У «Календарі Червоної Калини» за 1937 рік, у Львові, появилась була стаття під повищим заголовком, присвячена незнаному тоді творові Романа Купчинського «СКОРОПАД». Автор тієї статті «І. І.» — це покійний артистмаляр Іван Іванець: в інформаційному нарисі Івана Кедрина, що поміщений у цій книжці, згадується про те, що Роман Купчинський передав під кінець 20их років рукопис «Скоропада» І. Іванцеві, який той рукопис — загубив.
Однак, видно, Іванець затямив, чи записав собі дещо, бо наводить цілі уступи з поеми Р. Купчинського. Проте ті цитати, наведені І. Іванцем не є тотожні з нинішнім текстом «Скоропада». А втім, ми рішили передрукувати з «Календаря Червоної Калини» за 1937 рік статтю Івана Іванця, як доказ, що вже тому близько 30 років у Львові, на два роки перед вибухом другої світової війни, в колах колишніх Українських Січових Стрільців було бажання видати поетичний твір Романа Купчинського, — задум, здійснений щойно тепер в Америці! До речі: стаття І. Іванця в «Календарі Червоної Калини» була ілюстрована прегарною карикатурою Цяпки-Скоропада — рисунок колишнього Українського Січового Стрільця, знаменитого графіка Осипа Сорохтея, — та фотографічною знімкою «Великий комтур Цяпка-Скоропад і Лицарі Залізної Остроги пращають гостя, чет. М. Гаврилка». — Видавництво.
Серед стрілецьких поетичних творів є один, досі невиданий і тому майже нікому незнаний. Переховується він у манускрипті та треба мати надію, що діждеться друкарської машини, мимо того, що автор не докінчив його. Цим твором є «Скоропад», а його автором Роман Купчинський. Знаючи цей твір з уривків і з переповідання, попросив я в автора дозволу прочитати «Скоропада» і написати про неї в календарі. Поетична повість на пожовклих зшитках починається похвалою Комарнянщини:
У своїх оповіданнях Цяпка-Скоропад нераз згадував про свій рідний закуток — Комарняншину куди його предки мали забристи з Полісся вигнані з Києва московськими опричниками.
Поет переніс річку Смотрич в околиці Комарна поставив над її берегом, замок поселив там князя Цяпку Скоропада з прибічним лицарством і масою слуг, окружив замок ровом, підніс зводжені мости і там казав відбутися цікавій події. З'їздові лицарства Залізноі Остроги на лицарське свято і заручинам Скоропада з перською княжною.
Поема писана шестирядковими строфами ритмом Енеіди Котпяревського і поділена на три дії три дні.
В першім дні під'їзджає конем під замок сам поет як стрілецький трубадур з ґітарою через плече і з порученням високопоставленої особи у кишені.
Поета впускають на замкове подвір'я і там бере його в опіку молоденький пазь та веде в гостинну кімнату. З князем покищо не можна бачитись, бо князь саме пообідав та ляг відпочити.
Поет причепурюється щоб гідно стати перед лицем визначноі особи. Офіційна зустріч відпала, бо поет вийшов оглянути подвір'я і там стрінувся з князем. Там князь Скоропад годував голуби. Варто заподати опис його особи:
Колишній великий комтур Лицарства Залізної Остроги пізнає давнього товариша зброї дуже радіє, розпитує про других і з цікавістю слухає історій які йому розказує поет. Цю частину твору читається з незвичайним зацікавленням бо твір постає під час війни, і а його акція ведеться у майбутніх мирних відносинах власної державности. Ми довідаємося:
А дальше:
По розмові з князем і смачній вечері поклався поет на супочинок. Замки і старовинні палати мають, як відомо, ту прикмету, що ночами снуються там мари і бродять покутуючі духи. Це лихо не минуло і поета. Перед ним з'являється дух російського генерала. Поет довідується про любовну історію з часів, коли Скоропад враз з УСС прибув до Одеси. Наслідок історії — смерть генерала та зневіра Цяпки-Скоропада в жіноцтво.
Друга частина твору розпочинається прегарним, справді високопоетичним описом ранку. Потім запізнаємося зі складним родинним гербом, в якому:
Та беремо участь у сніданні, що його споживає поет враз з князем і його почотом. Між приявними пізнає поет свойого не одного добре знайомого з війни. По сніданні показує сам князь поетові своє господарство: коні. корови і інші домашні звірята. Довідуємося про цікаві звіринні родоводи. Між кіньми нащадок клячі, яка колись несла на собі Володимира Великого, коли він відвойовував червенські городи. Між расовою худобою є бичок, що походить у простій лінії від бугая, якому Урзус (з повісти «Quo Vadis») ще за цісаря Нерона скрутив карк у колізею.
Між тим счинилася на замку метушня. Причиною — велика курява, що встала далеко на рівнині. Вдарили на трівогу, бо ану ж це:
Витискають величезний далековид і сам князь крізь нього розглядає з мурів приїздців.
Показується, що то стрілецька братія — Лицарі Залізної Остроги їдуть до князя в гостину. На переді кавалькади:
Князь виїзджає назустріч, радісні вигуки, привіти і пісні. Все товариство вганяється на замок. Тут гості розходяться по гостинних кімнатах, щоб переодягтися та відсвіжитися, а вкінці всі стрічаються за вечерею. Під час вечері приїзджають якісь чужинці. Спершу їх ніхто не пізнає, щойно згодом показується, що це лікар УСС др… Свідерський і отаман Букшований з якоюсь персіянкою. (Оба вони, свого часу, втікли з російського полону в Персію і там зазнали чимало пригод). Один з них називається Абдулаг Свідерко-Хан, а другий Бен-Абі-Букш-Бей князь Шірасса. Персіянка закрита заслоною будить цікавість не тільки в гостей. Сам Скоропад, хоч великий ворог жінок, інтересується нею, а далі й розкохується в ній.
Вечір оповив замок враз з чудовим парком, гості вийшли подихати чистим повітрям… Великий місяць викотився на небо. Під впливом настрою лицар Льоньо виголошує імпровізацію про одну таку прекрасну ніч, давнодавно, бо під час світової війни у Верині над Дністром.
Згадував лицар Льоньо ту веринську ніч з усією її красою. із музикою циганів «що край свій на возах, а душу в скрипці возять, що поглядом палять і поглядом морозять''… Згадували з ним усі і Скоропад і решта гостей.
Князь Скоропад так розкрохмалився, що освідчився персіянці. але зажадав, щоб вона приняла христіянство. Вона спершу не хоче, але по розмові при керниці з колишнім духовником УСС, о. Макарієм, годиться змінити віру.
Відбувається ще збір Лицарства Залізної Остроги.
Він скликав Лицарство на збори, а князь Скоропад — великий комтур закону — відкрив їх, стукнувши тричі булавою.
Ціла історія має свій «happy end» (добре закінчення), ним є заручини Скоропада з персіянкою. Вони відбуваються третього дня. Виявляється, що персіянка це в дійсності донька недалекого священика і віддавна кохається у князеві. А що князь, через різні трагічні досвіди, ненавидить жінок, то нещасна дівчина не має надії вийти за нього. Щойно два колишні втікачі з російського полону: др. Свідерський і от. Букшований помагають їй, переодягнувши її за персіянку.
Ось і зміст «Скоропада», твору, що варта б його докінчити та видати з ілюстраціями, які скріпляли б ще гротесковий характер твору. Твір цей знамените зображує постать українського Дон-Кіхота. Твір надиханий дружніми настроями, добрими бойовими надіями, якими жило Українське Січове Стрілецтво.