З роботи повертався пізненько - були профспілкові збори. Як говорити по правді, то вони в нас уже п'яті, обговорюємо ледаря Хмару. Годинами сперечаємося, чи йому винести догану, чи звільнити з роботи, і ніяк не можемо дійти згоди. Цей порядок денний настільки в'ївся мені в печінки, що я вирішив - на наступних зборах виступлю.
Отож, іду додому злий. Аж це бачу, двоє патлатих біля самісінького гастроному бійку зчинили. Вони чубляться, а з натовпу ніхто й не поворухнеться.
- Чого, - кричу, - поставали? Чому не розбороняєте? - І хапаю за руку патлатого.
Той мною як шарпне - втрачаючи рівновагу, не стямився, коли разом з ним опинився за вітриною.
Затріщало скло - за патлатим і слід прохолов.
- Будете платити! - зробили категоричний висновок працівники гастроному.
- Давайте спочатку розберемося, хто винен, - заперечив я. - Люди он бачили й посвідчать, що я тут ні при чім.
При цих словах натовп кинувся врозтіч.
- Фантазія у вас, як у письменника, - докірливо подивився на мене черговий відділення міліції після мого пояснення. - Допустимо, ми вам віримо. А хто може підтвердити?
- На жаль, ніхто.
- Зрозумійте, за вітрину хтось таки мусить заплатити.
Нарешті ледаря Хмару ми з порядку денного здихалися - шості профспілкові збори розбирали мою негідну поведінку в громадських місцях.