих вiддiлiв чехословацької армiї. В розвiдувальних звiтах з того часу все частiше з'являється запис про те, що даних про дiяльнiсть i мiсцезнаходження цiєї сотнi немає. Остання iнформацiя iз звiту з 14 до 21 серпня повiдомляє про наявнiсть групи "Громенка" в теренах мiста Брно [415].
Отже, фактично уникнувши переслiдування, вiддiл просувався все далi на захiд i 6 серпня бiля села Лядце Швожа перейшов рiку Мораву, a 17 серпня вже квартирував недалеко мiста Брна, на околицях села Яструбiце [416]. З метою дезорiєнтацiї ворога вирiшено обходити мiсто двома групами, одна, на чолi з сотенним, рушила на пiвдень, iнша - на пiвнiч. Мiсце зустрiчi було призначене в Баварiї на 9-11 вересня.
"24 серпня, - читаємо в мемуарах командира сотнi, - вiддiл прибув пiд село Артолєц, недалеко мiста Нова Бистриця. Звiдси лишалося до чесько-австрiйського кордону не бiльше, як 6 кiлометрiв" [417]. Тiєї ж ночi вiддiл перейшов його i денний постiй вiдбув уже поблизу австрiйського села Айгрiн. Повстанцi були переконанi, що знаходяться в американськiй зонi окупацiї, i лише вiд мiсцевого населення дiзналися, що вони в радянському секторi. [418]
"Австрiйцi, - згадує Борець, - прийняли нас непогано, дивуючись, як ми пройшли, бо вони читали, що чехи нас розбили. Але й тут панували бiльшовицькi орди Червоної Армiї, довiдавшись про нас, вони колонами їхали до мiста Фрайштадт, наступного дня до мiста Рорбах" [419]. Проте "Громенко" вирiшив краще обережно рухатися через радянський сектор Австрiї, нiж повертатися до Чехословаччини. "Використовуючи прикриття лiсiв та горбистих мiсцевостей, минаючи всi населенi пункти, крiм маленьких сiл, тримаючись поблизу австро-чеського кордону, сотня йшла через Бадiшен, Голенштайн, Райхенбах, Оберлiрхен, Рорбах, Пiльсткiн i нарештi 10 вересня перейшла в зону [Нiмеччини - В.В.], окуповану ГЛТА" [420]. В лiсi вiддiл повстанцiв, що пiсля численних боїв нараховував уже 36 бiйцiв, був до тих пiр, поки вони не переконалися, що перебуваютьтаки в американськiй зонi. Вiдтак, 11 вересня о 8.30 ранку сотня "Ударники-2" урочисто здала зброю воякам 8-го Констабулярного загону окупацiйних вiйськ США [421]. Сотня була першою з повстанських вiддiлiв, що пробилися за "залiзну завiсу", i єдиною, якiй вдалося зробити це органiзовано, не втративши цiлiснiсть бойової одиницi.
Вiддiл Володимира Щигельського-"Бурлаки" перейшов на Словаччину на п'ять днiв пiзнiше "Громенкового" в околицях села Телеповець. Перехiд кордону, як зазначалося, вiдбувся без жодних сутичок. Ян Фiала пояснює цей факт недобросовiснiстю деяких словацьких командирiв прикордонної сторожi, якi не намагалися навiть зупинити українських повстанцiв. [422] Озброєння вiддiлу, що перейшов кордон, складали 10-12 кулеметiв ДТ, 20-25 автоматiв ППС, 20-30 пiстолетiв. [423] Проте, за час боїв на Закерзоннi, при проривi з оточення, вiддiл витратив фактично всi набої та гранати, а тому повстанцi змушенi були здобувати собi амунiцiю в ходi маршу по територiї Чехословаччини. [424] Окрiм того, просування ускладнювалося ще й тим, що, пiсля успiшного проходження певними теренами сотнi "Громенка", яка розпочала свiй рейд швидше, контроль за ними посилювався. Але був й iнший момент, що дозволяв українським повстанцям почуватися на словацькiй територiї вiльнiше, нiж на захопленому вже тодi поляками Закерзоннi. Цим моментом було приязне ставлення до воякiв УПА цивiльного словацького населення та пiдтримка з його боку. На цьому ж фактi наголошує Мирослав Дуда, один з командирiв чехословацьких антиповстанських акцiй, який у своєму звiтi писав: "Цивiльне населення Схiдної Словаччини, особливо українцi, пiдтримують банди, надаючи їм харчi, iнформацiю про присутнiсть частин безпеки i знайомлячи їх з мiсцевими теренами" [425]. Цiкавий випадок, що характеризує вiдносини мiж словаками i українськими повстанцями, розповiдає у своїх свiдченнях Володимир Щигельський: 1-го липня, пiсля розмов зi священиком та селянами в селi Ґрубов, словаки запросили українських повстанцiв на весiлля, де вони "танцювали i спiвали з мiсцевими дiвчатами" [426].
В результатi, першi днi перебування на Словаччинi були досить спокiйними i дозволили стрiльцям вiдпочити та набратися сил пiсля нещодавнiх щоденних боїв з поляками. Врештi, вони могли трохи вiдгодуватися, адже перед тим, на територiї Закерзоння протягом чотирнадцяти днiв харчувалися тiльки лiсовими плодами [427]. "Поволi забуваються страшнi днi кривавого рейду по Польщi, - писав бунчужний "Буркун" в хронiцi вiддiлу, - поволi приходимо до сил. Як останнiм часом в Польщi кожний почав тратити надiю i думати лише, в котрому мiсцi ляже на вiчний спочинок, так тепер кожен свято вiрить у нашу перемогу, в краще завтра, i вiрить, що нема в свiтi нiчого неможливого до виконання". [428]
До середини липня вiддiлу вдавалося просуватися практично без жодних сутичок. Тим часом, 13-го липня чехословацька влада, занепокоєна впевненим просуванням вiддiлiв УПА, вiдправляє на боротьбу з ними 5640 воякiв, з них 1339 осiб - службовцi СНБ3. Ведучи своїх воякiв невiдомими теренами, серед великої кiлькостi ворожих вiйськ, Володимир Щигельський проявив великий талант тактика партизанської боротьби. Ось як описує просування повстанського вiддiлу пiд командою "Бурлаки" Вацлав Славiк: "Його група з 50 осiб [так в текстi, а насправдi, на той час вона нараховувала понад 80 воякiв - В.В.] переходила так, що залишала слiди, нiби проходило троє людей. Вночi вони прослизали нашими позицiями у формi довгої змiї, тримаючись за руки. При необхiдностi, звертали лiворуч чи праворуч, або назад, звиваючись, як змiя" [429]. Таким чином зустрiчей з вiйськом вдавалося уникати. До прикладу, учасник протиповстанських акцiй Богуш Хньоупек наводить цiкавий факт: бiля Кралової гори чеськi вояки спали за 200 метрiв вiд повстанців. [430]
Але з кожним днем ситуацiя погiршувалася. "Вiйсько почало не тiльки обсаджувати села, - згадує сотенний "Бурлака", - але й лiси, рiки, дороги i навiть лiсовi стежки. До того часу ми поповнювали собi провiант молоком i сиром iз шалашiв, що знаходилися в горах. Вiйсько зорiєнтувалося i розпорядилося, щоб усi пастухи розiйшлися до сiл. Почалась бiда i знову голод. Знову кiлька разiв потрапляли в оточення, з якого мусили пробиватися. Марш горами був дуже важким i виснажливим. Десятки кiлометрiв бiльше проходили, щоб минати вiйськовi позицiї". [431]
Поруч з посиленням вiйськового контролю за територiєю, чехословацький уряд розпочинає активну пропагандистську кампанiю з метою зупинити рейдуючi вiддiли. Видруковано i масово поширювано спецiальну листiвку "Заклик до членiв Української Повстанської Армiї" та так звану "Приґлашку", що мала б слугувати перепусткою до вiйськових комендатур для тих повстанцiв, що вирiшили здатися чехам. [432]
Уникати боїв ставало неможливо, i в теренах Лучки вiдбувся бiй, в результатi якого "Бурлака" вiдступив, маючи двох поранених [433]. 5-го серпня на Лупчанськiй Маґурi вiдбулась одна з бiльших сутичок мiж бурлакiвцями i курсантами офiцерських шкiл. Ось що розповiдає про цей бiй сам командир "Бурлака": "Перед полуднем 5-го серпня вирушили ми на Лупчанську Маґуру. Вiдпочивали на краю лiсу […]. Я оглядав терен на Нiмецьку Лупчу тому, що хотiв вночi перейти туди на пiвнiч. З лiсу до лiсничiвки На Вршкох вийшла чота воякiв кiлькiстю 17 курсантiв. Помiтили рух в нашому таборi. Коли я повернувся до сотнi, побачив, що чота курсантiв є на вiдстанi 30-50 метрiв вiд нашого постою. Так як я думав, що за чотою iде сильнiше вiйсько, й не мав часу вiдступати до лiсу, то висунув кулемет другої чоти на переднiй край лiсу i дав наказ першому роєвi другої чоти вiдкрити вогонь. Першим почав стрiляти кулемет першої чоти, яки й був праворуч вiд загону воякiв, а коли загiн пересунувся на протилежний схил в пiвнiчно-схiдному напрямi, почав стрiляти i кулемет другої чоти. Вiйськовий загiн вiдповiдав на стрiлянину дуже слабо. На бойовищi залишилося шiсть мертвих курсантiв i три важко пораненi. Решта вiдступила як в напрямi, з якого прийшли, так i в пiвнiчному напрямi. У власному вiддiлi втрат не мав. Пiсля бою дав перев'язати поранених воякiв […]. Вiдтягнув вiддiл, перш за все, на кiлометр на захiд, потiм великим пiвколом на пiвдень, на схiд, i знову великим пiвколом на пiвнiч, аж на край лiсу, що простягається до Нiмецької Лупчi i Мелатiни". [434] За твердженням Яна Фiали, цей бiй i загибель шести курсантiв були найбiльшою невдачею чехословацької армiї в акцiї 1947 року. [435]
В серединi серпня 1947 року вiддiл "Бурлаки" вийшов в долину рiки Baґ. Тут на допомогу чехам прийшла сама природа: рiки Baґ i Орава вийшли з берегiв, утворивши для повстанцiв практично нездоланну перешкоду. Єдиний можливий шлях переходу через рiки на захiд перекрив полк "Словаччина" [436]. Кiлькiсть воякiв армiї та служби безпеки (СНБ), залучена до антиповстанських акцiй зросла до 15304 солдат [437]. Крiм того, пiсля бою на Маґурi Лупчi, командуючий генерал Юлiуш Носко вирiшив практично облишити переслiдування сотнi "Громенка" i зосередити всi сили на розбиттi бурлакiвцiв. [438]
Командування "Теплiце" виявило мiсцезнаходження сотнi "Бурлаки", i до 14-го серпня її вiйськами було повнiстю оточено пiвнiчну частину Малої Фатри (Фатранський Крiвань) на правому березi Baґy no лiнiї Варiн - Бела - Терхова - Зазрiва - Парнiца - Шутово - Турани - Врутки - Стречно - Варiн. До оточуючих частин для посилення були залученi танки. Лiнiя оточення на той момент становила 75 кiлометрiв. [439]
Просуватися далi цiлiсним вiддiлом ставало просто неможливим. Нелегко Володимировi Щигельському було зважитися на його подiл, розумiючи, що вiн як командир вiдповiдає за життя всiх своїх воякiв, i сотенний ще деякий час вагався. Ось запис, зроблений власноручно командиром вiддiлу 15-го серпня: "Роздумую на всi лади i приходжу до переконання, що найкраще було б подiлити вiддiл на малi групи, однак, жаль менi хлопцiв, з якими вже так багато перейшов, i якi вже так багато мають за собою. Одначе, щось треба робити, бо далi рейдувати цiлiстю в напрямку, про який ворог вже досконало знає, не дається. О годинi 16-тiй роблю вiдправу почту i чотових, пiд час якої ще нiчого не вирiшую. Розбираю справу з усiх сторiн i вирiшую ще зробити вiдправу ройових. О годинi 22-гiй сходимо на пiдгiрок i варимо їсти. Сон не береться". [440]
А 16-го серпня, тобто вже на наступний день, "Бурлака" остаточно приймає рiшення про подiл вiддiлу, який на той час нараховував 68 бiйцiв, на сiм окремих груп [441]. Ґжеґож Мотика у своїй статтi "Рейд через Чехословаччину" вказує на розпущення сотнi як на помилковий захiд "Бурлаки". Свою думку польський iсторик аргументує наступними чином: "Його [Володимира Щигельського - В.В.] рiшення справило на воякiв пригноблююче враження. Звиклi до виконування наказiв, раптом мусили самi приймати стратегiчнi рiшення" [442]. Хотiлося б не погодитися iз цiєю думкою. Вважаю, що подiл вiддiлу в ситуацiї, що склалася, а саме при надзвичайному насиченнi терену ворожим вiйськом, був, напевно, таки єдино можливим виходом. Бiльш того, на мою думку, рiшення це слiд було прийняти навiть ще швидше, що б врятувало бiйцiв вiд бiльших. жертв. Врештi, доказом слушностi подiлу сотнi може служити той аргумент, що частинi її бiйцiв вдалося-таки пробитися на Захiд.
Бої чеської армiї та загонiв СНБ iз повстанськими вiддiлами, якi вперше дiсталися теренiв Чехiї, викликали панiку в країнi. Про УПА заговорили не тiльки газети та радiо, але й члени уряду та парламентарi Чехословаччини. Особливо в нагнiтаннi панiки "вiдзначилися" представники Комунiстичної партiї, якi почали кричати про змову Демократичної партiї (опозицiйної до комунiстiв) i бандерiвцiв з метою повалити iснуючий суспiльний лад. [443]
18-19 серпня в Братиславi вiдбулась конференцiя Союзу Словацьких партизан, яка постановила домагатися вiд влади долучення їх до боротьби з вiддiлами УПА [444]. Загальна iстерiя довкола "бандерiвського питання" в країнi спонукала владу кидати проти нечисленних повстанських вiддiлiв все бiльшi i бiльшi сили. В результатi, за iнформацiєю Богуша Хньоупека, оточення повстанцiв було настiльки щiльним, що на кожних чотири метри припадало по одному вояковi. [445]
28-го серпня командування вiйськ оточення востаннє змiнило їхню дислокацiю, в результатi чого кiльце довкола "Бурлаки" було зменшено на 40 кiлометрiв [446]. У повстанцiв швидко закiнчилися продуктовi запаси, можливостi поповнити їх не було жодної. Почався голод.
В нiч з 3-го на 4-те вересня Володимир Щигельський-"Бурлака", разом iз чотирма iншими членами своєї групи, потрапив у полон [447]. Захоплення в полон "Бурлаки" чехи вважали великою перемогою для себе. Того ж дня командувач "Теплiце" Юлiуш Носко привiтав з успiшним завершенням операцiї "всiх офiцерiв, ротмiстрiв, курсантiв, воякiв, всiх службовцiв СНБ, пiдпорядкованих Теплiце, якi в шеститижневих бойових умовах успiшно завершили лiквiдацiю банди Бурлаки" [448]. Ян Фiала писав з цього приводу: "Розбиття найнебезпечнiшої сотнi "Бурлаки" i взяття в полон її командира було найвизначнiшим успiхом чехословацької армiї в боях проти УПА в 1947 роцi i одночасно воно творило його вершину". [449] Цей же автор далi подає: "Вплив бандерiвського руху на нашу внутрiшню ситуацiю значно ослаб пiсля лiквiдацiї сотнi "Бурлаки" i його штабу". [450]
З ув'язненням Володимира Щигельського акцiя "очищення" територiй ще бiльше посилилася. 22 вересня до неї пiдключено партизанськi загони чисельнiстю 3630 воякiв [451]. Незважаючи на це, частинi стрiльцiв з сотнi "Бурлаки" вдалося поодиноко чи дрiбними групами перейти до американської зони окупацiї Нiмеччини. Серед цих повстанцiв була й група бунчужного "Буркуна", що принесла з собою на Захiд хронiку своєї сотнi та iншi цiннi документи i свiтлини.
Найменше iнформацiї є про рейд на Захiд сотнi Романа Гробельського-"Бродича". Невелика кiлькiсть вищезгаданих матерiалiв констатує лише сам факт проведення такого рейду сотнею. Поодинокими джерелами про участь цього вiддiлу в акцiї є спогади його стрiльця Івана Дмитрика, ройового Івана Гарасимiва-"Палiя" та книга Богуша Хньоупека. Тут слiд також зазначити, що багато уваги названiй сотнi придiлив i Владiслав Ярнiцкi в книгах "Спалена земля" i "В погонi за Бурлакою", проте цей автор, який i в iнших мiсцях у своїх творах надавав перевагу художньому вимислу над правдою, в цьому випадку скотився до вiдвертого фантазування. По-перше, вiн, наперекiр усiм джерелам, розповiдає про спiльний рейд сотень "Бурлаки", "Бродича" й "Громенка" [452]. По-друге, згiдно з Ярнiцкiм, "Громенко" з "Бродичем" рушили на територiю Угорщини, куди перейшли 10-11 вересня 1947 року i де саме останнiй потрапив в полон за 15 кiлометрiв вiд австрiйського кордону [453]. В книзi "В погонi за Бурлакою" "Бродич" взагалi проривається до австрiйського кордону на викраденiй вантажiвцi "Бедфорд", що зроблено, безперечно, для загострення сюжету книги. [454]
Реальна iсторiя рейду цiєї сотнi була не менш драматичною. Отже, як уже вказувалося, наказ про вiдхiд цiєї сотнi на Захiд був виданий ще в травнi 1947 року. Проте Роман Гробельський отримав цей наказ, через вiдсутнiсть зв'язку, щойно в серпнi того ж року. До того часу вiддiл постiйно маневрував по теренах Словаччини та Польщi, уникаючи нищiвного удару ворога. Ось що розповiдає про перехiд вiддiлу "Бродича" на терени Словаччини учасниця цих подiй, провiдниця надрайону ОУН в Захiднiй Лемкiвщинi Ірина Тимочко-"Христя": "Вночi з 18 на 19 [червня - В.В.] всi разом - сотня, працiвники, пiдпiльники, боївки переправилися через рiку (границю) Попрада i знайшлись на територiї Чехословаччини. Польське вiйсько i погранзастави iшли в погоню, а заалярмованi чеськi вiйська п'ять разiв того дня атакували, робили засiдки, i, все-таки, вiддiловi вдалося майже без втрат вiдiрватися вiд ворога. В околицях старої Любовнi маневрували 4-5 днiв завдяки прихильностi словакiв". [455] Проте вже незабаром почалися постiйнi бої повстанського вiддiлу iз загонами чехословацької армiї. Як згадує ройовий сотнi Іван Гарасимiв-"Палiй", повстанцi пiсля кiлькох днiв перебування на словацькiй територiї почали готуватися до повер-нення на терени Лемкiвщини, проте при спробi переходу кордону в зворотньому напрямку, сотня зiткнулася iз силами чехiв та полякiв. "Почалося пекло, до якого ми були готовi. - Читаємо у спогадах цього ройового. - Стрiлянина i крики лунали з усiх сторiн. Виявилося, що ми вже оточенi. На наше щастя, вороже пiвколо було широко розтягнене, бо ворог не знав, в котрому саме мiсцi ми перебуваємо. До польського кордону нам не було чого пхатися, бо там окопалися чехи, а з друтого боку - поляки. Наш командир намiтив плян дальшого бою. "Наступати на пiвдень i прориватися в глиб Словаччини!" - Пiшов по лiсi наказ сотенного. Ворог стрiляв наослiп, бо нас не бачив. Ми пiдiйшли вгору, на край лiсу. Тут нас густо обстрiляли чехи, котрi встигли зайняти якiсь старi окопи […]. Завзятий бiй тривав коротко. Кiльце було прорване. Через широ-ку поляну ми перебiгли в невеличкий лiсок, що був уже за поляною i також за горбом. Ворожi розстрiльнi залишилися за нами. їхнi стрiли все ще було чути, але вони нас не разили. На побоєвищі залишили ми двох наших друзiв i чеських та польських убитих". [456] На цьому не закiнчилися бої сотнi, в одному з них було майже розбито чоту "Корпа", командира її захоплено в полон. Врештi, 7 липня сотня "Бродича" знову перейшла на Лемкiвщину. Тодi ж вiдiйшла вiд сотнi для налагодження зв'язку з командуванням провiдниця "Христя" [457]. Для полегшення маневру на цих теренах, сотню було роздiлено на двi чоти: "Дороша", разом з якою залишився Гробельський, та "Урала" (став на мiсце "Корпа"), що повиннi були дiяти самостiйно.
Орiєнтовно 10 липня "Христя" отримала наказ, спочатку вiд Василя Галаси-"Орлана", а потiм ще вiд курiнного Василя Мiзерного-"Рена", про вiдхiд вiддiлу "Бродича" на Захiд. Протягом дов-гого часу вона намагалася передати цей наказ сотнi [458]. Врештi, в кiнцi серпня, "Дорошова" чота отримала по вiдновленому зв'язку наказ про рейд. "На шостий день нашого маршу, - читаємо в спогадах "Палiя" про спроби сотнi нав'язати контакт, - ми перейшли через рiчку Ропа мiж селами Лосє та Устя Руське […]. Цiлий день ми пересидiли в лiсi над Лосєм. Пiзно по обiдi сотенний пiслав стрiльцiв перевiрити поштову скриньку, що мала бути десь недалеко вiд нас. Цим разом ходили недаремно. Сотенний одержав записку вiд надрайонової Захiдної Лемкiвщини - "Христi". В записцi було сказано приблизно так: справа вiддiлiв УПА на Закерзоннi розв'язана. Прямуйте на Захiд, на Вiдень або Лiнц. Дальшi iнформацiї одержите на мiсцi вашого прибуття". [459]
Деякий час Роман Гробельський пробував зв'язатися з другою чотою своєї сотнi, щоб передати їй наказ, проте це не вдалося, i вiн змушений був вирушати. Його вiддiл нараховував разом iз кiлькома членами цивiльної сiтки, що приєдналися до нього, 60 осiб [460]. Рухатися "Бродич" вирiшив iншим, нiж його попередники, шляхом, а саме через терени Польщi по пiвнiчних схилах Бескиду аж до рiк Орава i Тешiнська, а потiм перейти на Моравiю. Причиною цього був такий великий розмах протиповстанської акцiї у Словаччинi, що про неї було вiдомо навiть українським повстанцям Лемкiвщини.
Вирушив вiддiл 2 вересня i рухався польськими землями два тижнi. Зважаючи на велику насиченiсть терену ворожими вiйськами, вирiшили роздiлитися на дрiбнi групи, що й було проведено недалеко вiд прикордонного мiстечка Вiсла [461]. Окремi вiддiли перейшли кордон бiля Яблункового i Мостiв, сталося це в нiч з 26 на 27 вересня [462]. Довгий час повстанцi не зустрiчали вiйська i спокiйно переправилися через рiку Мораву. Лише при Моравськiй Требовiй сталася невелика сутичка, з якої, однак, вдалося вибратися без втрат. Але подальше просування воякiв УПА було ускладнене негативним ставленням до них прокомунiстично налаштованих чехiв. Окремим членам сотнi "Бродича" вдалося-таки дiйти до Нiмеччини, але командира чекала iнша доля. 30 жовтня 1947 року в селi Коругев бiля Полiчки вiн був захоплений у полон. [463]
Чота "Урала", що ще залишалася на Закерзоннi пiсля вiдходу "Бродича", десь на початку вересня також отримала наказ про рейд. Ось, що читаємо про це в мемуарах її стрiльця Івана Дмитрика: "У першi днi вересня по новому зв'язку до табору прийшла провiдниця Христя i кiлька зв'язкових вiд курiнного Рена. Вони принесли нам естафету з наказом iти на Захiд. На збiрцi чоти було вiдчитано три накази. Вони були датованi три мiсяцi назад. Вiд УГВР за пiдписом ген. Тараса Чупринки стояло, що рiшенням Головного Проводу УГВР висилаються сотнi iз Закерзоння, аж за кордон в американську зону Нiмеччини, вiд вiйськового штабу УПА на Закерзоннi про невiдкладний марш йашої сотнi на Захiд, вiд курiнного Рена - iнструктаж i прощальний лист" [464]. Чота "Урала" в кiлькостi 40 бiйцiв для полегшення проходження маршруту з самого початку рейду роздiлилася на 5 груп, що проходили його самостiйно.
За даними Дмитрика, з усiєї сотнi "Бродича" пробитися на Захiд до травня 1948 року змогли 48 стрiльцiв. [465]
Сотня "Ударники-1" була останньою, що, згiдно з наказом ГК УПА, пробивалася до Захiдної Нiмеччини. В наказi №70 BO "Teплiце" вiд 3 жовтня 1947 року вказано, що перехiд сотень УПА на терени Словаччини врештi припинено [466]. Через 17 днiв видано останнiй 82 наказ цiєї частини, що оголошував її цiлковите розформування [467].
Проте, ще протягом довгого часу (аж до осенi 1949 року) в Нiмеччину прибували групи українських повстанцiв, що втратили зв'язок з командуванням чи члени цивiльної сiтки ОУН, що приходили зi спецiальними завданнями для утримання зв'язку. Загалом, за iнформацiєю Степана Бандери, протягом 1947-1949 рокiв до Нiмеччини прибули близько 300 бiйцiв УПА та членiв цивiльної мережi ОУН. [468]
Про розголос, якого наробили в свiтi рейди УПА в Захiдну Нiмеччину, мова йтиме у наступному роздiлi, в самiй же ЧСР вони викликали значний переляк. Ярослав Шольц вказує, що українськi повстанцi мали достатньо сил, щоб у належний момент утворити ядро, довкола якого могли згуртуватися антикомунiстичнi сили, що й так всiляко пiдтримували їх на Словаччинi [469]. Розумiючи небезпеку дестабiлiзацiї ситуацiї, комунiсти, що ще не закрiпилися на той момент остаточно бiля керма влади, почали проводити активну пропагандистську кампанiю, спрямовану проти тих партiй i рухiв, якi могли становити їм конкуренцiю. Особливо це проявилося у ставленнi до Словацької Демократичної партiї. Вже незабаром, пiсля лiквiдацiї т.зв. "бандерiвської проблеми", розпочинаються масовi "викриття" змов, iнiцiйованi комунiстами. "Руде право" 18 вересня оголошує про викриття змови, метою якої було вбивство президента республiки. Змовники, стверджується в статтi, активно спiвпрацювали з командуванням бандерiвцiв [470]. В номерi за 26 вересня та ж газета помiщує статтю "Слiдство виявило великий розмах антидержавної змови на Словаччинi", де також вказується на зв'язок її учасникiв з бандерiвцями [471]. Наступний номер цього комунiстичного часопису повiдомляє, що за звинуваченням у змовi заарештовано 159 осiб. До речi, про так звану "антидержавну змову за участю мiсцевих реакцiйних кiл та бандерiвцiв" донедавна писалося практично у всiй чехословацькiй лiтературi. Щойно Ян Фiала у своїй новiй працi показав цi сенсацiйнi "викриття" змовникiв як фiкцiю та роботу комунiстичної пропаганди [472]. Загалом, можна з певнiстю стверджувати, що в цьому випадку йдеться про добре продуману i реалiзовану акцiю комунiстичної партiї, яка зумiла скористати з ситуацiї (наявнiсть вiддiлiв УПА на теренах Чехословаччини), щоб розправитися зi своїми полiтичними суперниками.
Пiдсумовуючи результати рейду 1947 року, наведу ще кiлька цифр. В час найбiльшого напруження боротьби, влiтку-восени 1947 року, до боїв проти УПА було залучено 15340 осiб, з них 6087 воякiв армiї, 5623 службовцiв безпеки, 3630 колишнiх партизан [473]. Щодо втрат по обидва боки, то тут iснують рiзнi пiдрахунки. Так "Руде право" з 17 серпня подає явно завищену кiлькiсть вбитих до того часу повстанцiв - 140 [474]. Та ж газета 10 жовтня вказує, що "вiд початку акцiї дiйснi нашi втрати - 20 вбитих в бою, 19 - в нещасних випадках, 81 поранений i 5 пропали безвiсти [475]. Бойовi ж втрати бандерiвцiв є втричi бiльшi, i можна вважати, що бiльше, як половина їх лiквiдовано, зазначив мiнiстр оборони Людвiк Свобода" [476]. Дещо iншi цифри подає Хньоупек - 59 вбитих, 39 поранених, 217 полонених [477]. Вiдомий дослiдник Євген Мiсило, опираючись на польськi архiвнi джерела, подає свiй пiдрахунок втрат: вiд 10 червня до 12 листопада загинув 61 вояк УПА, 289, в тому числi 41 поранений, потрапили в полон [478]. Схожi пiдрахунки подає на основi документiв з архiвiв колишньої Чехословаччини Ян Фiала, у нього в акцiях загинув 61 вояк УПА, в полон потрапило 260 воякiв, при цьому вiн зазначає, що це становило близько 80-85% усiх, хто намагався перебратися на Захiд [479]. Останнi цифри (вiдсоток лiквiдованих), на мою думку, є завищеними, так як Фiала розшифровує їх наступним чином: сотня "Громенка" лiквiдована на 76% - реально iз 120 бiйцiв дiйшло 36 тобто 30%; сотня "Бурлаки" лiквiдована на 80% - реально iз близько 100, що починали рейд, потрапило в полон 41, вбито - 53, тобто лiквiдовано близько 46%; сотня "Бродича" лiквiдована на 70% - реально iз 80 бiйцiв, як вказувалося вище, 48 таки дiйшли, що становить 60% [480]. Деяку плутанину до пiдрахункiв втрат рейдуючих вiддiлiв УПА вносить також той факт, що, починаючи з осенi 1947 року, на Захiд перебиралися також групи цивiльної сiтки ОУН та рештки розбитих на Закерзоннi сотень, чисельнiсть яких практично не пiддається точному визначенню.
Незважаючи на такi великi втрати, завдання рейду все ж було виконане. Ось, що читаємо про прихiд повстанцiв до Нiмеччини в спогадах одного з чiльних дiячiв ЗЧ ОУН Миколи Климишина: "Це тодi переконало цiлий свiт - УПА справдi iснує i бореться i є спроможна на такi далекi, повнi небезпеки, рейди" [481]. Пiдтвердження цього знаходимо також у "Зверненнi воюючої України до всiєї української емiграцiї", пiдписаному керiвництвом українського нацiонально-визвольного руху. "Бiйцi i командири рейдуючих вiддiлiв УПА! Ви мужньо виконали своє завдання, покладене на Вас Українською Головною Визвольною Радою. Край iз запертим вiддихом слiдкував за Вашим рейдом, а його успiшне закiнчення викликало в Краю величезну радiсть. Увесь народ радiє, що Ви добилися аж за другу стiну бiльшовицької тюрми народiв, щоб там, перед цiлим свiтом, скласти протест проти гноблення українського народу росiйсько-бiльшовицькими загарбниками i сказати правду про визвольну боротьбу на рiдних землях.
Ваш прихiд у Захiдню Європу як безпосереднiх учасникiв i живих свiдкiв визвольної боротьби на наших землях докорiнно вплинув на змiну поглядiв i чужинцiв, i своiх на нашу визвольну боротьбу та поклав кiнець фальшуванню правди про цю боротьбу. I в цьому Ваша велика заслуга для всiєї визвольної справи. Історiя гiдно оцiнить Вас". [482]
<a l:href="#_ftnref344">[344]</a> Сурма. - 1951 - Ч.23. - С.24.
<a l:href="#_ftnref344">[345]</a> Визвольна полiтика. - 1948. - Ч.1. - С.63; також: ОУН у свiтлi постанов Великих Зборiв, Конференцiй та iнших документiв з боротьби 1929-1959. - Видання ЗЧ ОУН, 1955. - С.354-357.
<a l:href="#_ftnref344">[346]</a> Визвольна полiтика. - 1949. - Ч.20. - С.51.
<a l:href="#_ftnref344">[347]</a> Василь Мудрий. Історiя i наслiдки одного документа // Календар-альманах українського народного союзу на рiк 1965. - Джерзi Ситi-Ню Йорк: "Свобода". - С.126.
<a l:href="#_ftnref348">[348]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.9. - С.383-384.
<a l:href="#_ftnref349">[349]</a> Antoni Szczesniak, Wieslaw Szota. Вказ пр. - С.434.
<a l:href="#_ftnref349">[350]</a> Євген Мiсило (ред.). Акцiя "Вiсла". - С.400-401.
<a l:href="#_ftnref349">[351]</a> Євген Мiсило (ред.). Акцiя "Вiсла". - С.28
<a l:href="#_ftnref352">[352]</a> Василь Галаса. Рейд вiддiлiв УПА iз Закерзоння у Захiдну Європу 1947р. - С.1-2; також: Василь Галаса. У рейдах УПА кожен повстанець пропагандист. - Арк.8.
<a l:href="#_ftnref352">[353]</a> Василь Галаса. У рейдах УПА кожен повстанець пропагандист. - Арк.9.
<a l:href="#_ftnref352">[354]</a> Ґжеґож Мотика. Рейд через Чехословаччину // Наше слово. №50 (2263). 2000.12.10. - С.3.
<a l:href="#_ftnref355">[355]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.13. - С.14.
<a l:href="#_ftnref355">[356]</a> ЛiтописУкраїнської Повстанської Армiї. - Т.13. - С.14.
<a l:href="#_ftnref355">[357]</a> Про нього детальнiше див.: Зиновiй Соколюк. "Василь В. - Мрiя" // Зиновiй Соколюк. На сторожi. - Львiв, 2000. - С.81-87.
<a l:href="#_ftnref355">[358]</a> З.Семенiв. УПА - речник модерного українства. - С.2.
<a l:href="#_ftnref355">[359]</a> Англомовний варiант її див.: Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Торонто, 1988. - Т. 17. - С.125-175.
<a l:href="#_ftnref360">[360]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.14. - С.96.
<a l:href="#_ftnref360">[361]</a> Визвольний шлях. - 1948. - Ч.1. - С.51.
<a l:href="#_ftnref360">[362]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.14. - С.110.
<a l:href="#_ftnref360">[363]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т. 14. - С. 117.
<a l:href="#_ftnref360">[364]</a> Див. додаток №7.
<a l:href="#_ftnref360">[365]</a> Василь Галаса. У рейдах УПА кожен повстанець - пропагандист. - Арк.12.
<a l:href="#_ftnref366">[366]</a> Василь Галаса. У рейдах УПА кожен повстанець пропагандист. - Арк.10; також: Василь Галаса. Вiзьмiть моє серце i вiднесiть в Україну. Машинопис // В.р.ЛНБ. - Ф.262, папка "Василь Галаса", арк.3.
<a l:href="#_ftnref367">[367]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.14. - С.126.
<a l:href="#_ftnref367">[368]</a> Wlаdislaw Jarnicki. Spalona ziemia. - С.261.
<a l:href="#_ftnref367">[369]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.13. - С.294.
<a l:href="#_ftnref367">[370]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.13. - С.296-297.
<a l:href="#_ftnref367">[371]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. -Т.13. - С.298-299.
<a l:href="#_ftnref367">[372]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.13. - С.66-93.
<a l:href="#_ftnref367">[373]</a> Цифра, можливо, є дещо неточною: сам Володимир Щигельський на допитi називав полякам число 101 вояк сотнi: Protokol, spisany dna 7.9.1947. - С. 1 // The Peter J. Potichnyj collection of Insurgency and Counter-Insurgency in Ukraine, Box 79 "Протоколи допитiв Володимира Щигельського-"Бурлаки". - С.26.
<a l:href="#_ftnref374">[374]</a> Михайло Громенко. У Великому рейдi. - С.112.
<a l:href="#_ftnref374">[375]</a> Оперативний наказ №2008 Штабу Операцiйної Групи "Вiсла" // Євген Мiсило (ред.). Акцiя"Вiсла". - С.323.
<a l:href="#_ftnref376">[376]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.364.
<a l:href="#_ftnref376">[377]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Львiв, 1992. - Т.9. - С.464.
<a l:href="#_ftnref376">[378]</a> Євген Мiсило (ред.). Акцiя "Вiсла". - С.354.
<a l:href="#_ftnref376">[379]</a> Євген Мiсило (ред.). Акцiя "Вiсла". - С.365.
<a l:href="#_ftnref376">[380]</a> Василь Галаса. У рейдах УПА кожен повстанець пропагандист. - Арк.13.
<a l:href="#_ftnref381">[381]</a> Е.Соловьев (ред.). Пограничные войска СССР, май 1945-1950. - С.341.
<a l:href="#_ftnref382">[382]</a> Wladislaw Jarnicki. Spalona ziemia. - C.198-202.
<a l:href="#_ftnref382">[383]</a> Володимир В'ятрович. Передумови переходу сотень УПА на Захiд // Воля i Батькiвщина. - 2000. - №91. - C.39-45.
<a l:href="#_ftnref384">[384]</a> Євген Мiсило (ред.). Акцiя "Вiсла". - С.98.
<a l:href="#_ftnref384">[385]</a> Євген Мiсило (ред.). Акцiя "Вiсла". - С.99.
<a l:href="#_ftnref384">[386]</a> Олег Мартович. УПА в iноземнiй документацiї: пiдсумки та висновки // Сурмач. -1992. - Ч.1-4. - С.23.
<a l:href="#_ftnref384">[387]</a> Velitel Teplice plk. GSt. Ondrasek Vit. Rozkaz pre spolupracu polskych jednotek v boji proti UPA // VHA. Ф. "Operace "Banderovce", кор.46, п.148, док.80, арк.1.
<a l:href="#_ftnref384">[388]</a> Ignaci Blum. Z dziejow Wojska Polskego. - C.116.
<a l:href="#_ftnref384">[389]</a> Михайло Громенко. У Великому рейдi. - С. 122; Михайло Озимко. "За 99 днiв вiд Перемишля до Пассав" // Вiстi Комбатанта. 1970. Ч.1. - С.30; Хньоупек помилково називає дату 10 червня: Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.507.
<a l:href="#_ftnref384">[390]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.13. - С.67.
<a l:href="#_ftnref391">[391]</a> Eugene J. Kolb. Memorandum for the officer in charge // B.p. ЛНБ. - Ф.262, папка "Рейди вiддiлiв УПА", арк.2; чеський автор Ярослав Шольц називає чисельнiсть 130 бiйцiв: Jaroslav Sole. Cesta slovenskich partizanov od celonarodneho protifasistickeho povstania k Februaru 1948 // Historicki casopis. - 1961. - №1. - C.44.
<a l:href="#_ftnref391">[392]</a> Євген Мiсило (ред.). Акцiя "Вiсла". - С.401.
<a l:href="#_ftnref391">[393]</a> Antoni Szczesniak, Wieslaw Szota. Droga do nikad… - C.446; Ignaci Blum. Z dziejow Wojska Polskego. - C.116; Z walk przeciw ozbroinego podziemia. - C.24.
<a l:href="#_ftnref394">[394]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - C.383.
<a l:href="#_ftnref394">[395]</a> Sbor narodni bezpecnosti zajstuje ochranu nasich hranic // Rude pravo. 1947.19.06.
<a l:href="#_ftnref394">[396]</a> Михайло Громенко. У Великому рейдi. - С.126.
<a l:href="#_ftnref394">[397]</a> Vaclav Slavik. Вказ. пр. - С.19.
<a l:href="#_ftnref394">[398]</a> Vaclav Slavik. Вказ. пр. - С.23.
<a l:href="#_ftnref399">[399]</a> Михайло Громенко. У Великому рейдi. - С.123.
<a l:href="#_ftnref399">[400]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.379.
<a l:href="#_ftnref401">[401]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.383.
<a l:href="#_ftnref401">[402]</a> Vaclav Slavik. Вказ. пр. - С. 18.
<a l:href="#_ftnref403">[403]</a> Jan Fiala. Ceskoslovenske ozbrojene sily… - C.501.
<a l:href="#_ftnref403">[404]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - C.385.
<a l:href="#_ftnref405">[405]</a> Velitel Teplice brig. Gen. Julius Nosko. Boj proti UPA bez pecnoste opatrenia // VHA. Ф. "Operace "Banderovce", кор.46, п.148, док.104, арк.1
<a l:href="#_ftnref406">[406]</a> Eugene J. Kolb. Memorandum for the officer in charge // B.p. ЛНБ. Ф.262, папка "Рейди вiддiлiв УПА", арк.4.
<a l:href="#_ftnref406">[407]</a> Михайло Громенко. У Великому рейдi. - С.134.
<a l:href="#_ftnref406">[408]</a> Zpravodajsky perehlad od 13 do 18 jula 1947 // VHA. Ф. "Operace "Banderovce", кор.46, n.148, док.134, арк.3; Михайло Громенко. Вказ. пр. - С.143; Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.384.
<a l:href="#_ftnref406">[409]</a> Zpravodajsky perehlad od 13 do 18 jula 1947 // VHA Ф. "Operace "Banderovce", кор.46, п.148, док.134, арк.3.
<a l:href="#_ftnref406">[410]</a> Velitel Teplice brig. Gen. Julius Nosko. Osobitny rozkaz 6islo 14 // VHA. Ф. "Operace "Banderovce", кор.3, n.6, док.14, арк.1.
<a l:href="#_ftnref411">[411]</a> Zpravodajsky perehlad od 19 do 23 jula 1947 // VHA. Ф. "Operace "Banderovce", кор.46, п.148, док.154, арк.1.
<a l:href="#_ftnref411">[412]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.417.
<a l:href="#_ftnref411">[413]</a> Юрiй Борець. У вирi боротьби. - Київ, 1993. - С.219.
<a l:href="#_ftnref411">[414]</a> Eugene J. Kolb. Memorandum for the officer in charge //B.p. ЛНБ. Ф.262, папка "Рейди вiддiлiв УПА", арк.4-5.
<a l:href="#_ftnref415">[415]</a> Zpravodajsky perehlad od 14.8. do 21.8 // VHA. Ф. "Operace "Banderovce", кор.46, п.148, док.229, арк.17.
<a l:href="#_ftnref416">[416]</a> Михайло Громенко. У Великому рейдi. - С. 147.
<a l:href="#_ftnref417">[417]</a> Михайло Громенко. У Великому рейдi. - С.151.
<a l:href="#_ftnref417">[418]</a> Eugene J. Kolb. Memorandum for the officer in charge // B.p. ЛНБ. Ф.262, папка "Рейди вiддiлiв УПА", арк.5.
<a l:href="#_ftnref419">[419]</a> Юрiй Борець. З найкращими. - Київ, 1992. - С.106.
<a l:href="#_ftnref419">[420]</a> Eugene J. Kolb. Memorandum for the officer in charge // B.p. ЛНБ. Ф.262, папка "Рейди вiддiлiв УПА", арк.5.
<a l:href="#_ftnref419">[421]</a> Eugene J. Kolb. Memorandum for the officer in charge // B.p. ЛНБ. Ф.262, папка "Рейди вiддiлiв УПА", арк.5.
<a l:href="#_ftnref422">[422]</a> Jan Fiala. Zprava o akci B. - С.120.
<a l:href="#_ftnref422">[423]</a> Protokol spisany dna 14 septembra 1947 s Wolodimirom Szczyhelskyim, pseudo "Burlak". Utvar "Slovensko" // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency and Counter-Insurgency in Ukraine. University of Toronto Library, Box 79 "Протоколи допитiв Володимира Щигельського-"Бурлаки". - C.1.
<a l:href="#_ftnref422">[424]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - C.378.
<a l:href="#_ftnref422">[425]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - C.384.
<a l:href="#_ftnref422">[426]</a> Protokol. Utvar "Slovensko". 14 septembra 1947… - C.8 // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency and Counter-Insurgency in Ukraine. University of Toronto Library, Box 79 "Протоколи допитiв Володимира Щигельського-"Бурлаки".
<a l:href="#_ftnref427">[427]</a> Protokol. Utvar "Slovensko". 14 septembra 1947… - C.1 // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency and CounterInsurgency in Ukraine. University of Toronto Library, Box 79 "Протоколи допитiв Володимира Щигельського-"Бурлаки".
<a l:href="#_ftnref427">[428]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.13. - С.74.
<a l:href="#_ftnref429">[429]</a> Vaclav Slavik. Вказ пр. - C.26.
<a l:href="#_ftnref429">[430]</a> Bohus Chnoupek. Вказ.пр. - C.409.
<a l:href="#_ftnref431">[431]</a> Wtesnoreczne zeznanie. Rzeszow, dnia 1.11.48 // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency and Counter-Insurgency in Ukraine. University of Toronto Library, Box 79 "Протоколи допитiв Володимира Щигельського-"Бурлаки". - С.10.
<a l:href="#_ftnref432">[432]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.13. - С.72. Див. додаток 8, нову серiю анапогiчних листiвок було випущено i розповсюджено з 21 серпня: див. додаток 9.
<a l:href="#_ftnref433">[433]</a> Velitel Teplice brig. Gen. Julius Nosko. Osobitny rozkaz cislo 15 // VHA. Ф. "Operace "Banderovce", кор.3, п.6, док.15, арк.1.
<a l:href="#_ftnref433">[434]</a> Protokol. Utvar "Slovensko".14 septembra 1947… // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency and Counter-Insurgency in Ukraine. University of Toronto Library, Box 79 "Протоколи допитiв Володимира Щигельського-"Бурлаки" - С.18-19.
<a l:href="#_ftnref433">[435]</a> Jan Fiala. Zprava o akci B. - C. 146. Про значення цього бою для чеської армiї може свiдчити також той факт, що вiн окремо розглядався командиром "Теплiце" Юлiушом Носком, для чого було проведено допит 9 учасникiв цього бою. Чеський документ, що розповiдає про цi подiї, мiстить 23 сторiнки машинописного тексту. Див.: Velitelstvo Teplice. Priebeh boja s bandou Burlak dna 5.8.1947 // VHA. Ф. "Operace "Banderovce", кор.1, п.2, док.91, арк.1-23.
<a l:href="#_ftnref436">[436]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пp. - C.441.
<a l:href="#_ftnref436">[437]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пp. - C.563.
<a l:href="#_ftnref436">[438]</a> Jan Fiala. Zprava o akci B. - C.146.
<a l:href="#_ftnref439">[439]</a> Jan Fiala. Zprava o akci B. - C.147.
<a l:href="#_ftnref440">[440]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т. 13. - С. 195.
<a l:href="#_ftnref441">[441]</a> Protokol. Utvar"Slovensko". 14 septembra 1947… // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency and Counter-Insurgency in Ukraine. University of Toronto Library, Box 79 "Протоколи допитiв Володимира Щигельського-"Бурлаки". - С.22. Чехи досить швидко дiзналися про подiл рейдуючого вiддiлу: у розвiдувальному звiтi за час вiд 14 до 21 серпня вже йдеться про цю справу. ЛНБ: Zpravodajsky perehlad od 14.8 do 21.8.1947 // VHA. "Operace"Banderovce", коp.46, п.148, док.229, арк.16-17.
<a l:href="#_ftnref441">[442]</a> Ґжеґож Мотика. Рейд через Чехословаччину // Наше слово. №51 (2264). 2000.12.17. - С.3.
<a l:href="#_ftnref443">[443]</a> Про це див.: Zatceni w Ziline se priznavaj k zlocinnym akcim proti republice // Rude pravo. 1947. 18.09; Vysetrovani dokazuje velky rozsah protistatheho spiknuti na Slovenska // Rude pravo. 1947. 26.09; Комунiстична авторка Марта Вартiкова в своїй книзi вказувапа, що невдачi в боях з УПА спричиненi тим, що СНБ опановане Демократичною партiєю, яка була не зацiкавлена в лiквiдацiї бандерiвцiв: Marta Vartikova. Roky rozhodnutia. K dejam politickeho boja pred Februarom 1948. - Bratislava, 1962. - C.291.
<a l:href="#_ftnref444">[444]</a> Jaroslav Sole. Cesta slovenskich partizanov od celonarodneho protifasistickeho povstania k Februaru 1948 // Historicki casopis. - 1961. - №1.- C.44-47. Slovenstvi partyzany do boje proti banderovcum // Rude pravo. 1947. 21.08; Slovenstvi partyzany do boje proti ludacke reakci // Rude pravo. 1947.26.09.
<a l:href="#_ftnref444">[445]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - C.441.
<a l:href="#_ftnref446">[446]</a> Jan Fiala. Zprava o akci B. - C.152.
<a l:href="#_ftnref447">[447]</a> Velitel Teplice brig. Gen. Julius Nosko. Osobitny rozkaz cislo 50 // VHA. Ф. "Operace "Banderovce", кор.3, n.6, док.50, арк.1; докладнiше про обставини цiєї подiї див.: Володимир В'ятрович. "Сотенний "Бурлака". - Львiв: Лiтопис, 2000.
<a l:href="#_ftnref447">[448]</a> Bohus Chnoupek. Вказ пр. - С.483.
<a l:href="#_ftnref447">[449]</a> Jan Fiala. Zprava o akci B. - C.158
<a l:href="#_ftnref447">[450]</a> Jan Fiala. Zprava o akci B. - C.169.
<a l:href="#_ftnref451">[451]</a> Jaroslav Sole. Вказ. пр. - C.46.
<a l:href="#_ftnref452">[452]</a> Wladislaw Jarnicki. Spalona ziemia. - C.183-281; та Wladislaw Jarnicki. W pogoni za "Burlakem". - C.26-81.
<a l:href="#_ftnref452">[453]</a> Wladislaw Jarnicki. Spalona ziemia. - C.314; та Wladislaw Jarnicki. W pogoni za "Burlakem". - C.104.
<a l:href="#_ftnref452">[454]</a> Wladislaw Jarnicki. W pogoni za "Burlakem". - C. 104.
<a l:href="#_ftnref455">[455]</a> Коментар Ірини Тимочко-Камiнської до спогадiв Івана Гарасимiва див.: Іван Гарасимiв. З юнацьких мрiй - у ряди УПА (Спогади ройового УПА) // Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Торонто-Львiв, 1999. - Т. 29. - С. 225; також: спогад Ірини Тимочко-Камiнської-"Христi". Записав В'ятрович Володимир 25 серпня 2000 року у м.Львовi.
<a l:href="#_ftnref455">[456]</a> Іван Гарасимiв. З юнацьких мрiй - у ряди УПА {Спогади ройового УПА) // Лiтопис Украiнської Повстанської Армiї. - Торонто-Львiв, 1999. - Т.29. - С.230-232.
<a l:href="#_ftnref455">[457]</a> Спогад Ірини Тимочко-Камiнської-"Христi". Записав В'ятрович Володимир 25 серпня 2000 року у м. Львовi.
<a l:href="#_ftnref458">[458]</a> Спогад Ірини Тимочко-Камiнської-"Христi". Записав В'ятрович Володимир 25 серпня 2000 року у м. Львовi.
<a l:href="#_ftnref458">[459]</a> Іван Гарасимiв. З юнацьких мрiй - у ряди УПА (Спогади ройового УПА) // Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Торонто-Львiв, 1999. - Т. 29. - С.249.
<a l:href="#_ftnref460">[460]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.521.
<a l:href="#_ftnref461">[461]</a> Іван Гарасимiв. З юнацьких мрiй - у ряди УПА (Спогади ройового УПА) // Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Торонто-Львiв, 1999. - Т. 29. - С.262; про це також: Ґжеґож Мотика. Рейд через Чехословаччину // Наше слово. №952(2265). 2000.12.24-31. - С.3.
<a l:href="#_ftnref461">[462]</a> Jan Fiala. Zprava o akci B. - C. 212.
<a l:href="#_ftnref461">[463]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - C.524; до речi, польський автор Едвард Прус помилково вказує, що Гробельський таки дiйшов до Нiмеччини: Edward Prus. Atamania UPA. - Warszawa, 1988. - C.300.
<a l:href="#_ftnref464">[464]</a> Іван Дмитрик. Записки українського повстанця… - С.139.
<a l:href="#_ftnref465">[465]</a> Іван Дмитрик. Записки українського повстанця… - С.160.
<a l:href="#_ftnref466">[466]</a> Velitel Teplice brig. Gen. Julius Nosko. Osobitny rozkaz cislo 70 // VHA. Ф. "Operace "Banderovce", кор.3, п.6, док.70, арк.1.
<a l:href="#_ftnref466">[467]</a> Velitel Teplice brig. Gen. Julius Nosko. Osobitny rozkaz cislo 82 // VHA. Ф. "Operace "Banderovce", кор.3, п.6, док.82, арк.1.
<a l:href="#_ftnref468">[468]</a> Перше iнтерв'ю Провiдника ОУН Степана Бандери з чужинними журналiстами // Степан Бандера. Вказ. пр. - С.597.
<a l:href="#_ftnref469">[469]</a> Jaroslav Sole. Вказ. пр. - С.44.
<a l:href="#_ftnref469">[470]</a> Zatceni v Ziline se priznavaji k zlotinnym akcim proti republice // Rude pravo. 1947.18.09.
<a l:href="#_ftnref469">[471]</a> Vysetrovani dokazuje velky rozsah protistatniho spiknuti na Slovensku // Rude pravo. 1947.26.09.
<a l:href="#_ftnref469">[472]</a> Jan Fiala. Zprava o akri B. - C.171-175.
<a l:href="#_ftnref473">[473]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - C.565.
<a l:href="#_ftnref473">[474]</a> Tlupy benderovcu na Slovensku // Rude pravo. 1947.17.08.
<a l:href="#_ftnref473">[475]</a> Родак подає 24 загиблих i 26 поранених воякiв чехословацької армiї та служби безпеки: Jozef Kodak. Vpad banderovcov na Vychodne Slovensko // Apologia. - 1997. - Nsl 2. - C.35.
<a l:href="#_ftnref473">[476]</a> Zatraty benderovcu jsou trikrat vetsi nez nase // Rude pravo. 1947.10.10.
<a l:href="#_ftnref473">[477]</a> Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - C.565.
<a l:href="#_ftnref473">[478]</a> Євген Мiсило (ред.). Повстанськi могили: Пропам'ятна книга впавших на Полi Слави воякiв Української Повстанської Армiї-Захiд, 4-ої Воєної Округи "Сян", Такгичних Вiдтинкiв "Лемко", "Бастiон", "Данилiв". (1944-1946). - Варшава-Торонто: Український Архiв, 1995. - Т.1. - С.9; аналогiчнi цифри подає Ґжеґож Мотика: Ґжеґож Мотика. Рейд через Чехословаччину // Наше слово. №52(2265). 2000.12.24-31. - С.3.
<a l:href="#_ftnref473">[479]</a> Jan Fiala. Zprava o akci B. - С.218.
<a l:href="#_ftnref473">[480]</a> Tabelka organizacyjna kampanii "Burlak" w czasie przejscia granic czechoslowackich dnia 22.6.1947 r. Tlumaczenie z jezyka czeskiego na polski // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency and Counter-Insurgency in Ukraine. University of Toronto Library, Box 79 "Протоколи допитiв Володимира Щигельського-"Бурлаки".
<a l:href="#_ftnref481">[481]</a> Микола Климишин. В походi до волi. - С.264.
<a l:href="#_ftnref482">[482]</a> Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Торонто, 1984. - Т.10. - С.31.