— Невже? — здивовано перепитав Олег.
— Я пам’ятав його завжди. А зрозумів тільки зараз…
Раптом якось особливо різко задзвонив телефон.
Олег підняв трубку.
— Так. Тут. Зараз, — й, прикривши рукою мікрофон, звернувся до Черненка: — Сергію Терентійовичу, це вас. Професор.
Черненко підійшов до телефону.
— Слухаю.
Данилевський був у доброму гуморі.
— Сергію, дорогий, я зараз вилітаю. — У трубці чувся гуркіт аеропорту. — Викликали, розумієш? Терміново. Але ти не хвилюйся, не засмучуйся. Я для тебе дещо придумав… Дві темки запасних підшукав.
— Не треба, Федоре, — сказав Черненко.
— Як це… не треба?.. — перепитав стурбовано Данилевський.
— Запасних тем не треба. Є в мене одна, єдина. І дай бог, щоб вистачило життя довести її до кінця.