- Менi здалося. Нехай мама читає гороскоп.
А незнайомець мовчки, не кажучи й слова, почав нишпорити по квартирi. Обвiв поглядом стiни, стелю, уважно подивився на люстру, що розправила три свої рiжки над столом; потiм пiдiйшов до книжкової шафи i почав порпатись у книжках...
"Що це - обшук? Чи, може, який грабiжник? - стривожилась мати. Знайшов до кого..."
Анiта силувано усмiхнулась:
- То як там сказано: день, повний несподiванок? А що там ще цiкавого? Чи не пророчить... якої-небудь приємної зустрiчi?
А сама взяла червоного олiвчика i написала на полях газети: "Це Туо, не бiйся, помовч".
Мама знизала плечима, вiдсунула газету, i рука її легенько затремтiла. Он воно хто - божевiльний Туо... Це справдi несподiванка... Що йому тут потрiбно? Бач, як нишпорить, як заглядає в усi закутки! Оглянув розетки, обмацав спiднизу стiл, перевертає стiльцi, пiшов на балкон, став на плетене крiсло i потягся до верхньої фрамуги. Скочив, повернувся до кiмнати, тримаючи в пальцях якийсь невеличкий, загострений з одного кiнця сiрого кольору предмет. Став коло столу i швидким рухом вiдкрутив з того предмета ковпачок, вийняв дротинку, маленький патрончик i все те розiклав на газетi.
- Бачите, Анiто? - нарештi заговорив Туо, i мама вiдзначила, що в нього приємний густий баритон, - я ж так i думав, що вони не залишать вас у спокої! - А тодi поглянув на маму i вибачливо сказав: - Пробачте, прошу вас, цей мiкрофон дуже чутливий, i... довелося мовчки.
Мама пiдвелася зi свого фотеля:
- Менi дуже приємно...
Обличчя Туо освiтилося усмiшкою, але вiн нiчого не сказав, тiльки злегка потиснув господинi руку.
Анiта доторкнулася кiнчиками пальцiв до срiблястого патрончика:
- А зараз вже... нiчого?
- Я ж його розiбрав. Це ось акумуляторик, це - антенка... Досить компактна штука.
- А як ви...
- Я просто втiк, Анiто.
- Вiд Фрага не так просто втекти. Та ви сiдайте, сiдайте, Туо.
- Зараз я приготую каву, - сказала мама i пiшла на кухню.
Анiта легенько барабанила пальцями по газетi, i деталi мiкрофона-шпигуна ворушилися, неначе живi. Туо поклав долоню на руку дiвчини:
- Заспокойтеся, Анiто, все буде гаразд. Але якби ви бачили Фрага!
За кавою Туо розповiв усе, як було, i Анiта з мамою розсмiялися.
- Ото як прокинеться Фраг у психiатричцi! Так йому й треба, занадто вже вони розперезалися. А те свiтило з Iнституту психотерапiї... де ж його професiйна честь, де совiсть?
- Коли я побачив, з ким маю справу... Не подумайте, Анiто, що я... Це просто самооборона.
- Вас будуть розшукувати.
- I сюди можуть прийти?
- Звичайно. Та в першу чергу до мене, бо...
- Бо ви менi близька людина, - докiнчив Туо. - Ну, що ж, я не боюся, але щоб для вас не було неприємностей...
- Ходiмо, негайно.
- Куди ж ви пiдете? - стурбувалася мати. - Може б, завтра зранку?
- Нi, нi, мусимо йти одразу, по дорозi я щось придумаю.
Коли виходили, мама окинула їх поглядом i несподiвано подумала, що з них була б гарна пара.
Ледве встигла поприбирати зi столу, коли тиркнув дзвоник.
- Хто? - спитала, витираючи руку об фартушок.
- Полiцiя!
Один став бiля дверей, двоє зайшло до кiмнати. Закiнчивши обшук, молодший спитав:
- Куди пiшла ваша дочка?
- Хiба ви не здогадуєтесь, куди ввечерi ходить молодь?
Зачиняючи за ними дверi, мама пригадала гороскоп. Оце справдi несподiванка! I зiтхнула: хоча б усе було гаразд.
12
Надвечiр того дня зiйшла нарештi зiрка сержанта Жака Жаннеля. У другому, екстреному випуску газети "Вечiрнi новини" на першiй сторiнцi вгорi було вмiщено великий сержантiв портрет i докладне iнтерв'ю з ним. Червоними, мало не метровими лiтерами газета повiдомляла:
"Втеча космiчного бiоробота!
Кар'єра слiдчого у важливих справах Фрага i вiдомого гiпнотизера Беруччi завершилася у психiатричцi.
Головний лiкар госпiталю заявляє: Туо не робот, але загадкова людина.
Хто ж такий Туо?
Чи є загроза нападу космiчної армади?
Лiтаючi тарiлки над Середземним морем".
Газету розбирали блискавично. Розiйшовся, мабуть, найбiльший тираж за весь час її iснування. Високi червонi рядки, пiдкресленi чорними лiнiями, вибухали таємничiстю в сотнях тисяч рук. Жадiбно ковтаючи приголомшливу новину, люди тривожно поглядали на небо, пiдозрiливо позирали навколо. А що ж? Усе може статися в цей навiжений двадцятий вiк! Може, прихiдцi з космосу вже нишпорять у мiстi...
Сержант до подробиць розповiв у газетi про те, як танцювали навкарачки Фраг i Беруччi, як не давалися санiтарам, як їх несли в машину i як вони й там продовжували своє: "Копитами, копитами, ратицями". Щодо втечi Туо, то сержант запевняв, що робот не лише скористався костюмом доктора Беруччi, а й скопiював обличчя. Iнакше-бо вiн, сержант, не пропустив би його...
Не можна сказати, що в мiстi виникла панiка, це було б перебiльшенням. Проте деякi ексцеси трапились. У порту саме йшла посадка на пасажирський лайнер. На борт зiйшов один пiдозрiлий тип у сiрому костюмi. Коли в нього спитали документи, кинувся тiкати, вскочив до однiєї з нижнiх кают i замкнувся. Поки виламали дверi - вискочив в iлюмiнатор. В покинутому чемоданчику було знаряддя для вiдкривання сейфiв...