Діти, жінки, воїни завмерли. Роззявили роти від подиву. Велетень оглянув спис, задоволено мугикнув.
— Добра робота. Не гірше, ніж у мене. А ще можеш?
— А скільки треба? — недбало запитав Петро,
— Стільки, — показав велетень дві руки, розчепіривши пальці,
— Хай буде десять списів, — наказав Петро.
Раз!
На траві з’явилося десять списів. Воїни з радістю кинулися до них, розхапали. Велетень засміявся вдоволено, поклав руку на плече Петра,
— Хоч і мізерний, а добрі списи робиш. Чого хочеш від нас?
— Будемо у вашому племені вождями, — гордо сказав Петро. — Навчимо вас, як треба жита! Я — вождь! Оце, — він показав на Івана, — мій заступник. А вона — головна жриця… гм, гм… як би тобі пояснити… вона буде організатором танців! О! Абсолютно!
— Я вождь! — стукнув себе кулаком у волохаті груди велетень. — Та ти вмієш робити списи швидше, ніж я. Будь вождем! А цей — теж уміє?
— Уміє! Так, як і я!
— І вона?
— І вона!
— Тоді йдіть до вогню. Плем’я слухає вас.
Мандрівники наблизилися до багаття. Жінки гостинно подають їм здоровенні маслаки. Варка впустила свою «порцію», знову підняла, почала обдмухувати.
— Слухай, Петьку, — розгублено промовив Іван. — Воно ніби сире! Як його їсти?
— Нічого, Жан, — підморгнула Варка. — Сиру ж рибу їв?
— Рубай, Ванько, звикай! — додав Петро, смачно чавкаючи, — Втягнемося. В сирому м’ясі, здається, вітамінів багато. Цинги не буде!..
Діти й жінки закружляли довкола вогнища, за ними пішли до танцю воїни.
Варку теж почало посіпувати, похитувати. Вона вимахувала недогризком бізонячої ноги, вигукувала:
— Оце по-нашому! От якби побачили наші кадри — лопнули б од завидків! Оце так шейк! Ха-ха! Давай! Давай!
І ось уже все затихло.
Над лісом сяяв місяць.
Тлів жар у заснулому багатті, а біля нього — постать вартового на чатах, а в непролазній гущавині, яка охопила темною стіною галявину, миготять неситі вогники хижаків, виють шакали.
Покотом сплять довкола пашіючого жару жінки, воїни, діти.
В печері — під навислими каменями — дрімали пришельці з двадцятого віку. Вони закуталися в просторі шкури. Іван солодко потягнувся, позіхнув.
— А ви, знаєте, братці, непогано! Га? Їсти од пуза. Нічого не треба робити…
— А хлопчики, хлопчики які! — мліла од щастя Варка. — Один мене вхопив, як танцювали, притиснув! М-м! Я ледве не знепритомніла! Аж мурашки поза шкірою побігли! Оце так любов!
— І дівчата гарні є,— додав Петро замріяно. — Я помітив. Одна мені підморгувала…
— Волохаті дуже, — позіхнув Іван.
— Нічого, — заспокоїв Петро, — Замість хутра. Не треба одежі купувати… Ну, давайте спати.
— Давай!
Захропли.
А над лісом, над печерою плив, як ї в двадцятому віці, насмішкуватий місячило. Він знав, він передбачав, чим закінчиться та химерна вилазка у минуле…
Вранці довкола печери знявся крик, галас, вереск.
Петро схопився на рівні ноги, відкинув шкуру, озирнувся, приходячи до тями. Потім почав штурхати друзів.
— Га? Що? — забурмотів Іван, підводячи голову.
— Де це ми? — сонно озвалася Варка.
— Та в минулому ж, — сказав Петро. — Ви що, забули?
До отвору наблизився волохатий велетень.
— Вождь, — звернувся він до Петра. — Пора йти. Веди нас.
— Куди? — здивувався Петро.
— Вождь знає,— пояснив велетень.
— Дідько вас знає, куди вам треба йти. Беріть нас на плечі, та й несіть, куди треба.
— На плечі? здивувався велетень. — Носять лише поранених, хворих і маленьких, коли вони пристануть. А вождь веде інших. Вождь — найсильніший, найрозумніший, найвміліший, найхоробріший. Вождь сам несе слабих, зброю і йде попереду. Він показує шлях!
Петро вийшов з печери, розгублено дивився на дикунів, мовчав. Велетень пильно дивився на пришельців, теж чекав. Ждали жінки, воїни, діти.
Зненацька мовчання порушив крик. З-за дерев з’явилася група воїнів. Вони підняли вгору руки, показуючи, що прийшли з мирними намірами. Один виступив наперед, закричав:
— Ро, син Носорога! Ми з племені Леопарда! Вчора увечері у нас пропало багато списів. Стільки і ще стільки! — Він підняв дві руки, розчепірив пальці. Потім показав ще один палець. — А наші жінки бачили, що у вас вчора ввечері якісь чужинці робили нові списи! Чи не зачарували вони наші списи? Ти великий вождь і знаєш, що нам без списів не можна! А робити їх справа довга й тяжка!
Ро грізно обернувся до пришельців, заричав: