Правитель відповів:
— А я в такому разі питатиму: що сьогодні приготували кухарі? I ви одразу мусите мене залишати.
195. Присоромив
Один скнара запросив до себе товариша. Коли той прийшов, господар мусив за звичаєм почастувати гостя, тож і поставив на стіл тарілку з фініками. Обоє заходилися їсти: з’їсть господар, з’їсть і гість.
Помітивши, що фініки кінчаються, господар озвався до гостя:
— Чи не соромно тобі щоразу з'їдати фінік слідом за мною? Ти повинен був їсти менше, адже я потратив на них гроші, які не так легко заробити.
196. Вимушена відмова
Скупий казав, приймаючи гостей:
— Хіба це суп, одні помиї! Бачить аллах, що сором частувати ним таких шановних гостей.
Гості після цього самі відмовлялися від учти.
197. Напоумлення
Скупий господар, помираючи, напоумлював сина:
— Живи так, ніби в шахи граєш: якомога менше віддавай свого і намагайся побільше взяти чужого.
198. Хто скупіший
Один дуже скупий багач прочув, що в сусідньому місті є хтось ще скупіший.
Захотілося йому познайомитися з ним. Отож він прийшов до нього в гості, щоб пересвідчитися, чи то правда, що люди говорять.
Коли він знайшов цього уславленого скнару, той надумав почастувати гостя. Пішов на базар, щоб купити оливи. Торговець, аби якнайдужче розхвалити товар, сказав про оливу, що вона чиста, як вода.
Скнара зміркував, що коли купець порівнює оливу до води, то вода краща, а в нього її повен міх.
Він повернувся додому і сказав своєму гостеві:
— Я хотів купити для тебе оливи, але торговець як хвалився нею, то порівняв її до води. Отже, вода краща.
I він налив гостеві кухоль води, яку зберігав у міху, додавши:
— Не турбуйся, пий, води для гостя в мене завжди вистачить.
Вражений гість зрозумів, що його господар таки найскупіший з-поміж усіх скупих.
199. Причина сварки
Люди почули, як двоє сусідів сварилися поміж собою, і прийшли втихомирити їх.
Запитали, через що вони зчепилися.
Один і відповів:
— Учора я з'їв м'ясо і кістки кинув біля свого порога, щоб люди бачили, як мені добре живеться, і не казали, що я скупий. Так мій сусіда вночі забрав ті кістки і поклав біля свого порога.
200. Небачені скупощі
В одному будиночку жили троє скупих товаришів. Щодня вони складалися по зузі, купували їжу і спільну свічку на всю хату.
Якось в одного з них не було зузи, щоб докласти товаришам на свічку. Тоді вони зав'язали йому очі і розв'язали лише тоді, коли погасили світло і полягали спати.
201. Глибоке розчарування
Один поет уславив у своєму творові скупощі, давши багато відповідних порад, і надіслав свою книгу правителеві.
Той прочитав його писання і написав такого листа поетові: «Я залюбки читав твою книгу, але нічим тебе не винагороджу, щоб не порушити твоїх канонів».
Поет був страшенно розчарований і більше таких книг не писав.
202. Шукай постувальника
Скупий господар надумав найняти робітника. Один чоловік погодився стати до нього на службу. Господар запитався його про плату.
— Я ладен працювати за саму їжу,— відповів той.
— Це надто дорого, — сказав хазяїн.
Роздратований бідняк відповів:
— То пошукай такого, що постував би по середах і п'ятницях.
203. Ким найкраще бути
Скупий казав:
— Добре бути ангелом, ніхто в нього не просить ні одежі, ні їжі.
204. Багачеве співчуття
Бідняк попрохав милостині в багатого. Той запитав, яка в нього сім'я.
— Нас троє,— відпопів бідняк.
Багатий на хвильку задумався.
А бідняк гадав, що то він збирається дати йому більшу, ніж звичайно, милостиню.