Для виконання завдання сотні об'єдналися в курінь, командування яким було доручено найдосвідченішому із сотенних - Володимиру Щиґельському. Проте розпочати одразу рейд об'єднаному відділу не вдалося: вже на наступний день він потрапив в оточення польських військ. Прорив тривав аж до 22-го червня і до цього часу повстанці звели вісімнадцять боїв з поляками. [115] Загальна траса переслідування і боїв з куренем, за польськими джерелами, становила 260 кілометрів, до участі в акціях проти куреня поляки залучали по черзі вояків 8 і 9 Дивізії Піхоти та додаткових сил Корпусу Внутрішньої Безпеки. [116]
Бої з чудово озброєним і в десятки разів кількісно переважаючим ворогом були дуже важкими. Один з них, що відбувся біля села Борівниця, здавалося, стане останнім для повстанців. Можливо, так і сталося б, якби не винахідливість «Бурлаки». Після цілоденного бою з поляками стало зрозуміло: ані набоїв, ані навіть фізичних сил стрілецтва не вистачить для успішного його завершення. І в цей момент вкотре проявився талант Щиґельського, котрий не втрачав впевненості в перемозі навіть у безвихідних ситуаціях. Ввечері, коли на деякий момент притихли постріли з обох сторін, упівці, за наказом командира, заспівали пісню Армії Крайової, вивчену ними взимку 1947 року:
"Gdy narуd w Warszawie wystpi z orem
To wysce w Lublini radzili
Warszawa woaa «Zginiem lub zwycym!»
A wyscie PPR tworzyli
O, cze Wam, panowie z Lublina
Za mury stolicy zwalone
O, cze Wam, za rzd «batuszki» Stalina
Za Ora Skradzion koron".
За кілька хвилин після цього здивовані повстанці помітили, що ворожі позиції порожні - поляки відступили. [117]
Врешті, в ніч з 21-го на 22-ге червня 1947 року куреню вдалося вирватися з оточення і без жодних пригод перейти на словацьку територію. [118] До цього часу сотня «Бурлаки» втратила 60 стрільців (станом на 31.05.1947 - 104, [119] 17.06.1947 - 44 бійці [120]). З сотень «Крилача» і «Ластівки» разом залишилося всього 53 стрільці (реєстр об'єднаного відділу на території Словаччини наприкінці липня - 86 бійців, за час від переходу кордону відділ, згідно з «Денником» «Буркуна», втратив 11 осіб, отже, кордон перейшло близько 97 осіб, [121] з них 44 - із сотні «Бурлаки», решта 53 бійці відповідно із сотень «Ударники-6» та «Ударники-7»). За час боїв загинули славні повстанські командири - сотенні Ярослав Коцьолок-«Крилач» та Григорій Янківський-«Ластівка», і лише після цього розпочався рейд куреня.
<a l:href="#_ftnref115">[115]</a> Jarnicki W. Spalona zemia. - С.261.
<a l:href="#_ftnref115">[116]</a> Аналіз діяльності ОГ «Вісла» за період від 20 квітня до 31 липня 1947 року. // Акція «Вісла». - С.422.
<a l:href="#_ftnref117">[117]</a> Dalszy ciag protokou przesuchania podejrzanego. Rzeszуw, dnia 25.XI.1948. - С.4.; Ґжеґорж Мотика в своїй книзі пояснює цей момент тим, що поляки прийняли українських повстанців за польських підпільників, див.: Motyka G. Вказ. пр. - С.435.
<a l:href="#_ftnref118">[118]</a> Protokol. Utvar «Slovensko». 14 septembra 1947. - C.6. // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»".
<a l:href="#_ftnref118">[119]</a> Зведення стану відділу 94 а від 30.11.1946 до 31.05.1947 // Літопис Української Повстанської Армії. - Т.13. - С.294.
<a l:href="#_ftnref118">[120]</a> Вояки відділу 94А, які залишилися на день 17.06.1947. // Там само. - С.296.
<a l:href="#_ftnref118">[121]</a> Ця цифра ймовірно є дещо неточною, в своєму першому допиті сам «Бурлака» подає цифру - 101 (Protokol, spisany dnia 7.9.1947. - C.26) натомість у додатках до цього допиту під назвою "Організаційна таблиця відділу «Бурлаки» в час переходу кордону фіґурує 90 осіб.