Коли ж з яких-небудь причин ви розминетеся з тими громадянами, у яких на рукавах червоні пов’язки, то й тоді не турбуйтеся. Нічого страшного з вами не скоїться. На пероні вокзалу, тільки-но поїзд зупиниться, або на автобусній станції, тільки-но зупиниться автобус, вас обов'язково обступлять громадяночки. Правда, на їхніх рукавах вже не буде червоних пов’язок із золотими літерами, але у контакт вони вступають дуже охоче. І якраз висвітлюють ті питання, які вас більше всього турбують:
— Вам, мабуть, кімнатку?
— А вам, мабуть, ліжечко?
— А вам, напевне що, кімнатку та ще й у кімнатці треба буде дві розкладушечки приставити, бачу, ви з діточками.
— Ходімо до мене, тут від вокзалу недалеко, навіть таксі брати не треба, за п’ять хвилин доберемося. Давайте вашого чемоданчика, я вам допоможу нести. Ходімо, подивитесь квартирку. Море? Та море тут же таки під носом. Господи, скільки там до того моря йти! У нас у Євпаторії куди б не йшли, то скрізь до моря вийдете, у нас кругом море під носом. А що у мене, то прямо-таки під самісіньким носом.
І до базару рукою подати, і до їдальні, і до ресторону, і до «Шашличної», і до магазину «Кулінарія». Тут все під носом. Можна сказати, що ноги | у вас будуть у морі, голова у «Шашличній», а ви в цей час ще й з дому не виходили. Базар піп боком, та що я кажу під боком, під носом, можна сказати. А на базарі, що ваша душа тільки забажає.
В цьому році, маю вам сказати, і виноград, і персики. значно дешевші, як були торік. А що вже абрикос, а що вже абрикос, то їх як пороху! Ходімо, тут під носом!
І ви йдете… Йдете п’ять хвилин, йдете п’ятнадцять хвилин… Вже у вас під носом починає роса виступати, але поки що довгожданої оселі, місця, де вам належить спати, не видно. Не будьте скептиком і не будьте, песимістом. Все приходить вчасно для того, хто вміє чекати, прийде і ваша пора. Моря не видно? То не біда. Не будьте песимістом, подивіться на географічну карту. На карті точно вказано, що Євпаторія стоїть на березі Чорного моря.
Ніякої помилки немає, саме на березі Чорного, а не наберезі Білого і не на березі Баренцового моря. Так що море свого часу буде. Море не загубиться. Це ж вам не квитанція яка-небудь і не ключик від чемодана. Це ж все-таки Чорне море. Воно велике. Воно знайдеться. А поки що йдіть і не зважайте, що роса вже не тільки під носом, але й на лобі виступила. Вважайте, що ви вже відпочиваєте. Що б то був за відпочинок, коли б ви тільки-но зійшли і відразу ж у море, дорожній пил змивати. Ні-і, так не годиться. Море треба по-справжньому відчути, тоді ви його по-справжньому і оціните. Отож ідіть, ідіть і не капризуйте. Все на світі має кінець, матиме його і ваша дорога. Коли-небудь таки й прийдете. Що? Вже прийшли? От бачите, а я вам що казав! Як я казав, так воно все й сталося.
І кімнатка прохолодна, і ліжко білосніжне. І садочок перед будиночком. А в садочку виноград дозріває. Але головне не те, що садочок, і що виноград, і що кімнатка, а головне, що ліжко білосніжне і що ви можете на тому ліжку вкластися спати хоч зараз. Але ви на ліжку вкладатися спати не поспішаєте, ви не за тим сюди приїхали. Вас зараз цікавить єдине питання:
— Де море?
— Море? А море тутечки під самісіньким носом. Два квартали пройдете, звернете ліворуч…
— І море?
— Та ви не перебивайте, слухайте, що я вам кажу. Значить, два квартали пройдете, звернете ліворуч. Тут вам зупинка автобуса. Сідайте на автобус, три зупинки проїдете, трішечки вернутися вам доведеться…
— І море?
— Буде море. Де ж воно дінеться? Ви ж, слава богу, приїхали у Євпаторію, а не у Джанкой, чи у Сімферополь. Тільки слухайте, не перебивайте. Три зупинки проїдете, трішечки вернетесь назад, там буде трамвайна зупинка. Сміливо сідайте на трамвай і їдьте аж до зупинки «Курзал», там трішечки парком пройдете, і от вам вже й море. Можна сказати, під самісіньким носом.
І що ви скажете на де? Може, візьмете свого чемоданчика і підете шукати іншу квартиру? Таку, щоб ближче до моря була? Так ото візьмете чемодана, вийдете на знамениту євпаторійську спеку і підете під знаменитим кримським сонцем шукати іншу квартиру? Б’юсь об заклад, що ви цього не зробите! Ні фізичних, ні моральних сил у вас не вистачить це зробити. Краще відразу ж покладіть чемодана і попросіть у хазяйки вмитися. Про ціну потім домовитесь.
Навіть у такій ситуації не втрачайте доброго гумору. Я навмисне вам виклав найгірший варіант. Може навіть статися, що ваша «турбаза» виявиться значно ближче до моря, ніж я оце розповів.
В порядку обміну інформацією скажу, що автотуристам (це ті, що власні машини мають) доля усміхається ліпше. Є у Євпаторії автопансіонати, і там «диких» автолюбителів приймають як дорогих гостей. І ще є у Євпаторії готелі. Теоретично можна у готелі зупинитися. Кажуть, що є такі люди, які здійснювали це практично. Сам я не здійснював. Мені не везло, отож брехати не буду. Але один мій пляжний знайомий познайомив мене на пляжі з своїм товаришем, знайомий якого жив у готелі. Значить, є такі люди. Пізніше мені того знайомого показали. І нічого особливого. Чоловік як чоловік. Ніхто б і не подумав, що він у липні місяці у Євпаторії у готелі живе. А дивись ти!
О, це питання по суті. Бо, власне кажучи, ви саме за цим і їхали у Євпаторію. У Ялті дуже не полежиш, там камінці боки так намуляють, що під-вечір другого дня вже й лежати ні на чому буде. А у Євпаторії, будь ласка, скільки завгодно! Там такий пляж, що вірші, поеми, балади про нього писати хочеться.
Вірніше б сказати, не пляж, а пляжі, бо він там не один, а їх чимало. Скільки берега у Євпаторії, стільки й пляжів. Природа потурбувалася. Спасибі їй за це.
Пісок, боже, який пісок у Євпаторії! З чим же його порівняти, навіть не знаю. Чи його порівняти з оксамитом, чи його порівняти з пухом. От коли б були у природі жовті лебеді, то обов’язково порівняв би його з лебединим пухом. А так не буду із себе порівняння вимучувати, скажу тільки, що євпаторійський пісок — це євпаторійський пісок. Його треба не просто побачити, його треба власними боками відчути. Тільки тоді ви по-справжньому зрозумієте, що таке євпаторійський пісок.
Словом, прийшли ви па пляж. Облюбували собі містечко. Так, щоб вам ніхто не заважав і ви щоб, нікому не заважали. Простелили яку-небудь ряднину із сучасної синтетики і почали роздягатися,
І тільки-но ви зняли з себе сорочку, як тут-таки вам доведеться присоромлено зітхнути. Глянете ліворуч, глянете праворуч; кругом тіла кольору скоринки житнього хліба. І не просто житнього хліба, який недобув у печі, а того хліба, що перебув у печі. А у вас шкіра кольору молока. І не того, молока, що має високий процент жирності, а того молока, яке тільки-но через сепаратор перепустили.
Ви себе відразу ж почуватимете ніяково. Вам відразу ж захочеться набрати темно-брунатного кольору, який так пасує до зелено-блакитної води Чорного моря. Ваша власна шкіра вам відразу ж покажеться надзвичайно противною, і тут ви можете наробити безліч дурниць, за які вам доведеться розплачуватися тою ж таки власною молочно-білою шкірою.
Тільки-но ступивши на євпаторійський перон, ви мусили б зрозуміти, що з євпаторійським сонцем жарти погані. Ці жарти ще гірші на пляжі. На пляжі вітерець провокує. Знімете ви сорочку, черевики і всю решту, що на вас є, залишитесь у одних трусах і тут відчуєте/як ваше тіло вітерцем обласкано. Вітерець приємний такий, прохолодний. Починає навіть здаватися, що й сонце не пече так, як спочатку пекло. А потім вам починає здаватися, що все тіло ваше наливається богатирською силою, а шкіра своїм кольором все ще компрометує то богатирську силу. І вам хочеться загоріти негайно ж, на протязі яких-небудь п’ятнадцяти хвилин. Вам хочеться наздогнати кольором шкіри і отого сильного Аполлона, і оту струнку Венеру, котрі грають у бадмінгтон на пляжі, і оту громадянку, яка на Венеру, звичайно, мало скидається, але загоріла так, що може конкурувати з дружиною вождя першого-ліпшого негритянського племені, і отого малюка, що рицькається в піску, а сам чорний, як сковорода навиворіт. І ви починаєте сердитись на сонце. Вам починає здаватися, що воно недостатньо смалить, що іншим воно цілими жменями відсипає свої промені, а вам тільки пучкою. Значить, треба взяти від сонця все. Треба обв’язати голову носовичком і розкинутись на піску так, щоб якомога більша площа вашої шкіри була віддана сонцю.,
Ви так і робите. І мушу вам сказати, що робите ви надзвичайну дурницю. Ви йдете не до засмаглої шкіри, а навпаки, від неї. Вірніше, вона сама піде від вас. Піде цілими клаптями.
Про бронзу щось не чутно, зате до вечора ви можете з великим успіхом конкурувати з вареним раком. Все тіло пече немилосердно, ви собі місця не знаходите, простирадло стає жорстким, як бляха, а подушка нагадує купу розпеченого шлаку.
Тут іде в хід пляжно-курортно-народна медицина. Потерпілий обтирається спочатку «Шипром»— не допомагає, потім ллє на себе відрами холодну воду — не допомагає, потім вимащує весь вазелін — не допомагає. Більше, здається, немає нічого. Ні, ще є щось. Крем для взуття і дві пляшки кефіру. Крем для взуття відпадає відразу — він якогось блідо-лілового кольору. Мати шкіру такого марсіанського кольору, навіть обпеченому, не дуже хочеться. Залишається кефір. І кефір негайно йде в хід. Потерпілий вимащується кефіром з голови до п’ят ї на якийсь час заспокоюється. Кефір аж шкварчить на ньому, і тепер потерпілий дуже нагадує підгорілу сирну бабку.
Любі мої колеги, шановне плем’я «дикунів»! Зичу вам приймати кефір тільки всередину. І щоб в перший же день на євпаторійській землі ви не були схожі на підгорілу сирну бабку, не хапайте сонце обома жменями. Беріть його обережненько, воно само знає, що з вами робити, і за тиждень пофарбує вас у чудесний бронзовий колір.
Словом, беріть сонце обережненько. І перша моя вам порада — заведіть собі персонального тента. Тенти на пляжі, звичайно, є. Вони хоч і «комунальні», але хороші і користуватися ними можна. Але мають ці тенти один великий недолік — вони стаціонарні. Вкопані навіки в землю. А сонце, як вам відомо, не стаціонарне. Воно рухається по небу. І там, де тільки що була тінь, через кілька хвилин від тієї тіні й сліду не залишається. Через це вам часто доведеться за тінню рухатися. Морочлива робота, ай-ай! Краще свого, персонального, так би мовити, «амбулаторного» тента мати.
Для створення такого «амбулаторного» тента необхідно мати чотири кілочки, простирадло і камінець.
Камінцем забиваєте кілочки в пісок, до кілочків прив’язуєте простирадло, і «амбулаторний» персональний тент у вас готовий. Хороший він тим, що ви тепер від сонця не залежите зовсім. Пересунулося сонце, і ваш тент може пересунутися. Треба тільки кілочки з піску висмикнути і забити їх в іншому місці. Зручно, вигідно! Вже не ви навколо сонця, а сонце навколо вас крутиться. Навколо вас і навколо вашого тента. А просто ж як! Чотири кілки, простирадло і камінець.
Ну, простирадло у вас знайдеться, кілки викупите… Кілки продаються і на базарі і навіть на самому пляжі. Здебільшого їх продають меткі хлопчаки, які пускають виручку на кіно і на морозиво, і ще їх продають похмурі громадяни з фіолетовими носами, які виручку на кіно і на морозиво не пускають.
Як би там не було, але вважайте, що кілки і простирадло у вас є. До повного тента у вас не вистачає лише третього компонента, а саме каменя. Камінь на євпаторійському пляжі річ вельми дефіцитна. На базарі каменя теж не продають. Трапляються, звичайно, І на пляжі уламки ракушечника, але забивати ракушечником кілки в пісок це все одно, що забивати вареником гвіздки в стіну. М’який дуже ракушечник, і для таких операцій не придатний. Отже, треба вибирати одне з двох: або дуже ретельно на пляжі каміння шукати, або привезти його з собою з дому у чемодані. Вибирайте, що вам зручніше і простіше.
Зрихтувавши персональний тент, можете себе кадровим пляжником вважати. Тепер ви вже знаєте, де лежати і як лежати. Полежавши і відпочивши після спорудження тента, подивіться праворуч, подивіться ліворуч, подивіться вперед, подивіться назад. Обміняйтесь досвідом з своїми сусідами, як треба відпочивати.
Сусіди ліворуч грають у преферанс. Як на мене, то я б таких взагалі дискваліфіковував як «дикунів». Думаєте, вони бачать море? Думаєте, вони бачать сонце? Думаєте, у них вистачає часу, щоб піти скупнутися? Ні, крім королів і валетів, вони нічогісінько не бачать. Часом дехто з них цікавиться метеорологічними показниками, і то від карт не відриваючись:
— Не знаєте, яка сьогодні температура повітря?
Або:
— Купались? Ну, як вода, тепла?
І все. На цьому у преферансистів контакт з морем і взагалі з усією євпаторійською природою закінчується.
Не беріть з них приклад. Не за тим ви їхали у Євпаторію.
Сусіда праворуч запустив голову у туристську сумку, як у конячу шальку, і вже другу годину обідає (сьогодні це втретє). Часом щось апетитно булькає в пластмасову склянку. Морський бриз доносить запах коньяку. Міцністьного сорок градусів, температура теж не менше. Бр-р-р! Не беріть з нього прикладу!
Сусіда, котрий позаду вас, годину тому заліз у море. Через годину він вилізе і цокотітиме зубами. А ви так не робіть. Ви робіть так, як той сусіда, що попереду вас.
Він і у волейбол встиг пограти, він і покупався, він і журнал почитав, він вже пообідав, а зараз лежить і загоряє.
Загоряйте і ви. Трохи на сонці, трохи під тентом. Тільки так, щоб скрізь встигнути.
Купання у морі — велике і складне мистецтво. Це не те що в якій-небудь Задрипанці, Кропив’янці чи Гнилоп’яті, котру курка-підліток вбрід по коліна переходить.
Вже тільки сама свідомість того, що ви сам на сам виходите на поєдинок із стихією, сповнює ваші груди самоповагою і гордощами. Як шкода, що в ці хвилини вас не бачать ваші близькі і знайомі, котрі залишилися десь в далеких сухопутних краях.
Спина ваша виправлена, як у старшини-зверхстрочника перед парадом, груди випнуті вперед (живіт рекомендується в таких випадках втягувати, коли живіт випнуто — вид не той), голова гордо тримається на плечах, і сам чорт вам не брат. Ви підходите до води і, навіть не пробуючи тепла вона чи ні (у Євпаторії холодної води не буває), заходите прямо у стихію.