До середини липня відділу вдавалося просуватися практично без жодних сутичок. Тим часом, 13-го липня чехословацька влада, занепокоєна впевненим просуванням упівців, відправляє на боротьбу з ними 5640 вояків, з них 1339 осіб - службовці СНБ. [130] Ведучи своїх вояків невідомими теренами, серед великої кількості ворожих військ, Володимир Щиґельський проявив надзвичайний талант тактика партизанської боротьби. Ось як описує просування повстанського відділу під командою «Бурлаки» Вацлав Славік: "Його група з 50 осіб [так в тексті, а насправді, на той час вона нараховувала понад 80 вояків - В.В.] переходила так, що залишала сліди, ніби проходило троє людей. Вночі вони прослизали нашими позиціями у формі довгої змії, тримаючись за руки. При необхідності, звертали ліворуч чи праворуч, або назад, звиваючись, як змія". [131] Таким чином зустрічей з військом вдавалося уникати. До прикладу, учасник протиупівських акцій Богуш Хньоупек наводить цікавий факт: біля Кралової гори чеські вояки спали за 200 метрів від повстанців. [132]
Проте з кожним днем ситуація погіршувалася. "Військо почало не тільки обсаджувати села, - згадує сотенний «Бурлака», - але й ліси, ріки, дороги і навіть лісові стежки. До того часу ми поповнювали собі провіант молоком і сиром із шалашів, що знаходилися в горах. Військо зорієнтувалося і розпорядилося, щоб усі пастухи розійшлися до сіл. Почалась біда і знову голод. Знову кілька разів потрапляли в оточення, з якого мусіли пробиватися. Марш горами був дуже важким і виснажливим. Десятки кілометрів більше проходили, щоб минати військові позиції". [133]
Поруч з посиленням військового контролю за територією, чехословацький уряд розпочинає активну пропаґандистську кампанію з метою зупинити рейдуючі відділи. Видруковано і масово поширювано спеціальну листівку «Заклик до членів Української Повстанської Армії» та так звану «Приґлашку», що мала б слугувати перепусткою до військових комендатур для тих повстанців, що вирішили здатися чехам. [134]
Уникати боїв ставало неможливим, і 5-го серпня на Лупчанській Маґурі відбулась одна з більших сутичок між бурлаківцями і курсантами офіцерських шкіл. Ось що розповідає про цей бій сам командир «Бурлака»: "Перед полуднем 5-го серпня вирушили ми на Лупчанську Маґуру. Відпочивали на краю лісу […]. Я оглядав терен на Німецьку Лупчу, тому що хотів вночі перейти туди на північ. З лісу до лісничівки На Вршкох вийшла чота вояків, кількістю 17 курсантів. Помітили рух в нашому таборі. Коли я повернувся до сотні, побачив, що чота курсантів є на відстані 30-50 метрів від нашого постою. Так як я думав, що за чотою іде сильніше військо, й не мав часу відступати до лісу, то висунув кулемет другої чоти на передній край лісу і дав наказ першому роєві другої чоти відкрити вогонь. Першим почав стріляти кулемет першої чоти, яки й був праворуч від загону вояків, а коли загін пересунувся на протилежний схил в північно-східному напрямі, почав стріляти і кулемет другої чоти. Військовий загін відповідав на стрілянину дуже слабо. На бойовищі залишилося шість мертвих курсантів і три важко поранені. Решта відступила як в напрямі, з якого прийшли, так і в північному напрямі. У власному відділі втрат не мав. Після бою дав перев'язати поранених вояків […]. Відтягнув відділ перш за все на кілометр на захід, потім великим півколом на південь, на схід, і знову великим півколом на північ, аж на край лісу, що простягається до Німецької Лупчі і Мелатіни". [135] За твердженням Яна Фіали, цей бій і загибель шести курсантів були найбільшою невдачею чехословацької армії в акції 1947 року. [136]
<a l:href="#_ftnref130">[130]</a> Fiala J. Вказ. пр. - С.128.
<a l:href="#_ftnref130">[131]</a> Slavik V. Вказ пр. - С.26.
<a l:href="#_ftnref130">[132]</a> Chnoupek B. Banderovci. - С.409.
<a l:href="#_ftnref133">[133]</a> Wasnorczne zeznanie.- C.10.
<a l:href="#_ftnref134">[134]</a> Літопис Української Повстанської Армії. - Т.13. - С.72.
<a l:href="#_ftnref135">[135]</a> Protokol. Utvar «Slovensko». 14 septembra 1947. - C.18-19.
<a l:href="#_ftnref135">[136]</a> Fiala J. Вказ. пр. - С.146.