— Друзі, лікар Гай вам допоможе. А мені треба летіти далі. У мене справи. Я затрималася через вас…
Врятовані зітхнули, почали сходити.
Гай привітно підняв руку.
— Вітаю вас!
Хлопці перезирнулися, шморгнули носами.
— І ми, — сказав Петро.
— Привєтік, — підморгнула Варка. — Салют!
Дівчина на літальному пристрої засміялася.
— Я ж казала тобі — дивні люди. В них, певно, висока температура. Ну — до зустрічі!
— До зустрічі,— махнув рукою Гай.
Апарат піднявся над майданчиком, полетів.
Гай наблизився до Петра, приклав до тіла якусь штучку з циферблатом. Той відсахнувся.
— Чого ти? — здивувався Гай.
— Колоти будете? — запитав Петро.
— Навіщо? Міряю температуру тіла, ритм і все інше. Ну от — все гаразд. Все в нормі. Майже. А в тебе, хлопче? І в тебе гаразд. А в дівчини? Хм. У неї найкраще. І все-таки щось у вас є дивне. Звідки ви?
— М-м-м, — розгубився Петро. — Як би вам сказати…
— Хм, — ще більше здивувався Гай. — Забули? Порушення пам’яті? Тоді треба їхати в метапсихологічний центр. Там вас оглянуть як слід, відновлять пам’ять.
— Ні, ні! — замахала руками Варка. — Ми все пам’ятаємо!
— Абсолютно! — підтвердив Петров
— Пам’ятаєте? Тоді треба відповідати; на запитання. Де ви працювали в останні дні? Який напрямок праці?
Іван глянув на Варку, на Петра. Ті дивляться на нього.
— Працювали? — перепитав Петро. — Ми… ніде не працювали. Хіба у вас працюють? При такій науці та техніці працюють? Ніколи б не подумав…
— Ви жартуєте! — обурився Гай, — Я з вами серйозно, а ви відповідаєте недоречностями. Поняття праці — священне. Цим не можна жартувати. Ваш округ, певно, погано виховує вас. Я повідомлю туди. Де ви народилися?
— У Гнатівціі — сказав Іван.
— Гнатівка? Що це таке?
— Село.
— Село? — ще більше здивувався Гай. — Село… Дивне слово… Щось пам’ятаю, вивчав у прадавніх мовах… Здається, древнє поселення. Ага. Правильно. Село, селитися… Але ж тепер нема таких поселень?! Знову жарти. А що це за вбрання? Для чого?
— Піжама, — пояснив Петро.
— Піжама, — повторив Гай. — Знову архаїзм. Тепер нема таких штук. А, — радісно всміхнувся лікар. — Я тепер збагнув. Чому ж ви одразу не сказали? Ви готуєте фільм про минуле? Правда? І вирішили потренуватися на природі. Пригоди на морі? Я вгадав?
— Не вгадав, — похмуро бовкнув Петро.
— Ми самі з минулого, — кокетливо додала Варка.
— З минулого? — здивувався Гай. — А чого це вас принесло сюди?
Петро підморгнув лікареві по-дружньому,
— Одразу б так запитав. Я тобі поясню — ти ахнеш! Ми одержали від Пришельця з космосу Еліксир Всемогутності. А там — у минулому — всі дурні і пришелепуваті. Не розуміють, в чому суть життя. Ми їм кажемо: давайте допоможемо, само все зробиться, ви тільки спочивайте — а вони сміються, не бажають!
— Дикуни! — сказав Іван.
— Примітиви, — озвалася й собі Варка.
— Не було куди прикласти сили, — вів далі Петро. — Тоді ми вирішили махнути в майбутнє. Тут можна помогти вам, в чому є потреба! Ось ви — я бачу — вчений! Так?
— Так, — стримано відповів Гай. — Я слухаю.
— Працюєте над різними там складними проблемами, сушите голову. А ми можемо — раз, два! — і в дамках!
— Наприклад?
— Ну ось… дивіться. Хай тут буде пальма!
Раз!
Біля них виникла пальма, зашуміла широким листям. Петро пихато глянув на Гая, склав руки на грудях.
— Бачте! Я правду сказав!
— Бачу, — спокійно, без подиву озвався Гай. — Але що це вам дає? Чим допомагає?
— Як? — витріщив очі Іван. — Вас не вражає?
— Ні! Звичайнісінька трансміграція матерії, — заявив Гай. — Ми це робимо. Тільки ми робимо це з толком, розумно. Знаємо, звідки й куди можна перенести той чи інший предмет. А ви — не знаєте! А тому можете потрапити в критичне становище! Ось приблизно так, як трапилося з вами. Ви потрапили в море! А чому? Бо не знали, куди прямуєте. Як сліпці!
Пришельці з минулого мовчали, невдоволено сопіли. Нарешті Петро сказав:
— Ну хай цього вам не потрібно. Але ж можна щось корисне…