— Привиділося, чи що? Тут же був тільки що ресторан. А тепер — зник…
Чоловік розвів руками.
— Тоді підемо в їдальню. Та це й краще. Пити ми не п’ємо, А в ресторані тільки гроші деруть!
Дві жінки йдуть вулицею, жваво розмовляють. Одна каже:
— Ти чула чи ні? Дивна дивина! Одразу в усіх установах зникло багато людей. І найдивніше те, що бюрократи зникли. Тепер нема черг, нема скарг. Усе йде, як по маслу!
— І горілка зникла, — каже друга. — Всі ларки і ресторани щезли, наче їх і не було!
— Слава богу, — обізвалася перша, — добре хтось придумав. Спасибі вченим, мабуть, вони винайшли антибюрократичну, антиалкогольну бомбу!
— Я за таку бомбу!
Весело сміються жінки.
Під ковпаком, на Місяці, ряди будівель. Ресторани, пивні ларки, танцмайданчики, басейни, управління. Все це перемішано еклектично, хаотично.
Реве в просторому залі радіола.
Викобенюються, аж стогнуть, стильні дівчата й хлопці.
Дим стовпом.
Недогризки на столі.
П'яний тип, ледве стоячи на ногах, проголошує:
— Бажаю… ще… шампанського… ик! І маслин… ик!
Раз!
На столі виникає замовлене.
Трах! Летить у стелю корок.
Танцюють біснуваті.
Реве джаз…
Сидить за столом начальник. Спить. Рука на телефоні.
Сидить інший, колупає глибокодумно в носі. Пускає в повітря паперові голуби.
Париться у ванні дама. Ахкає, ніжиться.
Цілуються двоє — стильний хлопець і Варка. Вона — розпатлана і п’яна — одхиляється від нього, стогне:
— Душно. Одежа заважає!
— І мені,— каже він. — Скинемо, Луїзо, ці лахи!
Скинемо!
Роздягаються. Залишаються в пляжних костюмах.
— Ходімо в ресторюгу!
— Похромали!
Ідуть. Виламуються.
Лежать у кріслах Петро та Іван. Вони лише в трусах. Невмиті, нерозчесані. П’ють вино, смалять сигарети.
— От жисть, — хвалиться Петро.
— Малина, — дивиться на нього посоловілими очима Іван.
— А вони, дурні,— показує, сміючись, Петро на Землю, яка пливе серед неба, — хай трудяться, хай вкалують. Нам більше буде! А ми будемо насолоджуватися! Насолода — суть життя! Ура!
Реве джаз. П’ють горілки, вина, їдять харч гуляки.
Танцюють голяком.
Дівчата вже схожі на мавп. Хлопці пообростали бородами, розкудлалися. Невмивані, нечупарні,
Дригаються, танцюють. Клубок тіл судорожно колишеться в сизому диму…
Сидить у кріслі начальник. Хропе.
Його заткав павук. Павутина від голови до стелі. Рука на телефоні.
Лежать під деревами Варка з хлопцем. В нього кудлата борода, брудне обличчя. Він дивиться на Варку, дивується.
— Слухай, Луїзо, а в тебе хвіст виріс…
Варка байдуже глипнула, зневажливо хмикнула.
— Велике діло! Хай собі росте! В тебе давно виріс!
— Де?
— Подивись!
Хлопець оглянувся. З-під трусів помахує хвостик.