— А це наш наслідний принц!
— О-о, — каже дядя, дивлячись кудись поверх Вовиної голови, — який молодець! Ким хочеш бути, як виростеш? Мабуть, космонавтом?
Вова не хоче бути космонавтом, коли виросте. Вова, коли виросте, хоче бути двірником, бо тоді можна буде поливати з гумової кишки водою всіх хлоп’ят, але Вова схвально хитає головою, погоджується з дядею: так, він хоче бути космонавтом. Колись Вова сказав, що він хоче бути двірником, і всі гості сміялися, а тато і мама сердились. Тільки бабуня не сердилась і не сміялася. Вона просто сказала:
— Рости здоровий, а ким вже ти там будеш… У кожного своя доля.
— Молодець, молодець! — каже дядя і дивиться кудись поверх Вовиної голови.
— Він і віршики у нас знає,— каже тато, — ану, Вовочко, розкажи.
І Вова починає:
— Солов’я баснями не кормлять, — каже мама і всаджує дядю за стіл, — а ти, Вовко, марш на кухню, нічого тобі тут вештатись.
— Бабуню, я тобі віршика розкажу!
— Розкажи, розкажи, дитинко!
Вова знає, що бабуня з радістю слухатиме його і в сто другий, і в сто третій раз, і починає:
— А-а-а! Павле Максимовичу, заходьте, заходьте! Скільки літ, скільки зим. Давненько у нас не були. Заходьте, заходьте. А я оце тільки-но з роботи. Знаєте, за цілий день закрутишся, аж голова обертом іде. Дружина теж прийшла з роботи, і так оце пішла з малим погуляти. Знайомтесь, це наша мама. Мама у нас уже відпочиває. Мама вже на пенсії. Сідайте, сідайте. Сідайте сюди, тут вам буде зручніше.
А ви, мамо, чого стоїте? Давайте швидше, організуйте що-небудь перекусити. Павло Максимович ще, певне, теж не обідав. Давайте, давайте швиденько. Да-а. Пішла на пенсію старенька. Законно, так би мовити, відпочиває. Ну, по дому дещо там допоможе. Сюди-туди. А взагалі мама в нас уже відпочиває. Мамо, давайте швидше, що ви, прости господи, збираєтесь, як на завтра. Так… А оселедчики де? Ай-я-я-й! Про оселедчики й забули. В гастрономі повно. Нічого, нічого, Павле Максимовичу, тут до гастроному два квартальчики. Хай старенька пробіжиться. Одна нога тут, друга там. Хе-хе-хе! Вона ж тепер відпочиває, їй приємно пробігтися по свіжому повітрі. Да-а… А як ви поживаєте? Як на роботі справи? Як дружина, дітки? Дружина теж працює? Так, так.
Мамашо, чого ви так довго? Можна подумати, що ви самі тії оселедці ловили солили. Хе-хе-хе! Що, ліфт зіпсувався? Вічно у нас що-небудь не слава богу. Ну от, я так І знав! А мінеральна водичка де? В таку спеку без мінеральної водички і ні туди і ні сюди. Що ви, що ви, Павле Максимовичу, як так можна — без мінеральної водички? Мамаша зараз почистить оселедчика і принесе нам водички. Велике діло! Одна нога тут — друга там.
О-о, а це супружниця моя з прогулянки повернулася з синком. Сашко, дай дяді ручку. Так, скажи, як тебе звати. Ні, Сашко в дитсадок не ходить. Для чого? Мамаша ж у нас тепер на пенсію вийшла, вона його догляне. О, про вовка промовка, а мамаша тут!
Ніно, сідай до столу. Зараз мама водичку відкриє та поведе Сашка гуляти. Беріть його, мамо, беріть, ач, як малий розкапризувався! Прошу вас, Павле Максимовичу, прошу. Давайте по одній. Нічого, нічого, що спека, це легке натуральне винце. І водичкою запийте. Мамаша холодненьку принесла. А сигарет вона, здається, таки забула взяти. Мамо! Сигарет мені візьміть у кіоску.
Беріть, беріть, Павле Максимовичу, закусюйте. Зараз мамаша сигарети принесе, чорну каву заварить. Вона у нас мастак на такі штуки. Вміє чорну каву варити. О, а ось і сигарети. Дякую, мамашо. Тепер давайте оформіть нам чорної кави. Ніночко, поклади гостеві ще сирку. Мамо, де ви там ходите? Подивіться, чогось Сашко плаче, певне, кицька його подряпала. Мамо, чуєте, мамо, та викиньте кицьку на сходи, хай іде погуляє. Ага, а каву вже зварили? То наливайте, просимо!
Мамо, гляньте, чим там Сашко брязкотить. Подивіться, щоб, бува, сервіз із серванта не виволік. Пийте, пийте, Павле Максимовичу, ще чашечку? Правда, смачна кава? Мамаша у нас на цих ділах спеціалізується. Як на пенсію вийшла, як відпочивати стала, — так її кулінарний талант і розквітнув.
Мамо, гляньте, чи вже пошта була. Подивимось, яка сьогодні програма по телевізору. Павле Максимовичу, ви вже прощаєтесь? Куди ж ви поспішаєте? О, газетка свіженька. Зараз програму подивимось. То не хочете зоставатися? Ну, не буду вас затримувати. Привіт, привіт! Привіт дружині, діткам. Пішов. Да-а… Ну, що у нас там по телевізору? Ага, передача «Для вас, жінки». Ніночко, сідай ближче. Мамо, збирайте зі столу швиденько вам ще ж у аптеку йти. Цікаво, цікаво. Мамо, та не брязкайте так посудом, ви ж слухати заважаєте.
Фу-ух! Спека яка! Мамо, відчиніть, будь ласка, двері на балкон, бо тут задихнутись можна. Мамо, там, здається, кицька шкребеться, слід впустити її, бо вона весь дерматин обдере на дверях. Що це у нас робиться, господи прости. Прийдеш з роботи стомлений, культурно відпочити хочеться — немає умов. А ви ж цілісінький день вдома, і не можете нам цих умов створити. Мамо, а де мої пантофлі? Під тахтою? Самі ж ви їх туди запхнули. А скільки пилу під тахтою! Для чого я тільки пилосос купив? Це ж можна залюбки весь пил пилососом висмоктати. Ну, так я і знав, двох ґудзиків на піжамі не вистачає. Коли ви їх зберетесь пришити? Укладіть Сашка спати і мерщій в аптеку, вже час не ранній. А взагалі треба свій відпочинок вміти якось планувати. Ви ж як-не-як цілісінький день дома…
— Драстуйте, драстуйте, люба моя! Драстуй, Лесику, мій маленький! Драстуй і зразу ж таки зроби тьоті до побачення, бо тьотя поспішає. У мене там молоко на плиті. Я на хвилиночку… Я хочу від вас по телефону подзвонити. Можна? Спасибі Лесичок, маленький мій, хороший хлопчик! Тьотя зараз подзвонить по телефону, а ти тьоті зробиш до побачення, бо тьотя поспішає, у тьоті моня на плиті.
Альо! Муся, де ти? Альо! Це я. Хто, хто! Що ти, по голосу не пізнаєш? Багата, значить, буду. Ага-а, впізнала-таки. То ж то, а то: хто такий, хто такий! Звідки дзвоню? Від знайомих одних дзвоню. Ні, ні, ти їх не знаєш, це мої нові сусіди через площадку. Дуже культурна сім’я, дуже милі люди. Альо, ти мене слухаєш? Да, да. Я дуже поспішаю, розумієш, у мене молоко на плиті. Не смикай за шнур. Що? Це я не тобі, це я Лесику. Якому Лесику? Ти його не знаєш. Це хлопчик моїх нових сусідів. Льока? Який Льока? Клавин Льока? Що ти кажеш? Розлучилися? І в газеті було? Оце так-так. А як же ж вони кімнату будуть ділити? У них же дев’ятнадцять метрів. Це що ж виходить? Їй десять метрів, а йому дев’ять метрів? Ні, ні, він ніколи не погодиться, ти Льоки не знаєш. Альо, альо, хто там перебиває!
Альо! На тобі! Міжгородня включилася. Ну, ви бачили таке? На самому цікавому місці перебили Це моя подруга одна, ви її не знаєте. Розумієте каже, що моя друга подруга, ви її теж не знаєте, з чоловіком розлучається. І вже в газеті було! Лесик, зроби тьоті до побачення. Ручкою, ручкою помахай! Тьотя зараз іде, у тьоті моня на плиті. Тьотя зараз подзвонить другій тьоті, ти її не знаєш, і зараз же йде. Ви вже мені пробачте, я до вас на одну хвилиночку. Можна ще раз скористатися вашим телефоном? Велике вам спасибі. О, все ще зайнято! Цікаво, з ким це Муська може по міжгородній розмовляти? Напевне, з тьотею Пашею. У неї тьотя в Житомирі живе. Подзвоню ще раз. Знову зайнято. Коли поспішаєш, завжди так виходить, господи прости. Я знаю тьотю Пашу, вона така, що карбованців на п’ять може наговорити. Вже як дорветься до телефону, то її від телефону і за вуха не відтягнеш. Ще раз спробую. Альо! Муся, це ти? Альо! Це я. Хто, хто! Тільки що говорили, а вона хтокає. Звичайно, я. З ким це ти по міжгородній балакала? З тьотею Пашею? Ну я ж казала вам, що вона з тьотею Пашею говорить. Це я не тобі, це я сусідці. Ти її не знаєш.
Так що там у тьоті Паші новенького? Тільки швиденько кажи, бо мені ніколи, у мене молоко на плиті. Дядя Гриша вставив нові зуби? Що ти кажеш? Молодець дядя Гриша, нарешті зібрався. Це її дядя, він все ніяк не міг зібратися вставити нові зуби, а тепер нарешті вставив. Що, що? Це я не тобі, це я сусідці розповідаю про дядю Гришу, вона його не знає. Хто, хто? А, сусідка? Ти її не знаєш. Ну, ну! І які ж він вставив? Що ти кажеш? Молодець, молодець! Ну, він тепер помолодіє на двадцять років. Ага, ага! На двадцять не на двадцять, а на п’ятнадцять явно помолодіє. Що я, не знаю дядю Гришу! Він ще крепкий мужчина, дарма що на пенсію пішов. Він тридцять вісім років бухгалтером пропрацював, дядя Гриша. Це я не тобі, це я сусідці. І де ж він вставляв? Де, де? В поліклініці?
3 глузду з'їхав! Наплачеться він тепер з ними. Сусідка моїх знайомих теж зробила в поліклініці, так вони такі зробилися, як підкови, в роті не вміщуються. Кажеш, добре зробили. Буває… Що, що?
Що я тобі хотіла сказати? Чого дзвонила? Стривай, а чого ж я тобі справді дзвонила? Забула, їй богу, забула! Ну, я тобі пізніше подзвоню. Телефон тепер під боком, сусіди у мене дуже хороші, інтелігентні люди. Бувай, мені ніколи, у мене молоко на плиті.
Ну, Лесичок, роби тьоті до побачення, тьотя вже | йде. Отак, отак, ручкою, ручкою. Риба моя, люба моя, пташка моя! Тьотя потім прийде. Ой, Лесику, дивись, яка гарна червона машинка приїхала. Ой, яка машинка! Машинка ту-ту! Лесичок поїде на машинці. Дивіться, сусідко, чого це до нас пожежна машина приїхала? Невже пожежа? Де ж воно горить? Дивись, Лесичок, дяді драбинку розклали і кишечку тягнуть. Куди ж це вони лізуть? До мого вікна! Господи! До мого вікна лізуть! У мене горить! Дим з вікна валить! Це ж моє молоко! Завжди так з цією Муською, заговорить тобі зуби, а потім пожежна машина. Ну, я побігла! Зроби, Лесику, тьоті до побачення, тьотя побігла. Я зараз прийду, розповім, як потушили, а потім подзвоню Мусьці, як через неї до нас пожежна машина приїздила.
Ні, Маріє Гордїївно, що ви мені не кажіть, а сала в борщ ви кладете багато. Це ви не сало кладете, це ви холестерин кладете. І отак покладете в домовину свого Карпа Гнатовича. Бачив я, бачив, як ви вранці йому яєчню смажили! Думаєте, ви яєчню смажили? Холестерин ви смажили. І ще на якийсь день-два вкоротили життя рідному чоловікові. В журналі «Здоровье» все правильно написано. Хочете, я дам вам почитати?
— А ти, Ромо, знову до восьмої години у волейбол грав? Мені з балкона все видно. Спорт то спорт… Проти спорту й журнал «Здоровье» нічого не має. Але ж треба міру знати. Яке навантаження на серце! Знову ж таки, ти долонею ляпаєш по м’ячу, капіляри розширюються, кров приливає до рук, а відливає від голови. А в результаті що виходить? А в результаті виходить деградація розумової діяльності. Ясно? А в тебе екзамен на носі.
— А-а-а! Карпе Гнатовичу! З риболовлі? І багато вловили? Три щупачки? Ой Карпе Гнатовичу, Карпе Гнатовичу, то не три щупаки ви собі вловили! Ви вже знаєте, що ви собі вловили? Ще не знаєте? То я вам скажу, що ви собі могли вловити, коли вже не вловили. Радикуліт — раз, ревматизм— два, малярію — три! Річка, вологість, комарики… Комарик вам на лисинку сів — чик, він далі полетів, а ви лягли. Добре, коли на ліжко, а то інший на ліжку полежить-полежить, помучиться-помучиться, а потім його на стіл кладуть. Та ногами вперед з хати. Так-то…
— Ви, Алло Миколаївно, сьогодні, мабуть, своєму Лесику знову морозиво купляли? Купляли, купляли, не крутіть, по очах бачу! Знаєте, що ви йому купляли? Не знаєте? То я вам скажу, що ви йому купляли. Ангіну ви йому купляли! Ясно? А ви не узнаєте, що таке ангіна? Я вам дам журнал «Здоровье», почитайте. Це не просто собі горло болить. Від ангіни ревматизм починається, а ревматизм не просто лиже суглоби, ревматизм, — він кусає серце! І от вам результат: бігав собі веселий хлопчик Лесик, і немає більше веселого хлопчика Лесика…
Ні-ні, я не хочу сказати, що може бути обов’язково «екзитус леталіс», як кажуть лікарі, але інвалідом з синюхою можна стати як раз плюнути. Отак…
— Фізкульт-привіт, Ромочко! Як екзамени?
А пиво, Ромочко, ти даремно пив сьогодні у кіоску. Це ж півкілограма зайвої ваги! Уявляєш собі, півкілограма! Нещасне серце. Ти тільки підрахуй: ти важиш кілограмів шістдесят п'ять, і воно мусить ці кілограми обслуговувати. А тут ні сіло ні впало ще плюс півкілограма. Уявляєш собі? Цілих півкілограма — майже цілий процент твоєї власної ваги! Воно, бідне, мусить: тук-тук-тук і зайвий «тук», бо його хазяїнові, бачте, пива захотілося. Знову ж таки приплив крові від голови до шлунка, занепад розумової діяльності, а в тебе ще два екзамени. Я вже не кажу про такий фактор, як алкоголізм. Сьогодні кухоль пива, завтра кухоль пива — і-і-і повело до синього носа й білої гарячки.
— Я, Карпе Гнатовичу, оце на балконі сидів і спостерігав, як ви в дворі козла забивали. Дванадцять партій зіграли не встаючи. Куди ж це годиться? Приплив крові, варикозне розширення вен. В одному місці, в другому, а там і до трофічної виразки два кроки. Скажіть ви мені, будь ласка, чи треба вам це у вашому віці? Не треба, правда? От бачите!
— От ви, Маріє Гордіївно, накрохмалили комірець Карпові Гнатовичу і зовсім не подумали над тим, що може статися. Мушу вам сказати, Маріє Гордіївно, що комірці від крохмалю стають твердими й мають тенденцію розтирати шию. Спочатку розітре він начеб і непомітно, а потім на те місце сяде яка-небудь інфекція. Сюди-туди, фурункул, карбункул, далі загальне зараження крові, і ви — вдова, Маріє Гордіївно.
— А-а-а! Ромочка! Я бачу, ти кудись зібрався? У туристський похід? Так, так… З одного боку, воно б наче й нічого. Спорт, так би мовити, проме-над, кисень, озон і взагалі різні вітаміни. На перший погляд, усе приємно й корисно. Але зваж на атмосферні опади! Дощ, град! Сюди-туди — і запалення легенів забезпечено, а там і до туберкульозу один крок. І дівчата з вами йдуть? Ну, ну! Хе-хе-хе! Ой молодь, молодь, нічого ви не знаєте! А чи знаєш ти, Ромочко, скільки різних інфекцій передається поцілунками? Не знаєш? Я був певен, що не знаєш! Ти думаєш тільки про рожеві, як пелюстки троянди, устонька, а не знаєш, що то не пелюстки троянди, а ворота різної зарази. Ти знаєш, скільки мікробів міститься в ротовій порожнині? Більше, ніж будь-де! Ось я тобі винесу підшивочку журнальчика, там навіть малюнки є різних мікробів, художньо виконані. Чим ото шалатися по різних пікніках, краще почитай…
— Ой, Ромочко, ой, що ти робиш! Підшивочкою по голові! Ой, порвеш підшивочку! Ой, у мене струс мозку буде! Ой, що ти робиш?!.
— Карпе Гнатовичу, ой, Карпе Гнатовичу, йой, що ви робите! Нащо ви спінінгом? Він же залізний! Ой, Карпе Гнатовичу, ой, більше не буду! Ой, там же в мене нирки! Ой, не робіть мені блукаючу нирку!
— Ой, Маріє Гордіївно, ой, ой! Куди ж ви макогоном суляєте! Там же в мене підшлункова залоза! Вона ж інсулін перестане виробляти!
— Ой, Алло Миколаївно, не дряпайтесь, ви ж своїм манікюром інфекцію в шкіру занесете! Більше не буду! Я ж вам добра хотів! Я ж серед вас добровільно вів оздоровчу кампанію. Ой, не бийте! Отруюйтесь, заражайтесь, хворійте, вмирайте, — я більше не буду! Ромко, порвеш підшивку!..
Ви мене питаєте, чого це я 8 Березня стою та посуд мию. Ну, як бачите, не я одна мию, багато нас тут таких, як я. А справа в тім, що як розібратися, то 8 Березня не сьогодні було, а вчора. То тільки на календарі написано, що сьогодні, а для нас воно вчора було.
Наше правління вирішило його трошки пересунути, як то кажуть, перенести. О! Бо вчора була неділя, а сьогодні, значить, понеділок. Отож наші руководителі порадилися, погомоніли між собою, а тоді скликали розширене правління та й оголосили:
— Товариші женщини! Йде 8 Березня, тасать, всежіноче свято! І правління нашого колгоспу вирішило якнайширше це свято відмітити. Кошти бухгалтерія певні виділила, так що з цього боку все буде правильно. Це ми до того, щоб не обмежуватись доповіддю і танцями. Щоб після доповіді була художня частина, щоб ми могли після доповіді до столу сісти випити-закусити, а вже тоді, тасать, танці і різна самодіяльність. Про всі оті напитки-наїдки ми, чоловіки, самі потурбуємось, а ваше жіноче діло сидіти в президії і в долоні плескати, коли котру преміюють. Тільки тут діло таке. 8 Березня випадає на понеділок… Воно якось не з руки у понеділок святкувати. Давайте 8-ме перенесемо на 7-ме, і хай воно вважається як 8-ме.
Перенесемо, то й перенесемо. Щоб так уже й заперечували, то й не заперечували. 7-го, то й 7-го. Скільки того діла? На тому й порішили, що в неділю зберемося, музика гратиме, президія сидітиме, потім, значить, художня частина за накритим столом почнеться, а тоді вже танці і така інша самодіяльність.
Словом, заходилися наші чоловіки у неділю на ясельній кухні порядкувати. Там вільно — зимою ясла не працюють. Смажать, варять-парять, печуть, аж дим стоїть. Начальник нашої пожежної команди вже кілька разів поривався у дзвони бити, думав, десь загорілося. Ні, кажуть йому, це йде підготовка до 8 Березня, яке відбудеться сьогодні,
Ну, сіли ми, жінки, у президію. Врочиста частина починається. Не встиг доповідач розкрити рота І сказати: «Товариші, ми зібралися сьогодні для того, щоб…», коли, бачу, пробирається поза спинами мій Гордій. Думаю, чого це він, його ж, здається, у президію не обирали? А він вже шепоче мені на вухо:
— Галю, біжи на кухню, у нас там неув’язочка. Розумієш, хотіли вам сюрприза зробити, гаряченьких вареників на стіл поставити, взялися місити тісто, так Семен уже заліпився так, що й очей йому не видно, допоможи, рибонько, а я замість тебе у президії посиджу.
Побігла я… Прибігаю, матінко моя, вони там такого наробили, що коли нам, жінкам, не вмішатися, то вечеря якраз на 1 Травня поспіє. Такий сюрприз вийде! Печеня от-от підгорить, холодець якийсь розумник на піч поставив і дивується, чого він не застигає, плита ось-ось погасне, Матвій збирається узвар салом затовкати, і взагалі робиться щось таке, що я вам і розказати не можу. Скидаю свого празникового жакета, засукую рукави, кажу: