Раз!
З’явився будинок. Петро вдоволено засміявся.
— А тепер позбираємо сюди всіх своїх!
Він підняв руку, проголосив:
— Всі наші земляки, які люблять насолоду і яким протипоказана праця, — хай опиняться тут!
Зал засідань. Ряди слухачів.
На трибуні — огрядний чолов’яга. Він тримає у руках купу паперів, читає:
— Наше підприємство за рік перевиконало план на двісті двадцять п’ять процентів, товариші!
Раз!
Промовець зник. Пусто на трибуні.
В залі запанувала мертва тиша. Потім почувся сміх.
— У землю провалився, — гукнув хтось з рядів, — земля брехунів не тримає!
Оплески.
Розкішна дама лежить на софі, чистить нігті. Довкола розкидані журнали мод, біля неї — собачка.
— Скучно, — позіхає дама.
Раз!
Дама зникає.
Собачка жалібно вищить, винюхує попід стільцями…
Столи. На столах пляшки, закуски.
Реве джаз.
Виламуються розцяцьковані, розмальовані дівчата й хлопці.
Раз!
Порожньо в ресторані.
Завмерли вражені офіціантки з тацями в руках.
Дівчата полють буряки.
Пісня котиться над полем.
До полільниць підходить червонолиций чоловік у білій вишитій сорочці, в білому картузі. Витирає хустинкою обличчя, важко дихає. Нагинається, зриває бадилину.
— Чистіше, чистіше полоти, дівчатка, треба, — кричить він, — Це не робота!
Раз!
Зникає з поля чоловік. Дівчата переглядаються.
— Як корова язиком злизала, — каже одна. — Може, це новий спосіб міняти начальство? Дуже оперативно!
Всі засміялися.
Петро, Іван та Варка стояли на підвищенні свого будинку.
Довкола темніла непривітна місячна, пустеля.
А перед ними — хвилювалася юрба. Стиляги, бюрократи, розмальовані дами, дівчата, бандити з відмичками в руках, п’яниці з червоними носами.
Ревли, кричали, лаялися.
— Це порушення конституції! Де міліція?
Петро підняв руку, закричав:
— Увага! Ува-га! Громадяни, ти-и-ихо!
Шум затих. Всі повернулися до «всемогутніх».
— Це ми вас перенесли сюди! Всіх, кому не хочеться працювати, всіх, кому приємна насолода і вільне життя!
— Навіщо? — роздратовано захрипів чоловік з недочитаними паперами в руці.— Що ми тут робитимемо, в цій пустелі, ким керуватимемо? Хто для нас працюватиме? Хто годуватиме?
— Громадяни! — загорлав Петро. — Тут — Край Насолоди! Тут ніхто не працюватиме, тільки їстиме, питиме, гулятиме! Ніякої остогидлої праці! Керувати — будь ласка! Можна створити всі умови! А працювати — ні-ні!
— Давай тоді твій Край Насолоди! — заревів натовп. — Давай ресторани, давай спальні, давай озера для купання, давай кабінети для керування! Давай машини, кінотеатри, танцмайданчики!
— Все буде! — іржав від радощів Петро. — Увага! Хай буде все, що заманеться вашому серцю!
Чоловік і жінка йдуть вулицею. Майдан. Вони зупиняються біля вивіски: «Ресторан».
— Зайдемо, пообідаємо, — каже чоловік.
Раз!
Ресторан зник. На тому місці порожньо. Потім із землі виростають буйні квіти, красуються під сонячними променями.