Аж тепер вона схопилася, затрясла руками:
- Тiльки не це! Тiльки не це! Нiякої вашої винагороди менi не потрiбно, чуєте? Не потрiбно! Провiдувати його, як хворого, я буду, а бiльше нiчого.
- Цього й досить. I не треба так хвилюватися, дiвчинко.
- I ще я вам хочу сказати: не вiрю я, що вiн диверсант!
- Чому? Якi докази?
- Чому? Та... просто вiдчуваю. Iнтуїцiя.
- Значить, по-вашому, то не маячня - про Вегу?..
- По-моєму, нi.
Фраг побарабанив кiстлявими пальцями по столу.
- Стережiться, бо вiн починає на вас впливати. А психоз заразливий... Вега... Еге, коли б це справдi! Тим бiльше мусили б його розкрити! Якби то... на десять тисяч рокiв уперед... Ви розумiєте, що це значило б для могутностi нашої держави?!
Здається, аж очi в нього закрутилися в орбiтах.
- Я все розумiю, - впалим голосом вимовила Анiта i додала: - На жаль, усе.
- Ну, от i добре, - сказав Фраг, удаючи, що не розумiє її жалiв. - Я так i сподiвався, що ми станемо друзями. На останку хочу застерегти вас, Анiто: не здумайте... мiняти лiнiю. Кожен ваш крок фiксуватиметься.
Анiта вискочила з кiмнати, неначе миша з пастки.
6
Фраг раз по раз прикривав долонею рота i пирхав. Це означало, що вiн смiється, що йому страшенно весело. Ще б пак! Туо викинув такого коника, що луснути можна. Подякував головному лiкаревi за турботи про його здоров'я, попрощався i... рушив просто до виходу. Бiля ворiт його зупиняє сержант:
- Пробачте, а куди це ви розiгналися?
- Я - мандрiвник...
- Спочатку помандруйте до кiмнати номер тринадцять, там доктор Фраг...
- А до чого тут цей... доктор Фраг? - щиро чи, може, удавано здивувався Туо. - Лiкування закiнчилось, головний лiкар виписав мене... Дайте менi вийти, це моє природне право.
- I полiт над воєнною базою - теж природне право? Вас може звiльнити тiльки вiйськовий суд! - Сержант заступив дорогу, його рука в широкiй кишенi стискувала рукоятку пiстолета: "Кинеться на мене чи нi? - тривожно стукала думка. - Вiд робота можна всього сподiватися".
Але Туо не кинувся на сержанта. Спокiйно повернув i пiшов до корпусу. Тепер ось вiн стоїть перед Фрагом i вдає з себе святу невиннiсть. "Мандрiвник... Природне право..." Ну й комiк!
Фраг перестав пирхати, вiдiслав сержанта. Обличчя його набрало суворого вигляду.
- Ви самi зволiкаєте слiдство.
Туо здивовано спитав:
- Яке слiдство? Що все це означає?
- Не прикидайтесь простачком. Ви i вашi хазяї зазнали фiаско, операцiя провалилась. То чи не краще припинити цю дитячу гру i покласти карти на стiл?
- Нiяких карт у мене не було, - розвiв руками Туо.
I жест, i голос були такими щиро наївними, такими природними, що Фраг з досадою подумав: "Добру ж ти школу пройшов! Певне, залучають справжнiх акторiв!" Уголос промовив:
- Давайте по порядку. Звiдки ви летiли до забороненої зони?
- Не знаю, про яку зону iдеться. Мiй апарат було розраховано так, щоб увiйти в нижчi шари атмосфери над Пiвнiчною Африкою, як ви тепер називаєте цей континент. Це була експериментальна модель, i коли б я знав точнi просторовi координати Центруму, я б ним i не користався. Побачивши безкраю пустелю, я подумав, що вiдхилився вiд курсу - адже тут мусiли б цвiсти сади!..
- У Сахарi - сади?
- Так, сади, виноградники. Натомiсть бачу - пустеля.
- А ракетнi сади вас не цiкавили? Анiскiлечки?
- У мене культурна мiсiя.
- Так, значить, ваш апарат збився з курсу...
- На жаль.
- Якiй державi належить цей лiтак?
- Нiякiй земнiй державi. Я прибув iз сузiр'я Лiри...
- Та годi морочити голову! - не стримався Фраг i стукнув кулаком по столу. - Набридло! Будемо вiдповiдати чи нi?
На Туо цей спалах гнiву не справив аж нiякого враження.
- Я бачу, що розмови в нас не вийде, - сказав вiн спокiйно. - Ви не вiрите жодному моєму слову. Через свою... крайню вiдсталiсть, граничну обмеженiсть. I я хотiв би...
Фрагове обличчя налилося кров'ю: усе ж фiксується! I вiн поспiшив перебити:
- Прошу по сутi!
Туо з тiєю ж витримкою, так само повiльно добираючи слова, продовжував:
- Я хотiв би поговорити з президентом вашої країни.
- З президентом i не менше? - долаючи дражливiсть, Фраг намагався наситити свої слова iронiєю. - А з прем'єр-мiнiстром не зводите порозмовляти?
- Чому ж, з прем'єр-мiнiстром також.
- О, яка великодушнiсть! Ну, що ж, доведеться полiкувати вас вiд космiчної маячнi!