- З лiсу вивели, добре. Тепер допоможiть iще встати.
Вiн сперся на мою руку i пiдвiвся на ноги. Зробив два-три кроки каютою. Сили поверталися до нього з кожним новим вдихом чистого повiтря, з кожною хвилиною.
- Трохи хочеться обiдати, - сказав вiн, посмiхаючись. - Чи вечеряти, все одно.
Ой, адже ж Ван Лун не їв нiчого з самiсiнького ранку! Як це я не подумала сама!
Через кiлька хвилин вiн уже сидiв за столом i з апетитом вечеряв. А коли Ван, вiдсунувши тарiлку, оглянувся на всi боки, наче розшукуючи щось, Вадим Сергiйович уже подавав йому набиту люльку, а я пiдносила запалений сiрник. Микола Петрович розсмiявся:
- Мабуть, є рацiя перетерпiти деякi небезпеки, щоб за тобою потiм отак ходили, а, Ван?
Ван Лун також засмiявся i, з помiтною насолодою випускаючи клуби диму, вiдповiв:
- Самi вирiшите, Миколо Петровичу. Розповiм - дiзнаєтеся. Було iнодi не дуже весело.
Вiн стисло розповiв нам про те, що вiдбулося з ним, як йому вдалося врятуватися вiд гiгантської бабки i як вiн добирався до нас. Я не пишу тут про все те, бо розповiдь Ван Луна записана Миколою Петровичем у його журналi. Можу сказати тiльки ось що: я певна, що нiхто з нас не витримав би такого напруження, як вiдважний товариш Ван! А вiн спокiйно закiнчив, немов iшлося не про нього, не про страшнi небезпеки, якi вiн щойно перенiс, а про якiсь звичайнi спостереження:
- Лишилися два питання. Думав, сам не вирiшив. Цi живi кулi й цилiндри - що це таке? Може, гiпертрофованi бактерiї? Пожирають одна одну, живуть купами. Дуже дивно. Як гадаєте, Миколо Петровичу?
- Що ж я можу вам сказати, Ван? - задумливо озвався Микола Петрович. Вагаюся так само, як i ви. Коли б я почув подiбну розповiдь на Землi, то, каюся, просто не повiрив би. Адже ж з нашого звичайного погляду не можна уявити собi бактерiї, цю нижчу форму живого iснування у виглядi таких великих iстот. Та ще таких, що дiють отак активно, як ви описали. Втiм, тут, на Венерi, пiсля всього, що нам довелося побачити... життя набуло тут таких своєрiдних форм, що важко наполягати на чомусь, висловлювати певну думку. Прийде час, коли слiдом за нами тут з'являться iншi дослiдники - в даному разi, спецiалiсти-бiологи, - вони зберуть бiльше матерiалу для висновкiв. А ми не будемо квапитися, обмежимося в цiй галузi тими фактами, якi нам довелося спостерiгати на власнi очi. Що iще, Ван?
- Друге, - це лiс без листя. Теж не розумiю. Чому такий голий? Якщо б пожежа, тодi було б ясно. Але то не пожежа. I папоротi також не залишилося. Чому так, запитаю?
- Ну, це значно простiше, Ван, - вiдгукнувся Вадим Сергiйович. - Адже ви самi казали, що бачили гусениць?
- Так, бачив. Величезнi, повзали по деревах.
- I хмари комах, якi нападали на вас?
- Теж бачив. I вiдчув, пiдкреслю, - погодився Ван.
- Найприроднiше припустити, що то був перiод, коли гусеницi перетворювалися на дорослих комах. Вони об'їли все листя на тiй дiлянцi лiсу, пожерли всю папороть. Бiльшiсть з них уже перетворилася на великих комах, а деяка частина ще не встигла.
Ван Лун замислився.
- Мабуть, так, - вiдповiв вiн нарештi. - Поспiшав, не здогадався сам. Не було часу думати. Шкодую, що утруднив вас таким простим питанням.
Менi здалося, начебто Ван Луну справдi трохи досадно, що вiн не змiг сам пояснити це явище. Але я не встигла помiркувати над цим, бо Вадим Сергiйович уже продовжував. I те, що вiн сказав, буквально вразило мене не менше, нiж Ван Луна.
- Дорогий Ван, - заговорив вiн радiсно, - зате ми з Миколою Петровичем приготували вам такий подарунок, що ви ахнете! Ну, як ви гадаєте, що саме?
Ван Лун знизав плечима:
- Як я можу знати? Прошу, скажiть.
- Ось, читайте! - I Вадим Сергiйович урочисто подав йому списаний з верху до низу аркуш паперу. Ван Лун почав читати - i справдi, ахнув. Недовiрливо поглянув на Вадима Сергiйовича, перевiв погляд на Миколу Петровича. Той стверджувально кивнув головою:
- Так, Ван, радiограма з Землi. I дуже важлива. Читайте!
Виявляється, в той час, коли я сидiла бiля мiкрофона i кликала товариша Вана, радiоавтомат астроплана записав нову велику радiограму з Землi. I я нiчого про це не знала! А радiограма, дiйсно, була дуже важлива. Вона змiнювала плани й розрахунки нашого зворотного вильоту. Втiм, про це треба розповiсти докладнiше, щоб усе стало зрозумiлим. Тут двома словами не обiйдешся, бо справа стосується астронавiгацiї, складної науки про зореплавання. Менi самiй довелося довго слухати пояснення Миколи Петровича i товариша Вана для того, щоб зрозумiти. Не знаю, як у мене тут вийде, але я спробую викласти все ясно i коротко.
Наша експедицiя за всiма розрахунками мусила провести на Венерi рiвно 467 днiв за земним обчисленням (яке збiглося, як ми встановили, з обчисленням часу й на Венерi). Чому саме стiльки, а не на кiлька днiв бiльше чи менше?
Микола Петрович нагадав, як вiн розказував менi про небесний маршрут нашого астроплана. Ми вилетiли з Землi в той самий момент, коли Венера вiдстала по своїй орбiтi вiд Землi на 54,5 градуса. Це було зроблене тому, що Венера рухається по своїй орбiтi швидше вiд Землi. I поки ми вздовж нашого напiвелiптичного маршруту долетiли до орбiти Венери,- вона якраз встигла до цього моменту опинитися на тiй точцi орбiти, куди домчав наш астроплан. А Земля тим часом вiдстала вiд Венери на власнiй орбiтi на 36 градусiв.
Ми залишилися на Венерi. А Земля, яка рухається по своїй орбiтi повiльнiше вiд Венери, продовжувала вiдставати вiд неї дедалi бiльше.
Як же нам бути, якщо ми хочемо вирушити з Венери назад на Землю за таким самим напiвелiптичним маршрутом, - до речi, єдино можливим для нашого мiжпланетного корабля з його обмеженими запасами палива? Адже за час нашого нового перельоту Земля ще бiльше вiдiйде вiд Венери, ми не знайдемо нашу рiдну планету в тiй точцi її орбiти, куди нас приведе напiвелiпс. Вихiд є тiльки один. Нам треба чекати на Венерi до того часу, коли Земля в своєму русi не опиниться попереду Венери на тi ж самi 36 градусiв. Тодi ми, описуючи напiвелiпс, встигнемо якраз наздогнати її. А коли ж це станеться, коли Венера вiдiйде вiд Землi на 36 градусiв?
Для цього за точними розрахунками мусить минути рiвно 467 днiв. I саме через 467 днiв пiсля того, як ми прилетiли на Венеру, анi на один день не пiзнiше, так само, як нi на один день не ранiше, - астроплан мусить вилетiти у зворотний шлях. Iнакше, якщо порушити план, не витримати термiн, - ми загубимося в мiжпланетному просторi, i нам не вистачить нiяких запасiв палива; щоб добратися до Землi, розшукуючи її на орбiтi.
Значить, цi 467 днiв були для нас твердим i непорушним строком. На такий саме строк були розрахованi i продукти, взятi експедицiєю, i всi iншi запаси (не рахуючи, певна рiч, непорушного, аварiйного резерву).
Проте ми пробули на Венерi тiльки два з половиною мiсяцi (точнiше, 82 днi) - i нам пощастило вiдшукати ультразолото, та ще до того вiдкрити iнфрарадiй. Звичайно, в цьому розумiннi нам дуже пощастило. Адже коли б астроплан не опинився в цьому мiжгiр'ї, де ультразолото вийшло майже на поверхню Венери, - нам, можливо, не вистачило б для його розшукiв i всiх 467 днiв. А з другого боку, нам дуже не пощастило, бо астроплан застряв у скелях мiжгiр'я - i тепер невiдомо, як ми виберемося з них. Принаймнi Микола Петрович все ще не розв'язав цього складного питання... Втiм, зараз не про це мова.
Так-от, розшукавши ультразолото (не кажучи вже про iнфрарадiй), експедицiя могла б вирушати назад. Але нiхто не може прискорити рух Венери по її орбiтi, i тому термiн зворотного вильоту експедицiї також не можна змiнити, не можна вiдлетiти з Венери ранiше, нiж через 467 днiв. А що нам тут робити далi? Тiльки й лишається, що шукати засiб вибратися з скель... Безумовно, для науки дуже цiкаво i важливо вивчати оранжево-червону флору i божевiльно-комашину фауну Венери, я розумiю це. Втiм, щодо мене, то я вже досхочу сита зустрiчами з отими гiгантськими комахами i павуками, що населяють цю планету. Навiть Микола Петрович, i той якось сказав:
- Дивовижний, чужий для нас свiт ми зустрiли на Венерi. Нiяк не можу звикнути до нього. I що скорiше ми могли б полетiти звiдси, то бiльше я був би радий... Вся ця сила-силенна комах, цi кошлатi й крилатi страховища, мабуть, дуже зацiкавили б iнсектологiв. Їм, як кажуть, тут були б i карти в руки... Але я в основному фiзик i охоче поступлюся мiсцем, вiддам дослiдницьку роботу в цiй галузi спецiалiстам...
До речi, ми вже не раз сперечалися з приводу того, чому на Венерi (чи, в усякому разi, на тiй її частинi, куди ми потрапили) немає нiяких тварин типу iгуанодонiв i мегалозаврiв, а самi тiльки комахи й павуки, та ще гiгантськi. Пiсля багатьох розмов i припущень Вадим Сергiйович пояснив це так (Микола Петрович також погодився з цим поясненням, тому я його i записала):
- Як вiдомо, на Землi пiд час юрського перiоду також було чимало комах i взагалi членистоногих. Чому вони були такими численними? Можливо, тому, що для їх iснування був сприятливим пiдвищений процент вуглекислоти в повiтрi юрського перiоду. Те ж саме вiдбувається i тут, на Венерi. Це стосується взагалi великої кiлькостi комах i членистоногих. Проте на Венерi вуглекислого газу набагато бiльше, нiж було його в атмосферi Землi за часiв юрського перiоду. Така кiлькiсть вуглекислоти несприятлива для всiх тварин, крiм членистоногих. I от у процесi боротьби за iснування членистоногi на Венерi перемогли всiх iнших тварин, витiснили їх. А дiставши можливiсть розвиватися без завад з боку iнших тварин, деяка частина членистоногих набула навiть гiгантських форм. Яка частина, якi саме членистоногi й таке iнше - це встановлять дослiдники-спецiалiсти в цiй галузi. Але загальний шлях розвитку фауни на Венерi менi уявляється саме таким.
Як я вже сказала, Микола Петрович погодився з такою теорiєю Вадима Сергiйовича. А Ван Лун додав:
- Дуже сумно. Були гарнi тварини, зникли всi цiлком. Лишилися самi гадини. Погана фауна, мисливцi сюди не їздитимуть. А якщо вже треба вбивати цих тварюк, тодi iншими засобами. Не розривними кулями.
- А якими ж? - поцiкавився Микола Петрович.
- З хiмiчним порошком для комах. Дустом, чи що. Не знаю, яким саме, незворушно роз'яснив свою думку Ван Лун.
Ну, я вiдхилилася вiд основної моєї мети - про термiн вильоту з Венери назад на Землю. Повертаюся до неї.
На Землi вже знають, що нам вдалося розшукати ультразолото. Вони прийняли одну з радiограм Ван Луна. I там продовжують турбуватися про нас. Тому Земля сповiстила про важливе астрономiчне явище, яке може дуже прискорити наш вилiт додому, - якщо, звичайно, ми впораємося до того часу з роботою (а ми з нею вже впоралися, лишилося тiльки знайти засiб вибратися iз скель!). I це прямо надзвичайно цiкаво: начебто сам Всесвiт вирiшив допомагати нам!
Справа ось яка. Ще перед нашим вильотом з Землi астрономи вiдкрили нову велику комету, яка наближалася до Сонячної системи. Я пам'ятаю, як мама розповiдала менi про це i казала, що в нової комети незвично велика маса, i що тому вона дуже й дуже вiдрiзняється вiд усiх iнших комет, досi вiдомих науцi. Проте тодi орбiта нової комети ще не була обчислена, що, мiж iншим, аж нiяк не заважало їй з великою швидкiстю наближатися до Сонячної системи. А тепер усе вже з'ясоване.
Виявилося, що нова комета проходить дуже близько (за астрономiчними масштабами, певна рiч!) до Сонця, якраз мiж орбiтою Венери i Сонцем. А потiм шлях нової комети перетинається з орбiтами Венери i Землi i йде далi до невiдомих просторiв Всесвiту. Куди там нова комета полетить потiм, я не знаю, та й самi астрономи, я певна, не знають також. Втiм, наш астроплан, як виявляється, може скористатися з її сили тяжiння так само, як i з сили, тяжiння Сонця, якою ми користалися пiд час польоту на Венеру i збираємося користатися також i на зворотному шляху.
Нова комета перетне орбiти Венери i Землi незадовго до того, як обидвi цi планети проходитимуть через точку такого пересiчення, Венера ранiше, а Земля пiзнiше. Мабуть, сила тяжiння комети якось вплине i на рух Венери i Землi, вiдбудуться якiсь збурення, не знаю, це стосується тiльки астрономiв; на Землi, крiм них, нiхто i не помiтить отих збурень. Але найголовнiше полягає в тому, що комета своїм тяжiнням може вплинути на шлях нашого астроплана, якщо ми своєчасно опинимося в потрiбнiй точцi простору. Адже ж наш корабель зовсiм не те, що велика планета, вiн неймовiрно маленький порiвняно з крупними небесними тiлами, i маса комети буде сильно впливати на нього.
На Землi все точно обчислили i сповiстили нас радiограмою ось про що.
Якщо ми зможемо вилетiти з Венери точно о 12 годинi дня 16 лютого (за земним обчисленням), себто рiвно через сорок два днi з моменту одержання нами радiограми, - то нова комета, пересiкаючи орбiти Венери i Землi, перерiже також i витягнений напiвелiпс, яким летiтиме наш корабель. I пересiче його на якийсь строк пiзнiше, нiж у тiй точцi напiвелiпса опиниться астроплан. Iншими словами, ми будемо в однiй точцi напiвелiпса, попереду, а комета пройде в iншiй точцi напiвелiпса, позаду нас. Он як точно все зважили i розрахували земнi астрономи!
А тодi комета своїм тяжiнням, по-перше, уповiльнить нашу швидкiсть у просторi (адже ж вона буде позаду астроплана!) i, по-друге, вiдхилить наш курс у бiк земної орбiти, намагаючись потягти астроплан за собою. Тут довелося провести дуже складнi розрахунки: треба було встановити, що вийде внаслiдок складання рiзних швидкостей, тяжiнь i напрямiв руху. Це все так складно, що я не можу навiть розповiдати про таке, бо й сама як слiд не розiбралася. Пам'ятаю лише, що тут на астроплан мусять взаємно впливати: його власна швидкiсть, тяжiння Сонця, тяжiння нової комети i тяжiння Землi. Внаслiдок усього цього астроплан так змiнить свiй курс i швидкiсть, що вздовж якоїсь складної дуги на протязi вiсiмнадцяти днiв буде наближатися прямо до земної орбiти i опиниться на нiй якраз тодi, коли в тiй точцi буде й сама Земля. Мiжпланетному кораблю лишиться тiльки акуратно знизитися на Землi!