Уже пiзно вночi Ван Лун звернув увагу на характерне постукування, яке долинало з навiгаторської рубки. То працював автомат, що записував радiопередачi з Землi.
- Нова радiограма!
Скажу коротко. Земля допомогла нам i в тому, що чи не найбiльше непокоїло й хвилювало Вадима Сергiйовича. Радянськi вченi у вiдповiдь на наше прохання провели складнi теоретичнi розрахунки i сповiстили нам про те, як знешкодити вплив космiчного промiння на iнфрарадiй пiд час перельоту Венера - Земля! Виявляється, ми маємо в руках надiйний захист iнфрарадiю вiд космiчного промiння, - i зовсiм не подумали про це. Ультразолото!
Воно ще краще вiд свинцю затримує космiчне промiння. Адже це дуже важкий елемент, непроникливий майже для будь-якого промiння, будь-яких електрочастинок, навiть найшвидших. Чим бiльше ми зможемо взяти з собою ультразолота, тим бiльше вiзьмемо i iнфрарадiю, он як виходить!
Iнфрарадiй треба укласти так, щоб його з усiх бокiв закривав шар ультразолота, i тодi до нього не проникне нiяке космiчне промiння, ми можемо бути цiлком певнi...
Коли б я була письменником, я, можливо, i описала б радiсть Вадима Сергiйовича в той момент, як вiн прочитав цю радiограму. Втiм, я не вмiю так барвисто писати, та й не хочу багато говорити про це. Тим бiльше, що Вадим Сергiйович мiг би й сам подумати, як менi доводиться нiяковiти через нього.
Виходить так, що коли в нього трапляється якась радiсть, то перше, що вiн робить, це кидається мене цiлувати. Можливо, я й не говорила б нiчого, не заперечувала, бо я розумiю, як це буває, коли трапляється щось дуже приємне i просто не пам'ятаєш себе вiд радостi. Але не можна ж бути таким божевiльним, нiби вiн тiльки й чекав слушного випадку!..
I як тут не знiяковiти (хай воно менi навiть i приємно самiй!), якщо товариш Ван пiсля таких вихваток Вадима Сергiйовича раптом говорить:
- Iнфрарадiй - дуже добре. Пакування ультразолотом - також добре. Роблю нове наукове вiдкриття, Миколо Петровичу.
- Яке саме, Ван? - посмiхнувся Микола Петрович, наче заздалегiдь знаючи, в чому рiч.
- Моє вiдкриття, скажу - iнфрапоцiлунок. Не жартую. Як тiльки новини з iнфрарадiєм, Вадим радiє - цiлує Галиночку. Чому так? Чому не мене, не вас, Миколо Петровичу, а лише її? А тому, що вона вiдкрила iнфрарадiй. Значить, вiн i впливає на Вадима. Поцiлунок, отож, наслiдок впливу iнфрарадiю. Наукова назва - iнфрапоцiлунок. Запишiть моє вiдкриття до журналу, шанобливо прошу.
Певна рiч, Микола Петрович розсмiявся. Ну, а менi як?..
Роздiл чотирнадцятий,
який за задумом автора мусив бути
заключним, бо вiн описує не тiльки
пiдготовку експедицiї до повернення на
Землю, але й вилiт астроплана з Венери в
зворотний шлях.
Днi пiдготовки до зворотного шляху проходили з незбагненною швидкiстю, - мабуть, тому, що з самого ранку i до пiзньої ночi вони були сповненi напруженої як нiколи роботи. Мандрiвники знали, що за короткий строк, який залишився, їм треба не тiльки виконати все, що входило взагалi в коло їх обов'язкiв, але ще й визволити астроплан iз скель, якi мiцно тримали його на днi мiжгiр'я.
Для того, щоб здiйснити несподiвано смiливу пропозицiю Ван Луна, треба було попередньо з'ясувати дуже багато речей. Який рiвень води в тому мiсцi рiчки, де її старе рiчище перетяте кам'яним пасмом; який характер i структура самої скелястої греблi, що мiцно стримувала натиск води; як зруйнувати цю природну греблю в потрiбний момент, щоб уся маса води стрiмливо наповнила мiжгiр'я i, виштовхнувши астроплан з пастки, створеної скелями, винесла його в море?.. Та й взагалi, чи вистачить у рiчцi, бодай i великiй, води для виконання рискованого плану? Адже ж мова йшла не про човен, не про якусь невеличку рiч, а про великий мiжпланетний корабель та ще й затиснутий скелями.
Сприятливою була тiльки одна обставина. Скелi затискували кормову, вузькiшу частину астроплана, який лежав у мiжгiр'ї так, що його нiс був скерований у бiк моря. Якщо потiк води виявиться досить потужним, тодi, вдаривши в кормову частину корабля, вiн мусив би вiдносно легко виштовхнути астроплан iз скель i понести його мiжгiр'ям далi, до моря. Втiм, усе це поки що лишалося тiльки припущенням, яке треба було пiдкрiпити точними розрахунками. А розрахунки вимагали ретельного вивчення скелястої греблi, вимiрiв рiвня води, пiдтримуваного нею, i багатьох iнших спостережень.
Тому в першi ж таки днi пiдготовки до верхньої частини мiжгiр'я вирушив озброєний загiн дослiдникiв у складi Вадима Сергiйовича Сокола, Ван Луна i Галини Рижко. Завдання, яке поставив перед ними академiк Риндiн, зводилося ось до чого:
- Не вiдволiкаючись нi на якi побiчнi спостереження, вимiрити природну греблю, зробити промiри води, визначити найзручнiшi засоби висадження греблi в потрiбний, заздалегiдь призначений момент. I, звичайно, пiдготувати все для такого висадження якнайшвидше, щоб до 16 лютого корабель був уже не в мiжгiр'ї, а на поверхнi моря.
Заклопотанiсть не сходила з обличчя Миколи Петровича протягом усiх тих днiв. Вiн ясно уявляв собi всi труднощi, якi стояли перед експедицiєю в зв'язку з новим, гранично стислим строком готування до вильоту. Турбувала його i погода, яка помiтно гiршала. Якщо пiдiйти до Венери з земними мiрками, то було дуже схоже на те, що наближався перiод злив. Небо набухало вологою, потемнiлi хмари тягнулися важкою безнастанною чередою над мiжгiр'ям - i здавалося, що з кожним днем вони нависають нижче й нижче. Кiлька разiв проходили невеликi грози - i в цьому також могла таїтися серйозна небезпека.
- Якщо розпочнуться тривалi зливи, - дiлився своїми побоюваннями з товаришами Микола Петрович, - то ми будемо замкнутi в астропланi. Тодi нема чого й думати про роботу бiля греблi. А коли до того ж природа Венери нагородить нас ще й мiцними грозами, тодi становище, боюся, ще бiльш ускладниться. Блискавки можуть бути дуже небезпечними для нас.
- Але ж тут, на днi мiжгiр'я, блискавки не дiстануть до корабля, Миколо Петровичу, - заперечила Галя Рижко.
- Справа не в цьому, - вiдповiв Риндiн. - Я не боюся прямого удару блискавки в астроплан. Крiм усього iншого, ми маємо ще непоганий громовiдвiд - наш зонд-антену. Проте кожна блискавка - складне i небезпечне для нас електричне явище. Пiд час грози в повiтрi можуть з'являтися вiльнi блукаючi електричнi заряди. А хiба ж ми знаємо, як буде реагувати на них зiбраний нами докупи iнфрарадiй?
- А наше ультразолоте панцирування? Адже воно мусить захищати iнфрарадiй вiд будь-яких стороннiх впливiв? - здивувалася Галя, якiй здавалося, що тепер про iнфрарадiй взагалi нема чого говорити.
- Сподiваюся, що буде саме так, - пiдтвердив Риндiн. - Проте все це лише припущення, i ми мусимо до всього ставитися критично, друже мiй. Краще помiркувати i зважити заздалегiдь, нiж опинитися вiч-на-вiч з неприємною несподiванкою. В усякому разi, добре, що ми майже впоралися з пакуванням iнфрарадiю, спасибi нашому Вану!
Справдi, Ван Лун допомiг i тут своєю новою простою й дотепною пропозицiєю. Важке ультразолото виявилося дуже м'яким металом, його можна було не лише кувати, але й легко розплющувати. Ван Лун установив бiля скелi електричний молоток, пристосувавши до нього широкий наконечник. Самородки ультразолота майже вмить розплющувалися пiд частими ударами електричного молотка i перетворювалися на тонкi аркушики, млинцi неправильної форми. Але й бiльше того: окремi такi млинцi, складенi краями, пiд ударами молотка легко зрощувалися, створюючи досить великi пластини. Такi пластини Ван Лун закрiплював уздовж стiн складу, куди зносили iнфрарадiй, вистилав ними пiдлогу, викладав стелю.
- Ультразолота кiмната, - жартувала Галя Рижко. - Забавно: у банках звичайно золото ховають у сейфах, а ми, навпаки, робимо саме сейф з нашого ультразолота!.. Товаришу Ван, ви - великий винахiдник, слово честi!
- Втiм, не дуже великий, - теж жартiвливо вiдповiдав Ван Лун, продовжуючи спорудження ультразолотого панцирного футляра для iнфрарадiю. Гумовi кружки на каблуках вигадав не я, зауважу. Iнший винахiдник, дуже великий. Навчав мене ходити в астропланi, так.
- Ну от, згадали, - вiдмахнулася Галя. - Ще й глузуєте з мене! А от побачите, коли полетимо назад, знову будете ходити в свiтi без ваги за моєю системою!
- От я й кажу: великий винахiдник не я, iнший. Несiть, до речi, iнфрарадiй, Галю. Менше розмов, бiльше дiла, нагадаю. Мерщiй закiнчувати треба, Микола Петрович квапить! Завтра зранку треба йти до греблi, забули?
Перша ж таки вилазка до верхньої частини мiжгiр'я пiдтвердила всi передбачення Ван Луна. Справдi, велика й глибока рiчка круто завертала тут убiк. Вона розлилася широким повноводним озером, високий рiвень якого пiдтримувало титанiчне накопичення скель, що замикали мiжгiр'я.
Навiть не маючи геологiчних знань i досвiду Сокола, можна було легко уявити собi те, що вiдбулося тут за далеких минулих часiв. Катастрофiчний землетрус зруйнував скелясту гору, ламанi обрiї якої виднiлися високо над мiжгiр'ям. Крупнi уламки, цiлi брили камiння звалилися вниз i завалили мiжгiр'я, яким колись протiкала рiчка, спинили її течiю. Створилася величезна запруда - i вода, яка зiбралася в нiй, знайшла собi зрештою iнший вихiд, проклавши нове рiчище в обхiд мiжгiр'я.
Пiднявшись схилом мiжгiр'я на гребiнь високої природної греблi, мандрiвники мимохiдь спинилися, враженi величною панорамою, що вiдкрилася перед їх очима. Лiворуч розкинулася широка дзеркальна гладь повноводного озера, в якiй вiдбивалися важкi хмари, що низько пливли в небi. Праворуч збiгав униз крутий обрив - i високi цикадеї з червоним пiр'їстим листям, що росли бiля його пiднiжжя, здавалися звiдси, згори, малесенькими деревцями, якi нiби боязко ховалися в похмурiй глибинi мiжгiр'я. А ще далi око могло розрiзнити довгу металiчну сигарку, яка, тьмяно виблискуючи, лежала мiж високими скелями. То був затиснутий на днi мiжгiр'я астроплан "Венера-1".
Вадим Сокiл провадив обмiри, старанно записуючи всi данi. Галя Рижко старанно допомагала йому, хоча, правду кажучи, їй здавалися навiть зайвими всi цi копiткi вимiри глибини озера, висоти скелястої греблi, ширини мiжгiр'я - та хiба мало ще промiрiв робив геолог? Галя ставила перед собою запитання: навiщо все це? Адже ж i без того ясно було, що досить знищити скелясту перегородку - i вода бурхливим, стрiмливим потоком наповнить мiжгiр'я вщерть, до самих країв. Вода величезного дзеркального озера... Як чудово було б викупатися, поплавати, похлюпатися в нiй! А мiж iншим, ця мрiя зовсiм не така вже нездiйсненна, якщо подумати. Якi-небудь десять-п'ятнадцять хвилин, потрiбнi для купання, можна було б провести i без скафандра, нiчого страшного в цьому немає...
Ван Лун помiтив, як Галя оглянулася i, вагаючись, подивилася на нього. На здивування дiвчини, вiн, наче розумiючи, пiдморгнув їй i посмiхнувся:
- Викупатися захотiлось, так?
- Але як ви довiдалися? Адже ж я нiчого не говорила...
- Не дуже трудно зрозумiти. Коли самому хочеться теж, - вiдверто вiдповiв Ван Лун.
Очi Галi загорiлися:
- Значить, можна, товаришу Ван?
Ван Лун заперечливо похитав головою. Вiн уже не посмiхався, а навпаки, з докором дивився на дiвчину:
- Помiчаю, ви забули мою розповiдь. Про те озеро в лiсi i про його мешканцiв.
Галя здригнулася. Змiї, дивовижнi огиднi гади, п'явки... так, звичайно, нiхто не знає, якi iстоти таяться пiд зовнiшньо такою привабливою дзеркальною поверхнею цього озера... Яка шкода!
Сокiл тим часом уже закiнчив вимiри. Хвилин десять вiн сидiв, заглибившись у розрахунки. Потiм покликав до себе Ван Луна.
- Потрiбнi будуть три свердловини, Ван, - сказав вiн. - Давайте перфоратор, почнемо.