Правду кажучи, я давненько прагнув зустрітися з Мирославом Цимбалом, бо всі про нього розповідали, що це вельми начитаний і ерудований чоловік.
- І не наважуйтеся встрявати з ним у розумну розмову, - попереджали мене одні. - Зажене в глухий кут, що й не виберетеся!
- Мабуть, немає такої книжки, щоб він не читав, - говорили інші. - Словом, енциклопедична особа.
І ось доля звела мене з Цимбалом за таких обставин: мені конче треба було здати квитки, бо на цей сеанс нам з дружиною не випадало йти. Підійшов до каси, аж назустріч моя колишня однокурсниця Катруся. Вони з чоловіком зібралися в кіно, та не дістали квитків. Я запропонував свої - та зраділа і заходилася знайомити мене.
- Це мій чоловік, - представила високого блондина з трохи пихатим виглядом.
- Мирослав Цимбал, - простягнув той руку.
- Живемо в одному місті, а не зустрічаємось, - защебетала Катруся. - Хоч би завітав колись.
Я скоса позирав на Мирослава. Було видно, що він нудився - весь його вигляд ніби говорив: «Які. ви приземлені та буденні, товаришочки!»
Більше поговорити з Катрусею не вдалося - дзвінок сповістив про початок сеансу. І ми розпрощалися.
Ближче з Цимбалом я познайомився після бурхливого штурму квиткової каси: я сидів у вагоні й обмацував свої пом'яті в черзі боки, аж це чую:
- Добрий вечір!
Оглядаюся. - Цимбал. Підсів до мене.
- І ви, - питає, - були в Чернівцях?.. Ото шкода, що не зустрілись там: походили б разом, порозмовляли. Та не біда, якраз нині маєте нагоду виконати свою обіцянку.
- Це ж яку?
- Ви ж обіцяли Катрусі завітати до нас.
А вже як приїхали і я став прощатися, він майже силоміць потягнув мене до себе, приговорюючи:
- І не думайте відмовлятися. Не провідати нас - образа з вашого боку!
Поки вони з Катрусею поралися на кухні, я взявся оглядати їхню бібліотеку. Була вона невеличка: кілька книг із класики, довідники, підручники з медицини, журнали «Здоровье». Розгорнув одну книжку і з несподіванки мало не впав - між сторінками лежала новісінька кредитка вартістю в п'ятдесят карбованців.
«Од гріха подалі», - міркую собі й беру іншу книгу. Але там знову гроші. Третю - і там таке ж.
Аж тут Катруся заходить. Я не втерпів:
- Слухай, що в тебе за дивні порядки - яку книжку не розгорнеш, всюди гроші?
- Тс-с-с, - поклала вона пальця на вуста. - Признаюсь тобі по секрету: де б я їх не заховала, всюди, ірод, знайде. Але я виробила надійний спосіб - кладу в книжки і маю спокій!