- Ну, а коли щось вийде не так, коли астроплан, наприклад, полетить вбiк, пролине мимо Землi? Припустiмо, Земля не встигне ще опинитися в тому мiсцi своєї орбiти або пройде по нiй, навпаки, ранiше за нас, - тодi як?
Проте Ван Лун заспокоїв мене:
- Забули, Галю, одразу кiлька речей. Нашi астрономи дуже добре лiчать. Це раз.
- I все ж таки хiба вони не можуть хоча б раз помилитися?
- Тодi все виправлять земнi пости керування. Це два. Ми будемо близько вiд Землi, вони вiдшукають астроплан у просторi. I допоможуть нам. Це три. Четвертого вже, може, не треба, а? Досить i трьох, Галю?
- А є ще й четверте, що я забула?
- Четверте - це ми самi. Ми теж вмiємо лiчити i керувати астропланом. Думаю, у вас мало поваги...
- До кого? - здивувалася я.
- До штурмана i капiтана астроплана. Значить, до мене i до Миколи Петровича, пiдкреслю.
Тут менi вже зовсiм не було чого заперечити...
I от виходить, що, коли ми зможемо вилетiти з Венери о 12 годинi 16 лютого, через сорок два днi, - термiн нашого перебування тут скоротиться в чотири рази! I ми повернемося на Землю несподiвано швидко, хiба це не чудово?
Так, усе це дуже добре. Свої завдання експедицiя перевиконала (я маю на увазi знайдений нами iнфрарадiй). Ми можемо вирушати в зворотний шлях у призначений Землею новий строк - i в той же час не можемо. Адже ж астроплан лежить у мiжгiр'ї, в скелях. I якщо ми не знайдемо засобу витягти його з тих скель, тодi не вилетимо звiдси анi 16 лютого, анi в старий строк - через 467 днiв...
Написала я це - i дуже засмутилася. Що ж нам робити? Якщо вже Микола Петрович досi нiчого не вигадав, то навряд чи тут взагалi можна допомогти справi. В мене є, правда, одна думка, тiльки вона дуже складна, навiть надто складна. Я подумала: а що, коли Земля надiшле слiдом за нами другий астроплан сюди, на Венеру? Адже вiн може спецiально взяти з собою пiдйомнi устрої або, в крайньому разi, просто забрати нас звiдси?
Втiм, коли я наважилася сказати про це Ван Луну, вiн одразу вiдповiв менi:
- Не годиться.
- Але чому? - наполягала я.
- Треба надто довго чекати. Доки Венера знову не буде позаду Землi на п'ятдесят чотири з половиною градуси. Тiльки тодi зможе полетiти другий астроплан. Знову забули небесну механiку, дiвчино?
- А не може допомогти ще якась комета?
- Перше: комети проходять крiзь Сонячну систему не дуже часто. А в потрiбному напрямi ще рiдше. Скажу, разiв у тисячу рiдше. Можу додати ще й друге. Якщо прилетить, скажiмо, другий астроплан, де вiн шукатиме нас? Венера - це не мiсто, де є вулицi й номери будинкiв. Комахи не скажуть, де ми, в якому саме мiжгiр'ї. Карт тут теж немає. Не встигли скласти. I потiм...
Чомусь Ван Лун одразу обiрвав розмову, наче про щось раптом згадав. I пiшов, навiть забувши запалити люльку, яку вiн щойно набив тютюном. Я нiчого не могла зрозумiти: це вперше вiн обiрвав розмову зi мною так несподiвано рiзко. А головне, потiм, на протязi цiлого вечора Ван Лун не сказав i нiкому iншому жодного слова. Вiн ходив по каютi i щось бурмотiв про себе, вiдмахуючись вiд будь-яких запитань. Навiть Миколi Петровичу вiн коротко вiдповiв:
- Хочу трошки подумати. Згадую одну рiч. Потiм скажу, пробачте.
А вже перед самим сном Ван Лун пiшов до навiгаторської рубки i хвилин десять сидiв там. Ми вже лягали спати, коли вiн хуткими кроками вийшов звiдти i сказав якось особливо значуще:
- Миколо Петровичу, чи не можна трохи зачекати спати? Маленька думка, пробачте. Трудно вiдкласти на ранок, ледь-ледь хвилююся, знаєте...
Як тут було не зацiкавитися? Ван Лун - i раптом говорить сам про себе, що хвилюється, хоча й "ледь-ледь"!
- Слухаю, Ван, - вiдповiв Микола Петрович. - У чому рiч?
- Може бути, дуже помиляюся. Не знаю. Прошу подивитися. Ось на це. Вiн поклав на стiл папiр, на якому був накреслений якийсь план.
- Схоже на грубу карту, - проронив Микола Петрович. - Втiм, що на нiй зображено? Пояснiть, Ван.
I Вадим Сергiйович, i я уже вп'ялися в принесений Ван Луном план. Що ж справдi на ньому?
- Це от - наше мiжгiр'я, - заговорив Ван Лун, показуючи пальцем. Пробачте, поспiшав, вийшло не дуже чiтко. Мiжгiр'я iде пiвколом сюди й сюди. З цього боку - багато скель. Бачите, гадаю? З iншого боку воно робить ще два, як це сказати?.. Так, два колiна. I тут протiкає ручай. Все це недалеко. Гадаю, кiлометри два-три вiд астроплана. Ручай впадає в море. Тут показано. Тiльки воно дуже велике, це море, не влiзло на рисунок. Йде за обрiй, таке велике.
Не лише Микола Петрович i Вадим Сергiйович, але навiть i я дивилася на рисунок з ваганням. Це було майже як карта. Але звiдки Ван Лун мiг довiдатися про всi тi ручаї, скелi, море? Як вiн мiг накреслити цю карту? А вiн вiв далi:
- Ще не все про море, зауважу. У нього впадає не тiльки ручай з мiжгiр'я. Оця рiчка також. Широка, багато води. Мiжгiр'я йде пiвколом, рiчка також. Прямо поряд. Багато думав, чому так? Весь час думав, знаєте.
- I що ж, Ван? Що ви надумали? Чому це так вас зацiкавило? - спитав здивований Микола Петрович.
- Дуже важливо, Миколо Петровичу. Якщо не помиляюся, не знаю, звичайно. Тут, з одного боку мiжгiр'я, сказав уже, багато великих скель. Наче вiд землетрусу, скажiмо. Висока стiна з скель. А злiва вiд неї - мiжгiр'я. А справа - та велика рiчка. Гадаю, рiчка ранiше, дуже давно протiкала нашим мiжгiр'ям. Потiм стався землетрус. Обвалилося багато скель. Вони перегородили шлях рiчцi. Як гребля. Тодi рiчка потекла iншим рiчищем, поряд. Отут. I прийшла, як i ранiше, до моря. Пробачте, дуже багато говорю... - Ван Лун перевiв дух.
Вiн уже збирався продовжувати, але Микола Петрович, який слухав Ван Луна дедалi уважнiше й уважнiше, раптом широко розкритими очима подивився на нього i вигукнув:
- Ван, це надзвичайно! Якщо все, що ви тут накреслили i розповiли нам, правильно...
- Вважаю, так, Миколо Петровичу, - пiдтвердив Ван Лун, уже посмiхаючись.
- Тодi... тодi все дуже просто! Ми можемо полетiти з Венери! I навiть полетiти в новий строк! Ван, ви... ви... - Микола Петрович не знаходив слiв. А я, все ще нiчого не розумiючи, поглядала то на одного, то на другого.
- Тодi, значить, помилки немає. Якщо ви також дотримуєтеся подiбної думки, - заключне Ван Лун, задоволено беручись за люльку.
- Та яка там помилка, Ван! - збуджено вигукнув ще раз Микола Петрович. - Вадиме, Галю, дивiться!
Вiн узяв олiвець i знову схилився над рисунком.
- Очевидно, - говорив Микола Петрович, показуючи олiвцем, - досить усунути оцю перепону, вашу кам'яну стiну, - вiн перекреслив накопичення скель, нарисоване Ван Луном у верхнiй частинi мiжгiр'я, - як вода з рiчки рине старим рiчищем. Вона наповнить мiжгiр'я до країв i винесе з нього наш астроплан. Корабель опиниться на морi - i ми зможемо вiльно стартувати з його поверхнi. Кращого i бажати не можна, друзi мої!
Ван Лун мовчки кивнув головою: мабуть, вiн вважав, що сказав уже все, тепер буде вирiшувати Микола Петрович...
Того вечора ми довго не лягали спати. В астропланi точилися нескiнченнi розмови - i про що тiльки не говорили ми, наелектризованi можливiстю швидкого повернення на Землю, що раптово вiдкрилася перед нами! Звичайно, я не можу тут записати всього; але дещо сказати необхiдно.
Насамперед, мене дуже цiкавило, звiдки Ван Лун мiг довiдатися про рiчку, яка протiкає поруч з нашим мiжгiр'ям, про завал iз скель, що перетинав шлях рiчцi, про море, в яке впадає рiчка, - одним словом, як вiн мiг накреслити свою карту? А виявилося все дуже просто, за старим росiйським прислiв'ям "немає лиха без добра".
Все це Ван Лун бачив згори, пiд час свого вимушеного польоту, коли його несла в кiгтях гiгантська бабка. Тодi вiн просто помiтив своєрiднi обриси рiчки, мiжгiр'я i моря, проте не мав анi часу, анi можливостi обмiрковувати i робити висновки. А наштовхнула його на щасливу думку, як це не дивно, я сама, хоча й не пiдозрювала про таке. От коли ми розмовляли з ним про другий астроплан, який мiг би прилетiти за нами на Венеру, Ван Лун сказав, що нас важкувато було б вiдшукати тут. I додав, що карти Венери ще не складенi. А сказавши це, вiн раптом замовк i замислився. Вiн згадав про свої спостереження з повiтря!
Пам'ять Ван Луна дивовижна. Менi здається, що вiн прямо не може будь-що забути. Iнодi вiн нагадує нам про такi дрiбницi, якi менi, наприклад, навiть трудно було б взагалi згадати, хоча бачили ми їх разом з ним. Тiльки я не звернула на них нiякої уваги, а вiн усе, цiлком усе вiдзначає в своїй надзвичайнiй пам'ятi. I цього разу вийшло теж так. Ван Лун згадав про панораму, яка вiдкрилася перед нашими очима пiд час першої вилазки, коли ми опинилися на високiй скелi. I пов'язав тодiшнi враження з тим, що побачив пiд час польоту в кiгтях бабки. А тодi почав обмiрковувати: чому рiчка протiкає поруч з мiжгiр'ям? I зрештою додумався до того, що течiя цiєї багатоводної рiчки може допомогти нам визволити астроплан iз скелястого мiжгiр'я. Тепер менi страшенно хочеться стати такою самою спостережливою i кмiтливою, як товариш Ван. Втiм, це не дуже легко, як я бачу...
Друге, що менi треба записати в щоденнику, - це про наш панорамний радiолокатор, на який Микола Петрович так покладався i який так пiдвiв нас. Адже ми весь час роздумували: як могло трапитися, що цей радiолокатор, який бездоганно дiяв на Землi, раптом тут, на Венерi, вiдмовився працювати? Що ближче астроплан пiдлiтав до Венери, то гiрше дiяв панорамний радiолокатор; а над хмарами Венери, коли його допомога була найбiльш потрiбною для благополучної посадки, вiн i зовсiм вiдмовився працювати. В чому тут рiч?
Тепер з'ясувалося i це. В усьому винний iнфрарадiй з його мiцним випромiнюванням. На Венерi багато iнфрарадiю i його випромiнювання обгортають планету так само, як i хмарна пелена. Промiння нашого панорамного радiолокатора через це перекручувалося тим бiльше, чим ближче ми пiдлiтали до поверхнi Венери. Тому на екранi радiолокатора i з'явився той блакитнуватий мiнливий туман, який кiнець кiнцем i затягнув собою цiлком видиме зображення. Микола Петрович сказав з цього приводу:
- Майбутнiм експедицiям на Венеру доведеться користатися для посадки мiжпланетних кораблiв не радiолокаторами, якi не можуть добре дiяти там, де багато випромiнювання iнфрарадiю. Вони, тi майбутнi експедицiї, користуватимуться замiсть радiолокаторiв приладами з iнфрачервоним промiнням, невидимим для звичайного ока. Влаштування таких приладiв нагадує роботу радiолокатора, але iнфрарадiй їм уже не завадить.