Вибори та бандити
Лоумер Кейт
1
Другий Секретар посольства Землі Ретиф вийшов зі свого готелю на вулицю, обвішану прапорами і заюрмлену тубільцями: пухнатими, метушливими істотами росточком від фута до ярда, схожими на бурундуків–переростків із задертими догори волохатими хвостами. Відразу з бічної вулиці висипала компанія розклеювачів, які взялися, протискуючись крізь юрбу, моторно здирати зі стін магазинів передвиборні плакати, наклеюючи на їх місце свої власні. Слідом за ними негайно кинулися розповсюджувачі листівок, прикрашаючи зображені на плакатах фізіономії вусами, бородами і скошеними до носа очима. До них з гучними веселощами приєдналися перехожі, одні чорнили фізіономіям зуби, інші додавали до кінчиків кнопкових носів відсутні бородавки, треті віднімали у перших і других пензлі для того, щоб пройтися ними по обличчях їхній колишніх власників. У повітрі замигтіли кулаки, здійнявся голосний лемент.
Хтось тицьнувся Ретифу в коліно: маленький оберонець у синіх штанцях і білому заплямованому фартуху тріщився на нього знизу вгору широко розкритими сповненими тривоги очима.
Благаю, шляхетний пане, пронизливо запищала крихітна істота, поспішай чи все загине!
А що сталося? поцікавився Ретиф, помітивши цятку борошна на щоці оберонця і мазок глазурі на кінчику його носа. Тістечка підгоряють?
Значно гірше, мілорд, громілі! Оскаженілі велетні от–от рознесуть нашу крамницю! Прямуй за мною і побачиш!
Оберонець стрімко розвернувся й чимдуж понісся вперед.
Круто збігаючою вниз брукованою вуличкою з тісно поставленими будинками, у яких балкони других поверхів саме діставали йому до маківки, Ретиф крокував слідом за оберонцем. У відкритих вікнах миготіли інтер'єри іграшкових будиночків з іграшковими ж столиками, крісельцями та телеекранами розміром у поштову марку. Коли він проходив поряд, ясноокі мешканці цих будинків висипали на балкони, цвірінчачи, наче горобці. Він з обережністю пробирався між публікою, яка гуляла вулицею: дванадцятидюймовими плутнями, вісімнадцатидюймовими рокоталами у бузкових і червоних перах, двофутовими чубами в торочкуватих шапочках і фартушках, величними блефунами ростом аж у три фути шість дюймів, дуже елегантними у своїх мереживних комірцях і рожевих перуках. Незабаром попереду почулися верескливі крики, дзенькіт битого скла і якісь глухі удари. Завернувши за ріг, Ретиф опинився прямо в гущавині подій.
Перед крамницею, на вивісці якої красувалася абияк намальована ковбаса, зібралася юрба, обступивши кільцем з півдюжини гігантських оберонців ще не знайомого Ретифу різновиду: гордовитих чепурунів, одягнених у брудні шовки, з неохайно підстриженими хвостами та з ятаганами, підвішеними до талій, якщо, звичайно, можна говорити про талію істоти, статурою більш за все нагадуючу кеглю. Один із членів цієї ватаги тримав за вуздечки їхніх скакунів лускатих тварюк із шипатими гривами, що разюче нагадували весело розмальованих носорогів, з іклами, які стирчать з пащ та довгими м'язистими лапами. Двійця величезних тубільців запопадливо гатила ломами по перемичці дверного косяка. Інша пара з чималою вправністю розносила кувалдами стіну біля дверей. Шостий громіль, який вирізнявся червоним паском із заткнутою за нього пістолею, стояв, склавши на грудях руки, і посміхаючись, показуючи розгніваній юрбі гострі зуби.
Цією крамницею володіє мій троюрідний і внучатий дядечко Мочильник Друзк, випічка і випивка, пропищав Ретифові маленький гід. Невелика дружня бійка через політичні розбіжності — ще куди не йшло, але вони ж повністю розорять нас! Благаю, мілорде, чи не погодитеся ви заспокоїти цих тварюк?
Він заметушився, розчищаючи Ретифові шлях у юрбі глядачів. Власник червоного паска, помітивши наближення Ретифа, забрав із грудей руки, причому одна з них застрягла поблизу рукоятки пістолі, Ретиф побачив, що це гроачіянська копія подрібнювача, якими користувалися на Конкордіаті років з двісті тому.
Не наближайся, чужоземцю, вимовив громіль скрипливим баритоном. Що тобі тут треба? Ваш барліг он там, на сусідній вулиці.
Ретиф ласкаво посміхнувся навислому над юрбою ведмедеподібному оберонцеві, чиї очі знаходилися майже урівень з його, а вага була, мабуть, значно більшою.
Та ось, надумав купити собі пончиків з повидлом, сказав землянин, а тут твої хлопці схоже дорогу загороджують.
Геть, землянику! Іди шукай собі закусь в іншому місці. Я, бігме, трохи притомився, передвиборна кампанія, те і се, от і надумав ушанувати своєю присутністю цю жалюгідну забігайлівку. А моя братва вирішила розширити двері, щоб вони відповідали моїй шляхетній комплекції.
Ні, так не піде, рівним тоном сказав Ретиф. Коли мені потрібні пончики з повидлом, це означає, що вони потрібні мені негайно.
Він ступнув у напрямку дверей, і пістоль, висмикнута з–за поясу, відразу уп'ялася на нього. Інші громілі, помахуючи ломами, неквапливо обступали його.
А–я–яй, сказав Ретиф, грозячи громілям пальцем, а нога його тим часом описувала коротку дугу, далекий кінець якої точно припав на колінне зчленування власника пістолі. Бідолаха уривчасто дзявкнув і нагнувся вперед, нагнувся цілком достатньо, щоб його щелепа зустрілася з пролітаючим поряд лівим кулаком Ретифа. Пістоль опинилася у Ретифовій руці, а громіля віднесло далеко назад, співтоваришам на руки.
Гріх вам, хлопці, докірливо промурмотав гігант, звертаючись до своїх соратників, і очманіло помотав головою. Шість малих місяців ми з вами водимо компанію, скільки випито було, і хоч би раз хто з вас уліпив мені таку добру плюху…
А ну, кореші, оточуй його, наказав іншим один із громілів. Зараз ми цього волоцюгу в локшину порубаємо.
Спокійніше, добродії, порадив їм Ретиф. При стрілянині в упор ця пістоль залишає дуже неакуратні дірки.
Коли не помиляюся, сказав один з ломоносців, з відразою озираючи Ретифа, ти з тих іноземних бюрократів, які поналізали сюди ділити здобич, після того, як витурили липколапих.
Посол Деригвізд воліє іменувати свої функції спостереженням за дотриманням правильної процедури виборів, поправив його Ретиф.
Ага, кивнув громіль, от і я про те саме. Так чого ж ти втручаєшся у вільний демократичний процес? Вартувало Дір Багрецю рот відкрити, щоб викласти свої погляди з питань місцевої політики, а ти вже його й перехнябив.
Ми, бюрократи, публіка сумирна, пояснив Ретиф, але лише до того моменту, коли хто–небудь не встане між нами і нашими пончиками з повидлом.
Проводир громілів уже стояв на ногах, хоча і не дуже твердо, і тряс головою.
Це підла витівка, сказав він, не цілком виразно вимовляючи слова, виходити проти шести мирних забіяк, озброєних лише ломами, сховавши в кулаці ковадло.
Пішли звідси, мужики, сказав інший громіль, поки він гаубицю з рукава не витяг.
Бандюки видерлися на своїх скакунів, які оскаженіло витріщали очі, голосно фиркали та потрясали ікластими мордами.
Ми, чужоземцю, твою особу запам'ятали багатообіцяючим тоном повідомив один з них, здається мені, що ми ще зустрінемося, і тоді вже, запам'ятай, не завжди ми такі сумирні.
Після того, як зграя зникла з очей, малорослі оберонці схвально загомоніли.
Мілорд нині врятував жирок, який ще не витоплений з дядька Мочильника, викликнув коротун, який покликав Ретифа на допомогу.
Землянин нагнувся, впершись руками в коліна, так що обличчя його виявилося всього на фут–другий вище обличчя маленької істоти.
Послухай, а я тебе ніде не міг бачити? запитав він.
Звичайно, мілорде, усього тільки годину тому я ще заробляв свої кілька мідяків, працюючи третім помічником кондитера он у тій харчевні, відділ пампушок, мілорде, підвідділ декоративної глазурі. Він зітхнув. Трояндочками, мілорде, займався… але навіщо докучати моїми наріканнями Вашій Світлості?
Роботу, чи що, втратив? поцікавився Ретиф.
На жаль, утратив, утім, це воістину сущі дрібниці в сенсі тих новин, які були підслухані мною перш, ніж хазяїн примусив мене негайно залишити межі його закладу!
Стривай–но, а кличуть тебе…?
Прикрас, мілорд. Прикрас Білошвій IX, до ваших послуг. щебетун обернувся, тому що до них, пихкаючи, наближалася близька його подоба, хіба що трохи розжиріла і посивіла, киваючи на ходу головою і стрижучи вухами, щоб виразити переповнюючу її подяку. А це, мілорде, мій дядько Мочильник, власною персоною.
Ваш покірний слуга, сер, проскрипів дядько Мочильник, витираючи обличчя великою смугастою носовою хусткою. Чи не вшанує мене мілорд, розділивши зі мною для відпочинку після своєї звитяжної роботи освіжаючий ковток молока дійної ящірки і шматочок смачного пирога?
Істинно говорю тобі, дядечку, йому потрібне щось таке, що буде міцніше сироватки, заперечив Прикрас. І істинно ж говорю, у «Товстій Ковбасці» подають добрячий ель, не знаю тільки, чи вдасться Вашій Світлості забратися до середини, додав він, переводячи погляд із шести футів і трьох дюймів Ретифа на дверний проєм і назад.
Та вже як–небудь, бочком, заспокоїв оберонця Ретиф. Шустрий вісімнадцатидюймовий половий провів зігнутого Ретифа через заповнену залку до столу в самому кутку, і там Ретифу вдалося втиснутися на вузьку лаву, яка стояла біля стінки.
Чого бажаєте, добродії? довідався, підійшовши до них, хазяїн.
У нинішніх обставинах мені доведеться обмежитися невеликим кухлем пива, мовив Ретиф.
А мені елю, сказав дядько Мочильник. Воно, може статися, і гріх бражничати до полудня, але коли кварталом тиняються громілі та валять стіни, бражничати, коли підкрутилася така можливість, це найрозпрекрасніша справа.
Принцип дуже тверезий, визнав Ретиф. А хто вони такі, ці громілі, дядько Мочильнику?
Та злодюги вони беззаконні, з придихом відповів поважний пекар, тільки–но злізлі з дерев, у надії поживиться тим, що погано лежить. Після того, як ви, земляни, відправили гроачів геть, ми уже було вирішили, що всі наші прикрощі позаду. На жаль, боюся я, це далеко не так. Вартувало цим шибеникам прознати, що п'ятиоких повикидали, як вони хмарами повалили з пагорбів, яко твої жуки–свистуни на віз з повидлом, явно сподіваються вони пропхнути вперед, на виборах, свого розбійного отамана, Гордуна Нечемного. Цілі зграї їх наводнили місто, та й околиці теж, і залякують простих виборців…