Вже наприкiнцi 1945 року на Заходi починають з'являтися першi повiдомлення про український нацiонально-визвольний рух. Першими, звичайно, таку iнформацiю почали подавати українськi емiграцiйнi газети, зокрема, канадськi часописи "Наш шлях", "Український щотижневик в Канадi" (жовтень 1945 року). Дуже промовистими, на мою думку, є самi назви статей: "Повстанчий рух на Київщинi", "Вiдношення червоноармiйцiв до УПА", "Червонi ватаги як новий метод боротьби з УПА", "Повстанцi волiють смерть, чим неволю", "Дiяння УПА", "Ватутiн погиб з рук УПА", "Конференцiя пiдсовєтських народiв" [483]. Щойно на початку наступного 1946 року починають друкувати такi статтi у власне iноземнiй пресi.
Американська щоденна газета "Нью-Йорк Дейлi Ньюз" протягом 29, 30, 31 сiчня того року друкує статтю про дiяльнiсть в трикутнику, утвореному кордонами Польщi i Чехословаччини, мiж пунктами Сянiк i Лупкiв близько 20 тисяч легко озброєних воякiв, добре одягнених, з тризубами на головних уборах [484]. Вже незабаром пiсля цього, 17 квiтня 1946 року, тобто саме в час другого словацького рейду УПА, в iншому американському щоденнику "Нью-Йорк Геральд Трiбюн" з'являється дещо конкретнiша iнформацiя у статii "Револьта українських нацiоналiстiв проти репатрiацiї, яку проводить Польща" Гомера Бiгарта, кореспондента з європейських справ. Наступного дня її було передруковано європейським виданням цiєї газети пiд назвою "Українськi повстанцi палять мiста недалеко польського кордону". "Сянiк, Польща, 17 квiтня, - читаємо тут, - повстання українських нацiоналiстiв проти репатрiацiйної програми уряду крiпшає в районах Галичини, що сусiдують зi совєтською границею […]. Польським вiйськам безпеки не вдалося досi нiчого зробити проти повстанцiв[…]. В Сянiку є польська дивiзiя. Але вночi 4 квiтня, коли українцi доконали найбiльш вiдважного рейду та спалили мiсто Букiвсько, комендант дивiзiї мусiв зi соромом зiзнатися, що не має вiдповiдних сил. Минуло два днi, заки польське вiйсько ввiйшло до Букiвська, a повстанцi, тим часом, були вже далеко в лiсах… Сили українських банд нiяк не можна точно окреслити. "Багато тисяч" - це була єдина вiдповiдь, яку я мiг дiстати вiд польських урядовцiв у Сянiку i повiтовому мiстi Ряшевi. Те вiйсько, мабуть, складається, головно, з українцiв, включно з ветеранами Галицької СС-Дивiзiї, яку створили нiмцi. Є там також багато польських та нiмецьких ренегатiв. Вони носять польськi унiформи, цивiльне лахмiття i є озброєннi в крiси, кулемети та гранати. Кiлькох молодих українських рекрутiв, що втiкали з банди до Сянiка, знають тiльки те, що їх провiдник зветься "полковник". Урядовцi припускають, що це може бути полк. Бандера, український купець, який помагав нiмцям, аж зник таємничо в 1943 р. Тому повстанцi є вiдомi в околицi як "бандерiвцi". "Цi банди, - говорив голова мiськради в Ряшевi, - твердять, що ця територiя належить несправедливо до Польщi […]. Вони хочуть незалежної України, незалежної вiд Росiї i вiд Польщi" [485].
Інша заокеанська газета, а саме канадська "Ґлоуб енд Мейл" 20 квiтня того ж року подала таку iнформацiю: "Варшава, 19 квiтня (Асошiейтед Прес). - Сильно озброєнi банди українських нацiоналiстiв тероризують полуднево-схiдню Польщу, переходячи з-за демаркацiйної лiнiї росiйського кордону […]. Банди, що переходять кордони, дiють, як тут вiрять, у вiдплату за виселювання їх з Польщi на росiйську зону на основi польсько-совєтської умови. Цi українцi борються за своє право залишитися на польських землях далi, як також жадають, щоб Україна стала незалежною державою" [486]. Швейцарський часопис "Базлер Нахрiхтен" в номерi за 13 травня мiстить замiтку пiд назвою "Заворушення терористiв у Польщi", де зазначається, що учасники акцiй проти польської армiї - це колишнi члени армiї Власова, якi тепер в цiлостi належать до Української Повстанської Армiї [487].
Отже, як бачимо з кiлькох наведених прикладiв, автори статей про УПА, якщо вони навiть намагалися бути об'єктивними, подають дуже багато перекрученої i неточної iнформацiї. Це легко пояснити тим, що вони, очевидно, користувалися виключно джерелами iнформацiї, що походять з польських урядових чинникiв, якi були зацiкавленнi у виправданнi своїх злочинних дiй i очорненнi українського визвольного руху (звiдси, до речi, i означення повстанських загонiв термiном "банда").
Вже незабаром починають з'являтися статтi, автори яких вже, безперечно, користувалися iнформацiєю, що походить вiд української сторони. Однiєю з перших таких статей є публiкацiя "Україна i вiйна" в паризькому виданнi "Ля Републiк", число 4 за 1946 рiк. Автор ставить собi за мету проаналiзувати витоки українського визвольного руху. Вiн вказує на значнi втрати України в Другiй свiтовiй вiйнi i заперечує колаборацiю з нiмцями українських повстанцiв, наголошуючи на боротьбi вiддiлiв УПА (початком створення якої вiн, до речi, називає 1941 рiк) з нiмецькою армiєю. "Шкоди, якi завдали нiмцям дiї УПА, - читаємо у статтi, - були дуже поважнi. Саботажi їхнiх засобiв зв'язку були одним з головних факторiв нiмецького заломання пiд Сталiнградом. Скоро тiльки УПА зорганiзувалася в лiсах Волинi й Подiлля, почала в 1943 роцi свою велику офензиву. Пiсля кiлькамiсячної боротьби мусили нiмцi вiдступити до мiст, куди вони стягнули сильнi залоги[…]. У хвилини нiмецького заломання УПА володiла ве-ликою територiєю, з якої прогнано нiмцiв. Вона займалася розподiлом ґрунтiв, органiзуванням шкiл i iнших культурних уладжень. Полiцiя i жандармерiя УПА дбали про порядок […]. У той самий час, коли французький повстанський рух приготовлявся до найбiльшої напруги звiльнити себе вiд нiмцiв, українськi повстанцi видавали нiмцям правдивi бої" [488]. Стаття, окрiм того, мiстить докладний опис боїв куреня УПА пiд командою Василя Андрусяка-"Грегота" в липнi 1944 року, а також iнформацiю про конференцiю поневолених народiв.
Нiмецька газета "Ноє Цайт" з 12 травня 1946 року у статтi "Партизанськi напади в Польщi" iнформує своїх читачiв, що "бандерiвська армiя почала на просторi мiж Галичиною, що належить Польщi, словацькою границею i лiнiєю Керзона партизанську вiйну великого стилю. Вони хочуть здержати виселення українцiв з цього терену i ведуть боротьбу за Незалежну Україну. Авторитет польської влади на цьому теренi цiлковито знищений. Помiж бiлими партизанами i польськими регулярними вiддiлами простягається нiчия земля" [489]. Провiдником партизанського руху автор називає Бандеру, "що був, правдоподiбно, капiтаном в армiї, органiзував пiд пануванням Гiтлера український партизанський рух, був пiзнiше iнтернований, бо хотiв проголосити самостiйну Україну" [490].
На противагу тим публiкацiям, в яких українських повстанцiв називали фашистами i антисемiтами, австрiйський журнал "Вiн i Вона" вказує, що вони "заперечують окреслення їхньої органiзацiї як фашистської та ворожої демократiї, тому що вони є правдивi демократи, але безоглядними ворогами комунiстiв, а проти жидiв вони нiчого не мають, якщо тiльки вони не є комунiстами" [491].
17 травня 1946 року в шотландськiй газетi "Да Скотсмен" з'являється стаття "Анархiя в пiвденнiй Польщi", яка розповiдає про боротьбу рiзних партизанських груп - "бандерiвцiв", АК, НСЗ - на теренах пiвденно-схiдної Польщi та Пiвнiчної Словаччини. "Польськi групи в горах Татри, - зазначає автор статтi, - пiдняли по обох сторонах чесько-польської границi значне повстання, й мiсцевi комунiсти повiдомляють, що вони в краю мордують без рiзницi комунiстiв i жидiв. Подiбне зажалення є проти бандерiвцiв, але в тому випадку гiдним завваги є те, що мiсцеве населення не боїться їх, хоча польська й чеська влада називає їх терористами. Я не мiг вiднайти яких-небудь ознак їхнього антисемiтського наставлення, пiд час, коли вони без застережень признають, що вони є антикомунiсти. Я розпитував десятки селян по обох сторонах чесько-польської границi, i всi вони твердили, що їх часто вiдвiдували бандерiвцi - до того стало нiччю - але вони заявляють теж, що їм не сталося жодних кривд й нiхто з них не втратив свойого майна. Навпаки, бандерiвцi є надзвичайно чемнi. Вони просять тiльки харчiв, нiколи натомiсть не вживають насильств […]. Навiть один з тих, що в них я засягав iнформацiї, а з цiлковитою певнiстю знаю, що був вiн жидом, висловлював цю саму думку, що його сусiди" [492]. Як i в багатьох iнших публiкацiях про УПА, автор цiєї також намагається дати вiдповiдь на запитання, ким же був керiвник українського визвольного руху Степан Бандера. "Тут йдеться, - розвиває вiн свою версiю, - про одного капiтана iменем Бандера, якого нiмцi покликали до заснування "бiлих" партизан, що вiн їх назвав УПА - Українська Повстанська Армiя. Бандера, очевидно, думав, що йому буде дозволено проголосити незалежну Українську республiку, але в три днi пiсля видачi проклямацiї його заарештовано. Я не мiг ствердити, що з ним сталося далi" [493].
З часом з'являється дедалi бiльше публiкацiй в пресi, що окреслюють повстанськi вiддiли вже не як банди, а як чiтко структурованi i органiзованi вiйськовi пiдроздiли, що вiдзначаються суворою дисциплiною. Паризька газета "Ль Об" 18 жовтня 1946 року вказувала, що "УПА - Українська Повстанська Армiя - є ви-разно зорганiзована i випосажена. Повстанська пропаганда має свої клiтини по цiлому СССР, пропаганда, що п остаточна цiль є дуже проста: усунути комунiзм […]. УПА є лояльною супроти полякiв та строго карає злочини, допущенi її жовнiрами на польських селах" [494]. Інша французька газета "Комба" у числi 714 з того ж року вказує, що "рух спротиву УПА виявляється в найбiльш класичнiй формi партизанської вiйни […]. Вона забезпечує собi фонди, накладаючи окуп на села, а взамiн за це дає бони "Визволення України"… Вони [українськi повстанцi - В.В.] видають багато журналiв i мають на чужинi свої делегацiї" [495].
У 1946 роцi з'являються на свiт i багато iнших публiкацiй про УПА в захiднiй пресi, зокрема, статтi Арманда Гаспара "Новий резистанс" в числi 32 швейцарського "Жюрналь де Женев" [496], "Мала вiйна проти українських повстанцiв" в iншому швейцарському виданнi "Дер Бунд" з 30 серпня 1946 року [497], "Боротьба проти радянських сил на Українi" в "Нью-Йорк Таймс" за 29 вересня [498], стаття в голандському щоденнику "Де Тайд" за 4 грудня [499], та, очевидно, дуже багато iнших, яких авторовi цих рядкiв не вдалося вiднайти.
Даючи загальну характеристику публiкацiй захiдної преси про УПА, слiд вiдзначити досить помiтну їх еволюцiю. Якщо на початках захiднi мас-медiа, пiд впливом росiйської чи польської пропаганди, а також користуючись iнформацiйними джерелами, що походили вiд них, зображали дiяльнiсть повстанських загонiв виключно як терористичнi акти невiдомих банд, то вже незабаром подається об'єктивна iнформацiя про УПА, визначаються її рушiйнi сили, основнi завдання i, врештi, починає вживатися її офiцiйна назва. Безперечно, велику роль у цьому процесi вiдiграли i рейди УПА теренами Словаччини, особливо другий, якi привернули увагу свiтових засобiв масової iнформацїї до проблеми української визвольної боротьби, дозволили їм мати додаткове, окрiм офiцiйних польських, радянських та чеських повiдомлень, джерело iнформацiї, що походило безпосередньо вiд його учасникiв або їх прихильникiв.
Справжнiй бум газетних публiкацiй про УПА в захiднiй пресi припадає на 1947 рiк, а саме на час переходу повстанських вiддiлiв до Нiмеччини. Проникнення українських повстанцiв за "залiзну завiсу" стало сенсацiєю мiжнародного масштабу, та це й не дивно, адже вiдбулося воно в атмосферi все бiльш наростаючого напруження мiж СРСР та Заходом, на самих початках т.зв. "холодної вiйни", яка, здавалося, готова кожної митi перерости у вiдвертий збройний конфлiкт.
Проте, першi згадки про український визвольний pyx y пресi того року з'являються дещо ранiше, а саме 30 березня. Того дня 1947 року американська газета "Детройт Ньюз" помiстила на своїй передовицi статтю про вбивство українськими повстанцями на шляху мiж Сяноком i Балигородом генерала, вiце-мiнiстра оборони Польщi Кароля Свєрчевського. На думку автора публiкацїї, атентат на польського вiйськового лiдера був добре запланований агентами УПА, яка мала своїх людей навiть у Варшавi [500].
Дещо пiзнiше, 12 травня, в час розгортання поляками акцiї "Вiсла", телеграфне агентство "Асошiейтед Прес" повiдомило, що "Польща, СССР i Чехословаччина уклали мiж собою договiр, який звертається проти партизанських груп українських нацiоналiстiв, що оперують, передусiм, у пiвденно-схiднiй Польщi. Договiр має на метi спiльну боротьбу з тими партизанськими групами" [501]. Австрiйська газета "Зальцбурґер Нахрiхтен" в числi 83 повiдомляє про перебiг польської протиповстанської акцiї в травнi 1947 року: "Згiдно з вiстками зi схiдної Польщi, українськi повстанцi на теренах на захiд вiд лiнiї Керзона розвивають ще й тепер широко дiяльнiсть. Повстанцi називаються Українською Повстанською Армiєю i стоять пiд наказом полковника Бандери […]. Триста тисяч воякiв польської армiї, включно з панцерними i парашутними з'єднаннями, заставлено до поборювання повстанцiв. Як звiтує "Контiненталь Ньюз Сервiс", дощенту спалено мiсцевiсть Вислок, що був командною столицею Повстанської армiї. Польськi джерела обчисляють сили УПА на 50 тисяч воякiв" [502]. Швейцарська газета "Базлер Нахрiхтен" в числi 138, описуючи бої проти УПА, вказує, що вони "тривають з не меншою напругою […]. Терен боїв займає кiлькасот кiлометрiв i простягається вiд гiр Карпат до рiчки Буг. Повстанцi мають добре озброєння i, очевидно, пiддержку мiсцевого населення, тримають чисельнi ключовi становища i опановують шляхи на гiрськi перевали" [503]. Про завзяту боротьбу вiддiлiв УПА проти польської армiї на теренах Закерзоння повiдомляє й iнша швейцарська газета "Трибюн де Женев" за 12 травня: "Польська полiцiя безпеки i вiйсько далi ведуть завзятi бої проти українських нацiоналiстичних повстанцiв-партизанiв. Розпочалися повнi воєннi дiї проти пiдпiльної армiї та iнших партизанських opганiзацiй. Досi в цiй боротьбi участь взяли також росiяни, зокрема, командири окупацiйних вiйськ у пiвденно-схiднiй Польщi й Словаччинi" [504].
Вже з самого початку рейду до Нiмеччини на Захiд потрапляють повiдомлення про бої вiддiлiв УПА на територiї Чехословаччини. Журнал "На сторожi", орган Закордонних Частин ОУН, що видавався у Нiмеччинi, у червневому своєму номерi повiдомляє: "Наш спецiальний розвiдувальний кореспондент на теренi Чехословаччини звiтує: "Важкi бої мiж українським повстанцями та "союзними вiйськами" [СРСР, Польща, ЧСР - В.В.] мали мiсце в околицях мiста Жилiни i Чадiце. Як оповiдають словацькi селяни, кiлька добре озброєних вiддiлiв УПА (чисельний стан невiдомий) геройськи вiдбивали атаки чехословацького вiйська. По кiлькаденних боях, якi завдали вороговi дошкульних втрат, вiддiл УПА вiдступив в глибшi лiси" [505].
В час найбiльш напружених боїв на теренах Чехословаччини у серпнi 1947 року, коли до боротьби з повстанцями долучалася все бiльша кiлькiсть вiйськ, загонiв СНБ та колишнiх партизан, "бандерiвська" тематика практично не сходить зi шпальт мiсцевих газет, а вже звiдти iнформацiя починає проникати на Захiд. 20 серпня з'являється велика стаття, присвячена УПА, у шведськiй газетi "Дер Бунд". "Майже три мiсяцi, - читаємо тут, - чеськi i словацькi органи безпеки, пiдкрiпленi вiйськовими силами, проводять на сiльських теренах i в лiсистих горах Словаччини регулярну малу вiйну проти українських повстанцiв, що продираються з Польщi в пiвденному i пiвденно-захiдному напрямi. Нiхто не в станi, хоч би приблизно, подати ефективну силу бандерiвцiв, але, на пiдставi певних повiдомлень, можна гадати, що головна сила цiєї, добре озброєної армiї, яка, iмовiрно, налiчує тисячi людей, перебуває тепер на теренi Словаччини. Навiть в офiцiйних звiдомленнях говориться, що багато словакiв постачають бандерiвцям харчi […]. На словацькiй територiї оперують тепер бандерiвцi пiд проводом Бурлаки, Хроменка [506] i Кременя. Всi спостерiгачi однозначно визначають, що вiйськова тактика бандерiвцiв свiдчить про довголiтнiй воєнний досвiд i бойову практику. Тодi як основна маса бандерiвцiв пересувається на захiд аж до Малих Карпат, деякi авангарди пробилися до Морави i навiть до пiвденної Чехiї, щоб розвiдати можливiсть прориву до Австрiї. Цi авангарди в околицях Жилiни, Угорського Броду i Брна зайшли у безпосереднiй стик iз чеським вiйськом" [507]. Описуючи боротьбу чехiв з українськими повстанцями, автор статтi зазначає, що вони надають перевагу малiй вiйнi. Вона вимагає значно бiльше часу, але тактично i, особливо, полiтично є бiльш вигiдною i спрямована на те, щоб, "в жодному випадку, не проводити вирiшального удару на полiтично неспокiйному й гарячому теренi Словаччини. Коли ближче придивитися до вiдповiдної статистики, то побачимо, що досi "вдалося знешкодити" всього 140 бандерiвцiв. Це наслiдки при тривалостi бойових дiй близько чвертi року. З офiцiйної сторони найбiльше натискають на ствердженнi, що поголоски про численнi втрати чеських вiйськ не вiдповiдають фактам. Але лишається цiлковитою загадкою, як може бути, що останнiми днями бандерiвцi масово з'являються в унiформах чеської армiї, щоб цим блудити своїх переслiдувачiв […]. Створюється враження, що мала вiйна проти бандерiвцiв у Словаччинi ледве що вийшла iз своєї початкової стадiї i що вирiшальнi повороти ще в майбутньому" [508].
Вiдома французька газета "Фiгаро" за 30 серпня подає для сво-їх читачiв таку iнформацiю: "Останньо вiстки рiзних агенцiй донесли, що українськi партизани прибули на Словаччину та звели там бої з регулярним вiйськом. Рiч iде про рештки українських "макi", якi по закiнченi вiйськових дiй не хотiли розiйтися i продовжували вiйськовi дiї на Волинi i в Карпатах. Це є рештки Української Повстанської Армiї, яка боролася проти Вермахту без жодних зв'язкiв з совєтськими партизанами, та були атакованi i переслiдуванi Червоною армiєю вiд 1944 року. Ось недавно їм завдали новий удар 3 польськi дивiзiї, 1 совєтський панцерний корпус та чеськi бригади. Українськi загони, що дiяли на пiвденних схилах Карпат, були примушенi полишити лiси, та ось тепер переходять Чехословаччину, шукаючи можливостi добитися до американської окупацiйної зони" [509].
"Зальцбурґер Нахрiхтен" 6 вересня подала статтю пiд назвою "Бандерiвцi в Австрiї", в якiй iнформує: "Коменданти жандармерiї в усiх мiсцевостях, в яких стверджено появу т. зв. бандерiвцiв заявили нашому спецiальному кореспондентовi, висланому в прикордоннi терени, що досi не було жодної небезпеки для Австрiї i нема пiдстави для неспокою. В Зiндорфi й Альтгофенi притримана група чужих воякiв, якi казали, що належать до партизанської сотнi, яка дiє на словацько-польських територiях i що їх витiснено в ходi бойових дiй" [510].
Про появу перших повстанцiв на австрiйських теренах писала також iнша австрiйська газета "Ехо дер Гаймат", що видається в Лiнцi. "В пiвнiчному пограниччi Австрiї, - читаємо тут, - панує в останнi днi велике хвилювання: "бандерiвцi iдуть". Невидиме вiйсько Степана Бандери, який зорганiзував свою пiдпiльну армiю для партизанської боротьби з комунiстами, iде шляхом, повним пригод, щодалi на захiд. Це вiйсько складається з трьох головних груп, якi називаються iменами своїх провiдникiв Бурлаки, Хроменка й Кременя, до них приєдналися пiд час їхнього перебування багато католицьких словакiв. Мiж iншим, гарнiзони мiст Ружомберок, Турчанскi, Святi Мартiн перейшли майже в цiлости до партизан. Це вiйсько йде нiчними несподiваними маршами з Словаччини в напрямi на Брно, Жилiну, Угорський Брод. Дуже розумна тактика цiєї армiї не дала досi нiякої можливостi вжити проти неї значнi вiйськовi сили […]. Населення австрiйських прикордонних областей з журбою слухає щораз виразнiший гук нiчної гарматної канонади на кордонi. Досi не було нiяких широких акцiй на австрiйськiй територiї. Треба прийняти, здається, що поодинокi вiддiли бандерiвцiв - це тiльки передня сторожа, яка має розвiдати можливостi переходу для головної їх частини. Вони прямують, як тут кажуть, до американської зони Австрiї чи Нiмеччини" [511].
Звичайно, дуже широко висвiтлювався у захiднiй пресi про рив першої групи українських повстанцiв на чолi з Михайлом Дудою-"Громенком". Вже на наступний день пiсля цiєї подiї iнформацiя про неї з'являється в мiсцевих газетах. У газетi мiста Пассау "Пассауер Ноє Прессе", куди, власне, прийшли вояки УПА, написано про перехiд ними австро-нiмецького кордону, при якому, зазначає автор статтi, зчинилася стрiлянина, де було поранено багато австрiйських прикордонникiв, що намагалися перешкодити переходовi кордону [512]. В iншому повiдомленнi та ж газета вказує, що вiддiл УПА перейшов кордон у селi Вiльдеранна. Нiмецька полiцiя не мала вiдваги роззброїти повстанцiв i тому покликала на допомогу американських "констеблiв", якi 11 вересня роззброїли 36 воякiв цього вiддiлу. "Офiцер, - пише автор статтi, - який проводив цим повстанським вiддiлом, заявив, що вони члени УПА та пробилися з України через Польщу, Австрiю до Баварiї" [513]. Ще одна мiсцева газета "Пассауер Цайтунґ" додає, що вiддiл, який складався виключно з молодих українцiв, перебував у бойовому маршi 4 мiсяцi. Найбiльший їх бiй вiдбувся бiля мiста Пiльзену в Чехiї, де 20 з них загинуло, 31 бiйця було поранено [514].
Вiдома нiмецька газета "Мюнхенер Меркур" iнформувала своїх читачiв у статтi "Бiля Пассау затримано українцiв", що "за повiдомленнями Американського Вiйськового Управлiння, у четвер над ранком бiля мiста Пассау затримано 36 українцiв, т.зв. бандерiвцiв, що прибули сюди через Польщу, Словаччину, Чехiю i Австрiю. Вони мали три кулемети, автоматичну зброю. Затриманих воякiв, якi не чинили опору, прикордонниками американської вiйськової полiцiї переведено в табiр для iнтернованих за нелегальний перехiд кордону" [515].
Про цю ж подiю вже незабаром повiдомляє i швейцарське видання "Журналь де Женев", яке пише: "36 озброєних українських повстанцiв пробилися з України до Баварiї й пiддалися американськiй владi. Повстанцi були в росiйських унiформах, озброєнi скорострiлами, автоматами, гранатами i мали при собi мапи. Цi українськi повстанцi належать до української нацiоналiстичної органiзацiї "Бандерiвцiв", здається, що iншi повстанцi є в дорозi до Баварiї" [516].
Подiї, пов'язанi з проривом українських повстанцiв за "залiзну завiсу", спонукали представникiв захiдних засобiв масової iнформацiї взятися до ретельнiшого дослiдження проблематики визвольного руху. В результатi таких дослiджень з'являється в європейськiй пресi цiлий ряд аналiтичних статей, присвячених цiй тематицi. Так лондонське видання "Іст Юроп" та голландське пресове агенство "КАРТО" подають детальну iнформацiю про територiальний подiл УПА, тактику її боротьбii з нацистами i бiльшовиками [517]. Голландська газета "Троцеде Блад" у своїй статтi про УПА подає двi цiкавi мапи: "Ситуацiя в Українi травень-серпень 1947 року", де зображено потрiйну польсько-чесько-радянську офензиву проти УПА на Закерзоннi, та "УПА-Захiд липень-серпень 1947 року", що вiдображає шлях повстанських вiддiлiв в Захiдну Європу [518]. Англiйська газета "Лiверпуль Дейлi Пост" за 22 вересня 1947 року в статтi "Ще ведуться вiйни" описувала рiзноманiтнi повстанськi армiї на сходi Європи, якi разом нараховують близько 100 тисяч. На перше мiсце серед них ставиться УПА, чисельнiстю близько 40 тисяч, яка дiє на теренах Закарпатської України, пiвденної Польщi, Словаччини, Моравiї [519].
До кращих аналiтичних статей про УПА того часу належить публiкацiя в бельгiйськiй газетi "Газет ван Антверпен" за 28 вересня 1947 року. Автор подає коротку iнформацiйну довiдку з iсторiї України, зокрема, торкається проблеми утворення УПА, яке вiн датує 1941 роком. УПА, за його пiдрахунками, має 200 тисяч чоловiкiв та жiнок, молодих i старих, селян та iнтелiгенцiї. Оснащенi вони за рахунок полонених нiмцiв та росiян, мають свої вишкiльнi табори та замаскованi шпиталi. Стаття мiстить перелiк найвiдомiших акцiй українського пiдпiлля: вбивство шефа СА Вiктора Лютце у травнi 1943, росiйського генерала Ватутiна в лютому 1944, польського вiце-мiністра оборони Кароля Свєрчевського в березнi 1947 року. Велику увагу автор публiкацiї придiляє i рейдам 1947 року, причиною яких, на його думку, була спiльна боротьба польських, чеських, та росiйських вiйськ проти УПА. В статтi подається дуже перебiльшена кiлькiсть учасникiв рейду - 3 частини загальною чисельнiсiю 6-8 тисяч воякiв. Публiкацiя закiнчується такими словами: "Завдяки рейдам Захiдна Європа безпосередньо ознайомилася з легендарною повстанською армiєю, що має своїми гаслами: "Свобода народам! Свобода людинi!" [520].
Вiстi про УПА у вереснi 1947 року потрапляють i за океан. Повiдомлення про прихiд бiйцiв УПА в Нiмеччину 23 вересня з'являється у вiдомїй американськiй газетi "Нью-Йорк Геральд Трiбюн" [521]. Канадська газета "Ґлоуб енд Мейл" вiд першого жовтня розмiщує на своїй передовицi статтю "Частини Повстанської Армiї наближаються до Зони Сполучених Штатiв". Вона, зокрема, повiдомляє, що німецька прикордонна полiцiя отримала неперевiренi данi про те, що до нiмецького кордону наближається 6 тисяч воякiв УПА. Пiсля цього охорону шляхiв та кордонiв було посилено. Американська окупацiйна влада, iнформує газета, не пiдтвердила цих даних. Далi в статтi подається iнформацiя про прорив до американської зони 40 українцiв бiля мiста Пассау, якi повiдомили про прихiд слiдом за ними тисяч iнших [522].
Тематика УПА широко висвiтлювалася у жовтнi 1947 року й iспанською пресою. До прикладу, газета "Пуебло" мiстить статтю "До кордону Баварiї наближаються 6 тисяч людей з українського руху опору". "Останнiм часом, - читаємо тут, - ходять чутки, що шiсть тисяч воякiв українського руху опору "бандерiвцiв" наближається до кордону Баварiї бiля Гофа, вийшовши з Чехословаччини, вони хочуть пройти в зону пiвнiчноамериканської окупацiї. Переведене вiйсько отримало суворi накази затримати їх i роззброїти. У Вiзбаденi мiнiстр внутрiшнiх справ де Мессе спростував цi чутки… Також їх вiдкинули прикордоннi пiвнiчноамериканськi вiйська у Гофi" [523]. Та ж газета, кiлькома днями пiзнiше, подає бiльш докладну статтю пiд назвою "Партизани проти Совєтiв". "Декiлька мiсяцiв тому, - зазначає автор статтi, - вперше в свiтовiй пресi з'явилися вiдомостi про партизан, що виступають проти совєтiв. Їхнi найпотужнiшi сили складаються з українцiв, якi створили справжню армiю, що називається УПА - Українська Революцiйна (Повстанська) Армiя. Вона воювала пiд час вiйни як проти нiмцiв, так i проти совєтiв. УПА має настiльки добру органiзацiю та великий кiлькiсний склад, що совєти протягом минулих липня та серпня були вимушенi використати свої регулярнi вiйська" [524]. 18 жовтня ще одна центральна iспанська газета "Мадрiд" вмiщає на своїх сторiнках iнформацiю про УПА. "Там, за залiзною завiсою, - читаємо в статтi, - iснує багато рiзних рухiв опору […]. Нацiональнi сили України, Польщi та балтiйських країн сприяють цим рухам, якi скерованi проти Росiї як проти керуючої країни […]. На болотах Прип'ятi та в лiсах Бiлостока дiють великi загони партизанiв […], тi ж самi, що боролися перед тим проти нiмецьких загарбникiв, воюють тепер проти росiйської держави" [525].
Брак достовiрної iнформацiї у захiдних журналiстiв часто породжував суттєвi неточностi та перекручення у їхнiх статтях. Однiєю з них є перевищення кiлькостi рейдучих повстанцiв до числа 6 тисяч, яке зустрiчалося досить часто. Були й iншi досить серйознi перебiльшення та перекручення. Австрiйська газета "Зальцбурґер Фольксцайтунґ" вiд 21.08.1947р. розповiдала своїм читачам про масову завзяту боротьбу повстанських вiддiлiв в районах Тирасполя i Одеси [526]. Те ж австрiйське пресове агентство повiдомляло, що в серпнi 1947 року Москва змушена була перевести частину своїх окупацiйних вiйськ з Болгарiї вглиб України (район Днiпра) для придушення тут масового збройного опору [527]. Про партизанську боротьбу тисяч українцiв у Криму повiдомляє нiмецьке iнформацiйне агентство ДЕНА у Мюнхенi [528]. Ще ширше визначає розмах партизанської боротьби амстердамська газета "Де Лiнiє", яка вказує, що на теренах мiж Берлiном i Владивостоком дiють сильнi пiдпiльнi рухи, керованi УПА. "Контiненталь Ньюз Сервiс" в числi 93 за 1947 рiк повiдомляє, що "деякi вiддiли УПА пробилися в Хорватiю, i вже в листопадi 1947 року разом з хорватськими "крижарями" пiд командуванням Рафаеля Бобана брали участь в акцiї в околицях Белаґора-Рашак" [529]. Хорватська газета "Данiца", яка, очевидно, видавалася за межами Югославiї, також писала, що деякi загони УПА перейшли рiку Драву i приєдналися до хорватських партизан [530]. Про спiльну боротьбу хорватiв i українських повстанцiв, що прибули туди, згадує i хорватське iнформацiйне агентство "Кроейшен Прес" [531].
Перекручення iнформацiї про український нацiонально-визвольний pyx y захiднiй пресi змусили Закордонне Представництво УГВР видати спецiальний документ пiд назвою "Офiцiйний звiт пресового бюро ЗП УГВР". В ньому, зокрема, зазначається: "Вiд початку вересня розходяться по цивiлiзованому свiтi новини, розповсюджуванi пресовими агентствами, про прорив деяких вiддiлiв УПА з українських земель на заходi вiд т.зв. лiнії Керзона до австрiйських та нiмецьких зон Сполучених Штатiв. Коментарi цих новин певних кореспондентiв показують невiгласiио цих кореспондентiв щодо актуальної полiтичної ситуацiї в Українi i щодо руху опору українцiв" [532]. Далi в документi iде офiцiйне роз'яснення про походження українського нацiонально-визвольного руху, його ставлення до нiмцiв у часи Другої свiтової вiйни, про ситуацiю, яка склалася на 1947 рiк, i причини рейдiв УПА на Захід. "Боротьба УПА, зазначається тут також, - вже є не тiльки місцевою проблемою, яка могла б бути локалiзованою в Українi чи Радянському Союзi, це стало питанням не тiльки схiдних європейцiв i радянських азiатiв, пiдкорених червоним схiдним тоталiтаризмом […]. Це питання всiєї Європи, свiтова проблема. Однак, свiт культури, цивiлiзований Захiд, зобов'язаний поставити це питання […]. УПА стала в Схiднiй Європi живим символом прагнення волелюбних людей протистояти червоному iмперiалiзму i полiтичному пiдкоренню вiльних людей. Цивiлiзований Захiд також зобов'язаний дати докази своєї поваги до борцiв за незалежнiсть, солдатiв визвольної армiї УПА" [533]. Роз'яснення, видане ЗП УГВР, безперечно, з'ясувало для представникiв захiдних мас-медiа багато невiдомих питань i допомогло їм у бiльш об'єктивному висвiтленнi української боротьби.
Загалом, можна сказати, що захiдна преса, незважаючи на певнi неточностi, перекручення чи спотворення iнформацiї, доволi добре висвiтлювала проблематику УПА. Цiкаво, що замовчати цього мiжнародного розголосу про український визвольний рух не змогла навiть радянська преса. Так, в журналi "Сучасне i майбутнє" опублiковано статтю Юрiя Смолича "Про одну не дипломатичну ноту", в якiй розповiдається про звернення Провiдника ОУН Степана Бандери до Державного секретаря США Маршала про присвоєння українським повстанцям, що пройшли на Захiд статусу "iнсургентiв", згiдно з мiжнародним правом. Поряд з тим, автор торкається i рейду вiддiлiв УПА на Захiд, описуючи його, звичайно, в специфiчному, притаманному радянськiй пропагандi, лайливо-брехливому тонi.
"Історiя останнiх днiв "гультяйства" бандерiвських бандюг, - пише Смолич, - як можна судити з повiдомлень iноземної преси, така: вигнанi з територiї захiдних областей УРСР, Польщi та Чехословаччини, де вони чинили нелюдськi звiрства та злодiяння, вимiщаючи свою безсилу лють на мирному населеннi, бандерiвцi прокралися крiзь лiси i гори Чехословаччини й перейшли кордон… американської зони окупацiї Нiмеччини. Перейшовши цей кордон, озброєнi до зубiв найрiзноманiтнiшою зброєю нiмецьких, англiйських та американських зразкiв, враз поробилися смирними овечками i любiсiнько здали всю свою зброю кiльком американським полiцаям. Бандитiв було багато, полiцаїв було малувато, але нiяких ексцесiв при здачi зброї не було: її вiдадно просто "за непотрiбнiстю", бо ж нащо воякам зброя, раз вони вже добилися "додому"?" [534]. Цiкаво, що кiлькома днями пiзнiше, а саме 15 сiчня 1948 року, цю ж статтю передрукувала газета "Радянська Україна" [535]. Таким чином, iнформацiя про повстанськi рейди, завдяки їх широкому мiжнародному розголосу, хоч i y викривленому висвiтленi, але все ж потрапила на сторiнки офiцiйного органу Центрального Комiтету КП(б)України, Верховної Ради та Ради мiнiстрiв УРСР.
Статтi про УПА в iноземнiй пресi заявлялися i пiзнiше, пiсля 1947 року, майже до середини п ятдесятих рокiв, тобто, фактично до кiнця iснування збройного опору в Українi в його партизанськiй формi [536]. Пiдсумовуючи все вище сказане, можна цiлком погодитися з вiдомим дослiдником українського нацiонально-визвольного руху Левом Шанковським, який у статтi "Большевики про УПА" стверджував: "Розглос боротьби ОУН-УПА в широкому свiтi був дуже значний, куди бiльший, нiж розголос визвольної вiйни 1917-1920 рокiв. Велике вражiння робив той факт, що боротьба велася проти потуги, вiдносно якої iснувало загальне погодження, що нiяка боротьба проти неї неможлива" [537].
<a l:href="#_ftnref483">[483]</a> Чин Зброї. - С.15.
<a l:href="#_ftnref484">[484]</a> Enrique Martinez Codo. Вказ пр. - С.97.
<a l:href="#_ftnref484">[485]</a> Цитується за: Інформативнi вiстi. - 1947. - Ч. 8 // Лiтопис Украiнської Повстанської Армiї. - Т.16. - С.287-288.
<a l:href="#_ftnref486">[486]</a> Цитується за: Інформативнi вiстi. - 1947. - Ч. 8 // Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.16. - С.288.
<a l:href="#_ftnref486">[487]</a> Цитується за: Інформативнi вiстi. - 1947. - Ч. 11 // Лiтопис Української Повстанської Армii. - Т.16. - С.332.
<a l:href="#_ftnref488">[488]</a> Цитується за: Інформативнi вiстi. -1947. - Ч.9 // ЛiтописУкраїнської Повстанської Армiї.- Т.16. - С.313.
<a l:href="#_ftnref489">[489]</a> Цитується за: Інформативнi вiстi. - 1947. - Ч.11 // Лiтопис Українськоi Повстанської Армiї. - Т.16. - С.331-332.
<a l:href="#_ftnref489">[490]</a> Цитується за: Інформативнi вiстi. - 1947. - Ч.11 // Лiтопис Української Повстанської АрмiІ. - Т.16. - С.332.
<a l:href="#_ftnref491">[491]</a> Цитується за: На сторожi. - 1946. - Ч.11. - С.46.
<a l:href="#_ftnref492">[492]</a> Цитується за: Інформативнi вiстi. - 1947. - Ч.12 // Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.16. -С.355-356.
<a l:href="#_ftnref492">[493]</a> Цитується за: Інформативнi вiстi. - 1947. - Ч.12 // Лiтопис Української Повстанської Армiї. - Т.16. - С.356-357.
<a l:href="#_ftnref494">[494]</a> Цитується за: На сторожi. - 1946. - Ч. 11. - С.46.
<a l:href="#_ftnref494">[495]</a> Цитується за: На сторожi. - 1946. - Ч.11. - С.46.
<a l:href="#_ftnref496">[496]</a> Див.: Лев Шанковський. "Українська Повстанча Армiя". - С.827.
<a l:href="#_ftnref496">[497]</a> Див.: Лев Шанковський. "Українська Повстанча Армiя". - С.832.
<a l:href="#_ftnref496">[498]</a> Див.: Edward Prus. Вказ. пр. - С.317-318.
<a l:href="#_ftnref496">[499]</a> Див.: Лев Шанковський. "Українська Повстанча Армiя". - С.827.
<a l:href="#_ftnref500">[500]</a> Polish War Leader Slain. Ukrainian Army Blamed in Killings // The Detroit News. 1947.30.03.
<a l:href="#_ftnref501">[501]</a> Цитується за: Ha сторожi. - 1947. - Ч.5. - C.12.
<a l:href="#_ftnref501">[502]</a> Цитується за: Ha сторожi. - 1947. - Ч.5. - C.12.
<a l:href="#_ftnref501">[503]</a> Цитується за: Ha сторожi. - 1947. - Ч.5. - C.12.
<a l:href="#_ftnref501">[504]</a> Цитується за: Ha сторожi. - 1947. - Ч.5. - C.12.
<a l:href="#_ftnref505">[505]</a> Цитується за: На сторожi. - Ч.6. - С.9.
<a l:href="#_ftnref506">[506]</a> Так в текстi, має бути: "Громенка".
<a l:href="#_ftnref506">[507]</a> Цитується за: Вiсник. - 1987. - Ч.7. - С.395-396; також: UPA in Western Europe. - C.60.
<a l:href="#_ftnref506">[508]</a> Цитується за: Вiсник. - 1987. - Ч.7. - С.395-396; також: UPA in Western Europe. - С.60.
<a l:href="#_ftnref509">[509]</a> Цитується за: Вiсник. - 1987. - Ч.8. - С.471.
<a l:href="#_ftnref510">[510]</a> Цитується за: Вiсник. - 1987. - Ч.7. - С.393.
<a l:href="#_ftnref511">[511]</a> Цитується за: Вiсник. - 1987. - Ч.7. - С.394.
<a l:href="#_ftnref512">[512]</a> Цитується за: Вiсник. - 1987. - Ч.7. - С.392.
<a l:href="#_ftnref512">[513]</a> Цитується за: Вiсник. - 1987. - Ч.7. - С.393.
<a l:href="#_ftnref512">[514]</a> Цитується за: Степан Мечник. Початок невiдомого. - С.114.
<a l:href="#_ftnref515">[515]</a> Цитується за: Степан Мечник. Початок невiдомого. - С.114.
<a l:href="#_ftnref516">[516]</a> Цитується за: Вiсник. - Ч.7. - 1987. - С.395.
<a l:href="#_ftnref517">[517]</a> Цитується за: UPA in Western Europe. - С.60.
<a l:href="#_ftnref517">[518]</a> De U.P.A. net Oekrainse Opstendelingen-Leger in West-Europa // Trocede Blad. 1947.27.09.
<a l:href="#_ftnref517">[519]</a> Цитується за: Вiсник. - 1987. - Ч.8. - C.478.
<a l:href="#_ftnref520">[520]</a> Цитується за: UPA in Western Europe. - C.64-71.
<a l:href="#_ftnref521">[521]</a> Див.: John Armstrong. Ukrainian Nationalism. - C.299.
<a l:href="#_ftnref521">[522]</a> Цитується за: Альманах "Гомону України" на 1997. - С.96.
<a l:href="#_ftnref523">[523]</a> Pueblo. 1947.1.10.
<a l:href="#_ftnref523">[524]</a> Pueblo. 1947.1.10.
<a l:href="#_ftnref523">[525]</a> Madrid. 1947.18.10.
<a l:href="#_ftnref526">[526]</a> Цитується за: На сторожi. - 1947. - Ч.7. - С.7.
<a l:href="#_ftnref526">[527]</a> Цитується за: UPA in Western Europe. - С.61.
<a l:href="#_ftnref526">[528]</a> Цитується за: Вiсник. - 1948. - Ч.10-11. - С.12.
<a l:href="#_ftnref526">[529]</a> Цитується за: УПА в свiтлi документiв з боротьби за Украiнську Самостiйну Соборну Державу. 1942-1950.- С.240.
<a l:href="#_ftnref526">[530]</a> Цитується за: УПА в свiтлi документiв з боротьби за Українську Самостiйну Соборну Державу. 1942-1950. - С.241.
<a l:href="#_ftnref526">[531]</a> Цитується за: УПА в свiтлi документiв з боротьби за Украiнську Самостiйну Соборну Державу. - 1942-1950. - С.240.
<a l:href="#_ftnref532">[532]</a> Цитується за: UFA in Western Europe. - С.17.
<a l:href="#_ftnref532">[533]</a> Цитується за: UPA in Western Europe. - С.21.
<a l:href="#_ftnref534">[534]</a> Юрiй Смолич. Про одну недипломатичну ноту // Сучасне i майбутнє. - 1947. - Ч.12. - С.12.
<a l:href="#_ftnref534">[535]</a> Радянська Україна. 1948.15.01.
<a l:href="#_ftnref536">[536]</a> Перелiк публiкацiй про українське пiдпiлля див.: Володимир В'ятрович. "Украiнська Повстанська Армiя у свiтлi захiдної преси" // Україна. Культурна спадщина, нацiональна свiдомiсть, державнiсть. Збiрник на пошану професора Юрiя Сливки. - Львiв, 2000. - Т.7. - С.471-488.
<a l:href="#_ftnref536">[537]</a> Лев Шанковський. "Большевики про УПА (з серiї: Ворожi свiдчення про УПА)" // Вiсник. - 1968. - Ч.10. - С.15.