Розбійники розсміялися і відповіли:
— Мабуть, тобі бог розуму не дав, коли не знаєш, що люди нашого фаху не лихварюють.
110. Міркування злодія
Один злодій говорив так:
— Я викрадаю тільки дітей і продаю їх у рабство. Грошей та всяких коштовностей не беру. Як настане судний день, скривджені вимагатимуть повернути крадене. Тоді я скажу: «Онде ваші діти, беріть їх». А якби я крав гроші, то не зміг би їх віддати, бо до того часу витратив би їх.
111. Даремно прийшли
Вночі до хати якогось бідняка залізли злодії. Довго вони шукали бодай абищиці, обнишпорили всі закутки, але так нічого й не знайшли.
Випадком збудили господаря. Той розплющив очі, помітив злодіїв і сказав:
— Того, що ви оце шукаєте, я глядів цілий день, і дарма. Де вже вам поночі знайти.
112. Хто ж украв євангеліе?
В одного попа вкрали євангеліє з обкладеною золотом палітуркою.
Піп надзвичайно розхвилювався, скликав до церкви все село і заходився говорити кáзань, у якій суворо картав злодія, клявся, що його чекає геєна вогненна.
Він так виразно змалював майбутні муки злодія, що всі в церкві заголосили.
Піп подивився на тлум і мовив:
— Прихожани мої, ви всі зараз плачете, але хто ж усе-таки вкрав євангеліє?
113. Як кому...
В одного чоловіка вкрали гроші. Він сказав до знайомого:
— Який сьогодні поганий день.
Знайомий відповів:
— Не для всіх.
114. Поетова хата
Один злодій заліз до чужої хати. Довго він шастав по ній, але нічого не знайшов, окрім чорнила та клаптя паперу. I залишив напис: «Мені дуже шкода, що ви такі бідні».
У тій хаті жив поет.
115. Не те що бога...
В одного господаря вкрали гроші. Він знав, що зробила це його дружина. Сусіди втішали його:
— Не хвилюйся, бог тобі поверне гроші.
Нещасний відповів:
— Моя дружина не боїться й моїх погроз, а не те що бога.
116. За що купив, за те й продав
Злодій украв віслюка і повів його на базар продавати. Коли він десь загавився, в нього вкрали того віслюка.
Сусіди, що нічого не знали, поцікавилися, за скільки він його продав.
Злодій відповів:
— За ту ж ціну, що й придбав.
117. Подався в науку
До одного господаря втеребилися злодії. Коли вони, обікравши його, пішли геть, господар вибіг із хати і став наздоганяти їх.
— Чого тобі треба? — здивувалися ті.
— Хочу бачити, як з божою поміччю можна задурно придбати речі,— відповів він.
118. Злодій та господар
Злодій вліз до хати одного бідака, але нічого там не знайшов, окрім вина. Покуштував, вино йому посмакувало, і він випив ще і ще, та стільки, що відразу й заснув.
Вранці прокинувся господар, побачив злодія, зняв з нього халат, пішов на базар, продав, а за ті гроші купив їства.
Злодій прокинувся, та був уже день, і він побоявся виходити з хати, вирішив дочекатися ночі.
Господар приніс додому їжу, заспокоїв свій голод і трохи залишив злодієві.
Той уночі прокинувся, знову випив вина і знову заснув.
Вранці господар устав, побачив злодія, зняв із нього туніку і теж продав. Наївшися, він приніс харчу і йому.
А злодій боявся вийти вдень із хати і вирішив дочекатися ночі. Вночі він знову напився вина і знову заснув. Уранці господар зняв з нього останню сорочку.
Злодієві вже нікуди було дітися, і він озвався до господаря:
— Зваж сам: хто з нас насправді злодій? Ти забрав у мене халат, туніку та сорочку. Тепер дай мені щось хоч тіло прикрити.
Розділ 4. Оповідки про акторів та блазнів
119. Натяк на бездарність