378. Умільці й мудреці
Він ще казав:
— Найбільші вмільці — греки, а найбільші мудреці — перси.
379. Коли цілують руку
Один правитель нікому не дозволяв цілувати собі руку. Він казав:
— Цілування руки для друга принизливе, а для ворога воно лише підлабузництво.
380. По заслузі
Якось до султана прийшов пустельник і попрохав, щоб той настановив його правителем якого-небудь міста. Султан відповів:
— Якщо вже ти пустельник, то богові було любо зробити тебе ним, тим-то я й не можу відхиляти тебе від цієї справи. Коли ж твоє пустельницьке життя було нещире і вдаване, то сам зміркуй: чи годиться нечесну людину настановляти правителем?
Так пустельник і пішов ні з чим.
381. Правитель перевершив мудреця
Один придворець готував проти свого правителя змову і хотів сам посісти його місце. Правитель про це довідався, покликав мудреця і попросив у нього ради. Мудрець сказав:
— Ти повинен відтяти йому голову, інакше він переможе тебе.
Правитель скочив з місця і закричав:
— Як ти можеш радити мені стратити людину, що стільки років вірно служила мені!
I звелів кинути мудреця до в'язниці.
Минуло трохи часу, і правитель, чимось дуже розгніваний, усе ж таки наказав відітнути змовникові голову.
Потім випустив мудреця і запитав:
— Пам'ятаєш, ти радив мені відрубати голову зрадникові?
— Де б же я того не пам'ятав! Одначе ти був у такому гніві, що, я гадав, звелиш усікти голову мені.
Правитель засміявся і пояснив:
— Коли я вислухав твою раду, то поклав зробити по-твоєму, але боявся, що змовник дізнається про мій задум і втече. Отож, аби зберегти таємницю, я так ото і вчинив з тобою.
382. Завбачливість
Хтось прийшов до правителя і подарував йому капці, додавши:
— Прийми цей священий дар. Ці капці належали самому Мухаммедові.
Правитель узяв їх, красненько подякував прибульцеві й щедро обдарував його.
Придворні вельми здивувалися, а він пояснив:
— Я знаю не згірше вас, що ці капці ніколи не належали пророкові Мухаммеду. Їх купили на базарі абощо. Та якби я не прийняв цього дарунку, могла б піти поголоска, що я відмовився від Мухаммедових капців.
383. Випробування спадкоємця
Xаліф Харун аль-Рашід25 мав двох синів —одного, на ім'я Амін, від дружини, а другого, на ім'я Мамун, від служниці.
Як халіф постарів, то захотів вирішити, хто з двох синів має заступити його на престолі.
Дружина домагалася, щоб це був її син, а Харунові аль-Рашіду більше до вподоби був Мамун. Щоб дійти згоди і з'ясувати, хто з них розумніший, халіф та його дружина надумали запитати обох синів про одне й те ж саме. Так і зробили. Їхній вірник прийшов до сина дружини Аміна і запитав його:
— Що б ти зробив, якби раптом став халіфом?
Амін дуже втішився і пообіцяв вірникові посаду головного радника та всілякі дарунки.
Потім цей самий вірник звернувся до Мамуна.
Хлопчик дуже розгнівався, кинув йому в голову каламарем і вигукнув:
— О безумцю! Невже ти хочеш смерті нашому халіфові, мудрішого за якого не знайти? Я ладен швидше сам померти, аби тільки халіф наш добрий і далі правив країною!
Коли вірник розповів про все це халіфові та його дружині, вони вирішили, що на престолі халіфату мусить сісти син служниці — Мамун.
384. Підступний замір
Правитель зненавидів одного зі своїх воїнів і звернувся до царедворця:
— Чи не маєш ти людини, яка вбила б цього воїна?
— Мій мудрий правителю, я можу сам це зробити хоч зараз.
— Так не годиться, — відповів той, — потім я муситиму скарати і вбивцю, бо ж за такий злочин належиться смерть.
385. Людини жалко, а не грошей
Синові одного з царів померла служниця. З великого горя царевич усе плакав, ходив на її могилу навіть ночами.
Коли про це дізнався цар, він звернувся до сина:
— Як можу я доручити тобі царство, коли ти так журишся тими дрібними грошима, що заплатив за служницю.
— Я оплакую зовсім не гроші, а добру людину,— відповів царевич.
386. Обачність