— Нам такої помочі не треба. Самі справимося. А валятися в тіні нема коли. Будемо спочивати — вам же нічого їсти буде.
— Їдь назад! — наказав Петро.
Машина круто завернула, помчала польовим шляхом, аж курява знялася,
Над нивами котився регіт.
— Де вони тільки беруться, брехуни такі?
Лімузин знову помчав автострадою. Петро похмуро оглядався назад.
— Нічого не розумію; Якісь люди пришелепуваті. Їм хочеш як краще, а вони, мов барани!
— Наше діло — запитати, — розсудливо озвався Іван. — А вони — як бажають!
— І то правда!
— Гей, джентльмени! — сказала Варка. — Попереду— ДАІ.
— Проскочимо.
Орудівець на перехресті махнув смугастою палицею, засюрчав. Машина не зупинилася.
Іван оглянувся, злякано мовив:
— Сідає на мотоцикл. Доганяє. Чого б це?
— Бо шофера нема, — невдоволено сказав Петро,
— Що ж будемо робити?
— Викрутимось!
Мотоцикл торохтів уже зовсім близенько.
— Гей, зупиніть машину! — кричав міліціонер.
— Навіщо? — відгукнувся Петро, оглядаючись.
— Зупиніть, кажу!
— Стій! — наказав Петро,
Зупинилися. Орудівець хвацько підкотив мотоциклом, заглушив мотор. Взяв під кашкет.
— Хто і звідки?
— Гм! — зам’явся Петро, а Іван тим часом прищулився в куточку, мов побитий кіт. — З Києва. З Верховної Ради.
— З Верховної? — здивувався міліціонер. — А чому без номера?
— Як без номера? — не повірив Петро. Перехилившись через борт, почав роздивлятися.
— Не там, не там дивитеся, — сказав орудівець. — Отут номер повинен бути, ззаду. А окрім того — як ви без шофера їдете?
— Автоматична машина, — солідно заявив Петро. — Електроніка. Перший експериментальний зразок.
— Не чув про таку, — заявив міліціонер. — По трасі повідомляють про експерименти. Де документи? На машину. Та й ваші разом. Щось ви, хлопці, підозрілі! І баришня ваша теж!
— Попалися! — прошепотів Іван. — Я ж тобі казав!
— Що ви там шепочетесь? Документи!
Орудівець поліз до кобури з пістолетом.
— Я тепер бачу, які ви експериментатори! Ану, вилазьте!
— Петю, командуй! — зашипів, Іван, ховаючись за Варку. Та копнула його ногою. Петро розгублено дивився по боках, вгору.
— Давай, давай! — безапеляційним тоном сказав міліціонер, оголивши пістолет. — Господь бог вас не врятує! Нічого в небо дивитися!
Над полем з гуркотом здіймався у вись реактивний літак. Петро радісно оскальнувся, швиденько мовив:
— Хай ми будемо в тому літаку!..
Раз!
Перед міліціонером простяглося пустельне шосе.
Ніде нікого. Тільки десь здалека наближався великий рефрижератор.
Орудівець протер очі, оглянувся, наставив долото до свого рота, хукнув. Принюхався.
— Наче ж не пив… А приверзлося…
А тим часом — у салоні «ІЛ-18», де пасажири читають газети та попивають чайок, де стюардеса розносить мінеральну воду, зненацька в проході з’являються Петро, Іван та Варка.
Сусідні пасажири здригаються від несподіванки. Стюардеса завмерла, випустила з рук тацю. Стакан з дзенькотом впали на підлогу, розбилися.
— Громадяни! Звідки ви тут взялися?
— Ми… летимо, — розв’язно сказав Петро.
— Разом з вами, — додала Варка, критично оцінюючи поставу стюардеси примруженим поглядом.
— Куди? Коли ви сіли?