«Як на те пішло, то ця праця не варта виїденого яйця, - міркував Гарнішевський, прочитавши товстелезний рукопис дисертації. - Однак хто ж автор? Неспроста її вручив мені сам ректор: «Прочитайте, - каже, - Ростиславе Платоновичу, і скажіть своє авторитетне слово».
«Думай, чоловіче, думай! - нагадує Обережність. - У довбні два кінці. Тож дивись, аби другим і тебе не огріли!»
«Ви лиш послухайте, що верзе ця Обережність! - обурилася Легковажність. - Бий і не оглядайся!»
«Згадай і про мене, - нагадала Чесність. - Пам'ятаєш, як колись у молодості фортеці брали?»
- Брати брали, - наморщив лоба Гарнішевський, - та не пригадую, щоб за це мене хвалили.
«Правильно міркуєш, - кивнула йому Кар'єра. - Один необережний крок- і вимріяне тобою вакантне місце на кафедрі летить шкереберть».
- Завдав мені клопоту ректор, - учений занурив п'ятірню у буйну шевелюру. - Як не верти, а це таки праця одного із ректорових друзів! Якби це не так, хіба він ні з того ні з сього запропонував би мені її прорецензувати? - І Гарнішевський замість «Довбні» потягся за «Кадилом».
«...Я вражений глибиною авторського мислення, актуальністю поставлених проблем у майбутньому нашої педагогіки, - курився фіміам з «Кадила». - В особі дисертанта маємо неабиякий талант...»
- То яка ж ваша оцінка? - з усмішкою поспитався ректор, коли Гарнішевський вручив прорецензовану працю.
- Оригінальнішої праці мені давно не доводилося читати! - випалив не задумуючись.
- Що ж, якщо ваша оцінка така висока, доведеться призначити на вакантну посаду товариша Марченка.
Вдома кандидат філологічних наук Ростислав Платонович Гарнішевський вщент потрощив «Довбнею» своє «Кадило». Марченка, як науковця, він не визнавав ніколи.