Крамничку купця, який торгував шовком, уночі пограбували. Навколо зібралися люди. Божевільний проходив мимо і, завваживши натовп, підійшов до нього.
Довідався, в чому справа, і промовив до людей:
— Я знаю, хто це зробив, але не скажу, поки мене не нагодуєте.
Люди порадилися між собою і дійшли думки, що він і справді може знати, бо блукає ночами скрізь, і злодії від нього не криються,— адже він несповна розуму.
Зміркувавши так, принесли йому хліба, м'яса, халви.
Коли божевільний наївся, його запитали про крадіжку.
— Хіба вам невтямки, хто це зробив? Чи ви малі діти — отак безпорадно розводите руками? Це ж, безперечно, справа рук злодіїв і тільки їх,— відповів він і пішов собі далі.
100. Кара наперед
Діти закидали божевільного камінням. Тікаючи від них, він зненацька наскочив на жінку з немовлям. Божевільний спинився, вихопив немовля з материних рук і сильно побив.
— Що зробило тобі це невинне дитя, за що ти його побив? — запитала жінка.
— Поки що нічого. Але воно підросте і жбурлятиме в мене каміння, як і ті,— відповів божевільний.
101. За що платив, те і їм
Юродивий ковтав сливи разом з кісточками. Коли з нього почали сміятися, він сказав:
— Як сливи важили, то я мусив платити й за кісточки, навіщо ж тепер їх викидати.
102. Гроші наперед
Коли в місті хтось помирав, юродивому завжди давали одну зузу.
Якось помер багатий господар, і йому дали дві зузи. Юродивий і каже офіровникові:
— За другим разом, як вам хтось помре, я не прийду, бо одну зузу я одержав наперед.
103. Хитрий божевільний
Божевільний прийшов до повелителя і попрохав якого-небудь взуття.
Повелитель дав, але той сказав:
— Я не маю чалми. Добре було б, якби й голова моя молилася за тебе, як і ноги. Адже їхня молитва не більше важить, ніж прокляття моєї голови.
Повелитель розсміявся і дав йому чалму.
104. Чому вірити — очам чи носу?
Якось, коли в судді був блазень, до нього завітала незнайома жінка; обличчя її було запнуте чадрою, видно було тільки дуже гарні очі. Жінка заплакала й почала скаржитися на свого кривдника.
Блазень почав просити суддю:
— Повірте їй! Одразу ж бо видно, що вона нещасна. Її очі красномовно свідчать про те, що її скривдили.
Своєю розмовою блазень прихилив до себе жінку, і вона відкрила все обличчя. I тоді виявилося, що в неї гидкий, плаский, мов зуза, ніс.
Придивившися до неї, блазень мовив до судді:
— О ні, добродію, не вірте їй! Хоча оці очі й свідчать про те, що її скривдили, та ніс доводить, що вона брехуха й у всьому сама винна. Не варта вона того, щоб її жаліли.
105. Впіймав облизня
Якийсь чоловік захотів поглузувати з божевільного і сказав йому:
— Слухай, у тому кінці міста дають по дві зузи божевільним. Піди й візьми свої.
Але божевільний відповів:
— Якщо ти правду кажеш, то покажи свої дві зузи.
106. Що кому залишається
Одного божевільного запитали:
— Коли помирає господар, що залишається його дружині, синові, доньці?
— Дружині—вдовування, синові—сирітство, доньці — блуд,— відповів він.
Розділ 3. Оповідки про злодіїв та розбійників
107. Втішили
В одного подорожанина вкрали гроші. Люди його втішали:
— Не журися. На тому світі в судний день ти знайдеш кривдника й забереш гроші.
108. Про божі заповіді
В одного господаря вкрали осла. Люди радили йому не журитися, а ліпше молитися богові — він допоможе зловити злодія.
Окрадений відповів:
— Чи можу я надіятися на бога, коли сам він говорив у євангелії, що злодій приходить не тільки обікрасти, але й убити9. Хіба може викрити розбійника той, хто дає такі заповіді?
109. Нс той фах
Розбійники роздягали на дорозі чоловіка. Той попросив їх: