- Дякую. Тепер, я сподiваюся, дiло пiде на лад.
"I цей каже "на лад", - подумала Анiта. - Кому ж краще вдасться: йому чи Фраговi? От якби йому..."
Туо подивився на неї так, наче вперше побачив.
- А птах? Про голуба ви забули?
Анiта знiтилася.
- Розумiєте... не змогла впiймати, не даються в руки.
Вiн тiльки зiтхнув.
У саду сержант їм не заважав розмовляти, плентався далеко позаду - аби не спускати з очей. Туо стежив за птахами. Випурхне горобчик - вiн проводжає його поглядом, сяде на гiлку чорний великий шпак - Туо зупиняється i не зводить з нього очей. На дорiжках зустрiчалися хворi в халатах - декотрi стояли, iншi ходили туди-сюди, як заведенi. Анiта на них не зважала, наче навколо на сотню миль не було й душi.
- Уважно слухайте, Туо. Фраг плете на вас густу сiтку, але я... я не хочу брати участi в цiй безчеснiй грi.
Поспiшаючи, збиваючись, вона розповiла Туо про все. I про мiкрофони та об'єктиви, i про те, що Фраг вважає його симулянтом, i що саме цей "доктор" наполiг вiдiслати президентовi телеграму, бо, правду кажучи, Анiта не хотiла цього робити, бо добре знає: президентовi навiть не скажуть про телеграму з психiатрички.
- Оце дуже цiкаво, - вставив Туо, - чому вiн вважає, що телеграма до президента стане йому в пригодi? Ну, це незабаром розкриється. А от ви, Анiто, чи вiрите менi, чи приймаєте мене, м'яко кажучи, за дивака?
Дiвчина схилила голову, не знаючи, що йому вiдповiсти. Деякий час iшла мовчки, не могла зiбратися з думками. їй не вiрилось, що Туо прибув iз далекої планетної системи - занадто це фантастично! - але що вiн хороша людина - в цьому вона не мала сумнiву. Пiдвела очi, знiяковiло ковзнула поглядом по його золотистому обличчю:
- Щиро кажучи... я просто не знаю, що вiдповiсти...
- Так, щиро... Я вам вiрю, що це щиро, Анiто, - притишено загомонiв Туо. - Ви одна, поки що тiльки одна людина цiєї планети, яка поставилась до мене щиро i чесно. Сподiваюсь, Анiто, що ми будемо спiльниками i ви не розчаруєтесь. Ну ж бо веселiше дивiться на свiт!
Вiн зупинився, узяв її обома руками за плечi, обернув до себе i доторкнувся щокою до щоки, ледь-ледь торкнувся, нiжно, несмiливо. Анiта вiдчула, як по всьому тiлу прокотилась тепла хвиля, як раптом стало важко дихати i серце забилося частiше.
- Анiто... Анiто... Ви...
Вiн ще раз прихилився до неї, а тодi вiдштовхнувся i пiшов не оглядаючись. Анiта погладила долонею щоку, наче хотiла впевнитись, що вiн доторкався. Стояла i все дивилася вслiд, аж поки Туо, а за ним i сержант не зникли за масивними дверима приземкуватого корпусу.
9
Мати вiдразу щось вiдчула, її чутливе око вловило якусь змiну у настрої доньки. I Анiта це помiтила. То, бувало, мама поставить супницю на стiл i робить щось своє, зрiдка перекидаючись словом, а це й собi сiла до столу, поглядає на дочку трохи насторожено, очiкувально. А що їй може сказати Анiта? Що, власне, сталося? Майже нiчого, та таки ж нiчого, зовсiм нiчого. Анiта їсть i удає, що не помiчає маминої цiкавостi. Хочеться усмiхнутися, але стримується. Нарештi змилостивилась:
- Чого це мама так поглядає?
- Добре, добре, кiзко, їж, зараз ми про все дiзнаємось!
Ну, звичайно ж гороскоп! Скiльки й пригадує Анiта, мамi - пiсля смертi батька - завжди допомагав гороскоп. Ось i зараз. Мама вмощується у великому старомодному, але зручному фотелi, кладе на колiна газети. Пожовкле, як осiннiй кленовий листок, обличчя її зосереджене, глибокодумне.
- Ось нам усе гороскоп розповiсть! - гортає газету. - Так... Ти, значить, народилася восени, сьомого жовтня... Так... Пiд знаком Терезiв... Ну, от, прошу: "Чудовий день, повний сонця i радощiв, у тому числi, i з сентиментальних мотивiв. У роботi можете добитися великих успiхiв та матерiальних вигод i мати задоволення в усiх сферах". Ну, що, пустунко?
Анiта прихилилася до мами:
- Це правда: радощi були!
- От бачиш, кiзко...
Та й справдi, хiба це не радiсть - ласка Туо, його доторк i отi слова... Невже Туо полюбив її? Ну, так, вiн же й говорив про це. А може, то iз спiвчуття?
- А як мама вважає - сузiр'я Терезiв щасливе?
- Щасливе, щасливе, пустунко! - Мама пiдвела освiтлене радiстю обличчя. - А... вiн... пiд яким сузiр'ям народився?
- Вiн? - Анiта випросталась. Ну, й хитрюча ж мама, хiба вiд неї можна щось утаїти?.. - Вiн, щоб знала мама, народився в сузiр'ї Лiри...
- Так, значить, сузiр'я Лiри... А в якому мiсяцi?
- Мiсяця не знаю. Вiн, бач, народився не на Землi пiд сузiр'ям Лiри, а в самому сузiр'ї...
Мама облишила газети i запитливо поглянула на дочку.
- Мамi дивно? - нiяково усмiхнулась Анiта. - Менi самiй не вiриться. Але вiн так твердить. Ах, коли б мама бачила, як вiн дивиться на те сузiр'я!
- Це, може, той, що пiдбили в Сахарi? Що ти носила йому книжки?
- Той самий. Чого мама так спохмурнiла?
- Ну, вiн же хворий...
- Уже видужав! Правда, його тримають в психiатричцi...
- От бачиш.
- Але хай мама не думає, що вiн божевiльний, зовсiм нi. Вони самi добре знають, що вiн цiлком здоровий. Хочуть, щоб признався... вважають шпигуном...
- Це ще гiрше, - зiтхнула мама. Помовчала, а тодi знову взяла вечiрку. - Який же взяти йому знак зодiаку?
- Може, червневий? У червнi вiн з'явився над Сахарою.
- Нехай червень. Так... Знак Рака. Ось маєш: "Здiйснення великих задумiв натрапляє на великi перешкоди. Ризикована операцiя може закiнчитись успiшно. У сферi почуттiв можна сподiватись на взаємнiсть".
Прочитавши гороскоп, мама звеселiла.
- Непогано! I головне, бачиш, як твiй i його... збiгаються?
Анiту й саму вразив дивовижний збiг.
- Ну, добре, добре, а то мама як вiзьме собi в голову... А який вiн вольовий, коли б мама знала! Змусив сержанта пробачитись передi мною. Той грубiян дозволив собi нетактовнiсть, так вiн як подивився на нього...
Слухаючи розповiдь Анiти, мама весело смiялася, перепитувала, а в кiнцi сказала:
- Так їх i треба вчити хорошого тону!