Вір Норін попросив провести їх до кімнат.
Квадратні, завішані килимами й шторами, вони видалися Сю-Те дуже затишними. Вибравши на пораду господаря кімнату, що виступала — у вигляді ліхтаря — на вулицю, вона ледве стримувала сльози вдячності.
— Я знаю, молоді дівчата люблять мріяти, спостерігаючи життя, яке йде повз них, — несподівано лагідно проказав професор.
— Ви маєте доньок? — запитала Сю-Те.
— Була… Померла в Палаці Ніжної Смерті: виявилася «кжи» за здібностями і не захотіла скористатися моїм правом.
— Яким? — тихо спитав Вір Норін.
— Правом зберегти одну людину з моєї сім’ї, навіть коли вона «кжи». Для догляду за майбутнім старим, який ще потрібен державі. І ось не лишилось нікого…
Вір Норін змінив тему розмови, попрохавши дозволу пізніше привести СДФ, щоб не привертати уваги. Господар схвалив цю обачливість.
— А вас, Сю-Те, — сказав Вір Норін, — я попрошу нікуди не ходити, доки не отримаєте картку для повноправного проживання в столиці.
— Не турбуйтесь! Я попильную її і нікуди не відпущу вашу пташку. Правда, вона схожа на гітау?
Вір Норін зізнався, що уявлення не має про таке створіння.
— Маленька, з чорно-лопелястою голівкою і хвостом, груди у неї вишневі, спина й крила яскраво-сині, лазурові. Невже не бачили?
— Ні.
— Даруйте старому! Я все забуваю, що ви не наш. Вір Норін помітив, як здригнулася Сю-Те.
До інституту Вір Норін дістався вже в сутінках. «Майстерня» тількн-но зібралась. Як завжди, прихід землянина викликав неприховану цікавість, серед учених вона була особливо гострою.
Вір Норін пам’ятав попередження Таеля. На кожному зібранні, крім таємних агентів Ради Чотирьох, могли бути встановлені прилади для запису виступів і підслуховування розмов. Нестача ресурсів не дозволяла проробляти це на кожному зібранні, але там, де був присутній земний гість, звукозапис проводився напевне. І він вирішив не викликати розмов, небезпечних для співбесідників.
На подив астронавігатора, присутні поводились невимушено і висловлювались досить різко. Наслухавшись про самочинство олігархії, Вір Норін навіть стривожився. За такі промови вчених повинні були негайно посадити у в’язницю. Тільки згодом до нього дійшли психологічні тонкощі політики Чойо Чагаса: нехай виговорюються — все одно вони не можуть не думати про становище суспільства, — нехай вибухають пустопорожніми промовами, зате не будуть створювати конспіративних організацій, боротьба з якими призвела б до небажаних вилучень із середовища цінних для держави інтелігентів.
Першим виступив молодий, аскетичного вигляду вчений з гнівним вогнем в очах і випнутим підборіддям. Він говорив про марність подальшого розвитку науки: чим ширшим ставав її фронт і глибше проникнення в таємниці природи, тим більших зусиль і матеріальних витрат потребував кожен її крок. Швидкі просування окремих осіб неможливі. Пізнання виявилося надто багатогранним, дедалі складніші експерименти уповільнюють хід досліджень і, крім того, нагромаджують гори невикористаної інформації. При малій витраті коштів на науку немає ніякої надії, що вона зможе вирішити завдання, що стоять перед нею, проникнути в глибокі протиріччя біологічних механізмів і соціального розвитку.
Виходить, вони, вчені, отримують від держави привілеї за те, чого зробити не можуть, тобто є паразитами, які живуть на ренту одержаних знань. Роздрібнені знання заглиблюються у питання, практично вже непотрібні, тому що резерви планети вичерпані. Вчений скінчив закликом відмовитись від жрецької амбіції і скерувати свої погляди до неба, звідки з’являються зорельоти могутніх цивілізацій, які зуміли не знівечити природу, що їм дісталась, і насамперед — землян, братереьки схожих на людей Ян-Ях.
Заступник директора, що сидів біля Вір Норіна, похитав головою і прошепотів:
— Небезпечна промова, дуже небезпечна.
— Йому щось загрожує?
— Серйозні наслідки.
— Він буде покараний державою?
— Не думаю. Але колеги не подарують йому такого само-розвінчення.
Перед столом, де засідала рада «майстерні», встав інший учений; блідий і похмурий, він карбував слова з уїдливою посмішкою:
— Не можна закликати на допомогу чужі цивілізації космосу. Вони з’являться завойовниками, і ми станемо їхніми рабами. Це передбачив великий Іно-Кау ще у Вік Мудрої Відмози, тобто в момент першого контакту з інопланетними культурами. Нехай пробачить земний гість, але такий погляд реаліста, а не романтичного мрійника.
— Я не дивуюсь! — подав репліку Вір Норін. — На Землі, ще в Еру Роз’єднаного Світу, знаменитий китайський учений Янг вимагав, щоб ми не відповідали на виклики, якщо зони прийдуть з інших планет. Водночас німецький астроном Гернер заявив, що у встановленні зв’язку з іншими світами він бачить останню можливість уникнути всепланетного самогубства. Він мав на увазі війну з використанням найстрашнішої зброї, яку до того часу вже винайшла наука.
Заступник директора інституту, взявши слово, перелічив благодіяння, внесені в біологічну медицину вченими інституту: ліки, особливо галюциногенні наркотики, і методи перебудови психіки.
— Ось реальне спростування інсинуацій першого оратора, ніби наука не результативна в соціальних справах. Вона має пряме відношення до благ для людства.
— Даруйте чужоземцеві, — втрутився Вір Норін, — яким чином?
— Інформація, хоч би яка широка вона була, сама по собі не породжує мудрості й не допомагає людині здолати свої труднощі. Безмежна людська глупота не дає можливості зрозуміти істинну природу нещасть. З допомогою наших апаратів і хімікалій ми вбиваємо в тупі голови основні розв’язання соціальних проблем. На завдання великого й мудрого Чойо Чагаса ми створили гіпнотичного змія, який розкриває задуми ворогів держави. Наш інститут виготовляє машини для насичення повітря високоефективними заспокоювачами й галюциногенами, мізерна кількість яких здатна змінити хід думок найбільш зневіреної людини й примирити її з незгодами, ба навіть смертю…
— Так, але наука не зуміла навіть з’ясувати сенс існування людини, — раптом перебив заступника директора новий оратор, чоловік з ріденькою і вузенькою борідкою, схожий на давніх монголів. — Люди не більше розуміють мету життя, аніж жахливі тварини суходолу й океану, які зникли з планет, тому я не схильний тішити себе, як наш вельмишановний начальник. В очах невігласів, чи то «кжи», чи вищих шарів суспільства, наука завжди має рацію, розбиваючи здавна усталені уявлення. Вони гадають, що наука сама по собі найблагородніший інструмент людини, викривлена тільки бридкою його вдачею, що вона найефективніша сила життя. Словом, у їхньому уявленні ми повинні завжди йти тільки науковим шляхом — магічним, який перетворював би вченого у чарівника й оракула! Яка іронія! Чи варто говорити, який гіркий урок одержали завдяки цьому забобонові народ і вся планета Ян-Ях!
Розрив між народом Ян-Ях і наукою був настільки великий, що спричинився до цілковитої некомпетентності більшості людей, які ставилися до вчених з містичним побоюванням. А ми платимо їм відсутністю найменшої турботи про долю народу.
Заступник директора дав знак головуючому, і той зупинив оратора:
— Вдруге за цей вечір виступи набирають недопустимої форми наклепу на науку та її чесних трудівників. Давайте краще послухаємо нашого гостя, його думку про науку, оцінку сьогоднішніх промов, хоч вони не пішли потрібним напрямком. Вір Норін підвівся, вибачився, що неточно зрозумів виступаючих, і сказав, що спробує викласти думку землян про науку в загальних рисах.
— Наука не знає і не може знати всієї неосяжності світу. І віра в те, що вона вже знайшла розв’язання всіх проблем, приведе до катастрофи. Так можуть думати тільки засліплені догматизмом або некритичним ентузіазмом люди. Жодне з відкриттів, жоден з великих законів не остаточні. Думають про повноту й закінченість науки звичайно догматичні голови в математиці, але ж це те саме, якби історик вирішив, що історія завершена. Що більше розвивається наше знаття, то більше загадок природи стає перед нами. Безмежне багатство найзвичніших явищ, невичерпне у своїй різноманітності, у звивистих шляхах історичного розвитку. Ми на Землі уявляємо науку як неосяжну роботу, що сягає вдалину на мільярди парсеків і в майбутні покоління на тисячі століть. Такий складний і загадковий всесвіт, що за минулі тисячоліття розвитку науки ми втратили зарозумілість древніх учених і привчилися до скромності. Одне з основних положень, якого ми вчимо наших дітей, говорить: «Ми знаємо лише мізерну частину з того, що нам належить знати…»
Легкий гомін подиву пройшов кімнатою, але вчені вміли слухати, і Вір Норін провадив далі:
— Природа, в якій ми живемо й частиною якої ми є, формувалася сотні мільйонів років через історичну зміну врівноважених систем. У її теперішньому вигляді ця складність настільки велика й глибока, що ми не можемо гратися з природою, користуючись вельми обмеженими науковими даними. Виграш тут дуже нечастий, випадковий, а програшів — безліч. Дуже давно на Землі люди, спокушені бажанням брати щось без особливих зусиль, за ніщо, грали на цінності. Однією з поширених ігор була рулетка, легко крутилося колесо з переділками, оточене нерухомим лімбом. На колесо кидали кульку, і зупинка колеса чи кульки — про це не збереглося відомостей — біля певних цифр на лімбі приносила виграші. Інакше гроші забирав власник машини. У ті часи люди не мали ніякого уяв^ лення про закони цієї гральної машини і, хоч підозрювали всю випадковість збігу, продовжували грати, програючи все майно, якщо своєчасно не йшли з ігрового будинку.
Так і нам не можна грати з природою, яка мільярди років сама грає навпомацки, бо це — її метод, підмічений ще сім тисячоліть тому в древній Індії і названий Раша-Ліла — «божественна гра». Наше завдання знайти вихід з ігрового будинку природи. Лише поєднання всіх сторін людського пізнання допомогло нам піднятися вище цієї гри, тобто вище богів Індії. Ми могли й не встигнути, бо в дедалі густішому інферно нашої планети Стріла Арімана могла б завдати непоправної шкоди. Я використав термін, можливо, незрозумілий вам, — густе інферно. Щоб не вдаватись до пояснень, визначимо його так: коли людина невміло проявляє удавану владу над природою, вона руйнує внутрішню гармонію, здобуту ціною квадрильйонів жертв на олтарі життя. «Коли ми зрозуміємо, що золошки і пшениця складають єдність, тоді ми візьмемо спадок природи в добрі, мудрі долоні», — сказав один учений. Таке, в найзагальніших словах, ставлення до науки на Землі.
Що я можу сказати про вашу науку? Три тисячоліття тому мудрець Ерф Ром писав,, що наука майбутнього повинна стати не вірою, а мораллю суспільства, інакше вона не замінить повністю релігії і лишиться порожнеча. Жага знань повинна замінити жагу поклоніння. Мені здається, що у вас ці співвідношення ніби вивернуті навиворіт і навіть кардинальне питання про вічну юність ви зуміли вирішити ранньою смертю. Якою я бачив науку в іститутах і на сьогоднішній дискусії? Мені здається, головною її вадою є зневага до людини, аж ніяк недопустима у нас на Землі. Гуманізм і нелюдськість у науці йдуть поряд. Тонка грань розділяє їх, і треба бути дуже чистою і чесною людиною, щоб не зірватися. Крім того, розвиваючись, гуманізм перетворюється на жорстокість, і навпаки-такою є діалектика всякого процесу. Спасіння життя будь-якими засобами перетворюється на жорстоке знущання, а ДНС тоді стає благодіянням, хоча в іншому аспекті, хто сперечатиметься про нелюдськість ДНС? Ви робите досліди над тваринами й ув’язненими, але чому не йдете ви через психіку, яка незрівнянно багатша й ширша від будь-якого хімічного препарату? Чому не охороняєте психічну атмосферу від злоби, брехні, на догоду будь-чому, від плутаних думок і пустих слів? Навіть найважливіші наукові теорії в духовно моральному відношенні перебувають на рівні мислення кам’яного віку, якщо не будуть переведені в свідому мудрість людської моралі, приміром, так, як багато відкриттів були пророчо передбачені в індійській та китайській давній філософії.
Існування психічної атмосфери стало відоме ще в ЕРС, коли один з найбільших учених Землі, Вернадський, назвав її ноосферою. За тисячі років до Всрнадського до поняття ноосфера наблизились древні індійці. Вони дали навіть повне визначення — небесна хроніка Акаші. Вона включала, сказати б, історичний запис подій на планеті, відображала почуття і досягнення мистецтв. Вернадський вважав ноосферу наповненою тільки потрібними ідеями й фактами, тобто інформацією самої лише науки.
Одначе Вернадському належить ще одна велика ідея, ігнорування якої ледве не занапастило нашу спільну батьківщину- Землю і спричинило катастрофу у вас, на Ян-Ях.
Виходячи з дисиметрії об’єму (простору), що його займає живий організм, його правизни — лівизни, нерівності явищ під час обертання «за Сонцем» — проти нього, Вернадський визначив дисиметричну причину цих явищ (принцип Кюрі) і особливу геометрію простору життя. Іншим способом правизна — лівизна створена бути не може. Звідси виходить необоротність явищ життя, оскільки простір живого організму може мати тільки полярні вектори (вектор часу або вектор смерті). Інакше кажучи, живе будується виключно за принципами діалектичного розвитку.
Відоме «число Лошміда» (величина атомних комплексів і гранична швидкість хвилеподібного руху в газовій чи водній атмосфері дихання). Це число обумовлене розмірами планети і властивостями її мертвої речовини. Тому існує гранична кількість маси життя, живої матерії, яка може існувати на даній планеті. Кількість ця — величина постійна й мало коливається в геологічному часі. Порушення її веде до масового вимирання. Але повернімося до ноосфери. Про неї треба турбуватись більше, ніж про атмосферу, а у вас в неповазі і та й інша. Великі лікарні влаштовані без урахування психологічного впливу середовища; дивуюся, що там видужують.
— Ще й як видужують! — запевнив заступник директора.
— Розумію. Люди Ян-Ях не подібні до туго напнутих струн, як ми, земляни, і не так потерпають в інфернальних умовах. Вони не мають іншого виходу. Ми б негайно розплатилися тут за нашу швидкість реакції, напруженість почуттів і навантаження пам’яті…
Благодіяння, про які тут ішла мова, на мій погляд, убивчі й не виправдані ніякою державною потребою. Заспокійливі засоби, які мирять людей з незгодами життя, схожі на косу, що стинає під корінь усе: квіти й бур’ян, добре й погане. Очевидно, ваша біологічна наука спрямована на придушення внутрішньої свободи з метою поверхової стандартизації індивідів, тобто створення юрби. Всі перелічені вами дослідження орієнтовані саме так. Як же можна забрати прекрасне й сплести з нього гірлянди людських доль, допомагати людям знаходити й цінувати все світле в житті, якщо ви глушите емоції, знищуєте душу?
Після страшних потрясінь і дегуманізації ЕРС ми почали розуміти, що справді можна знищити душу, тобто психічне «я» людини, через непотрібне й самозвеличуване мудрування. Можна позбавити людей нормальних емоцій, любові й психічного виховання і замінити все це кондиціонуванням мислячої машини. З’явилося багато таких «нелюдей», дуже небезпечних, тому що їм були довірені наукові дослідження, нагляд за справжніми людьми і за природою. Вигадавши міфічний образ князя зла — Сатани, людина стала нею сама, особливо для тварин. Уявіть на мить сотні мільйонів мисливців, які вибивали тварин лише заради задоволення, величезні різниці, дослідні віварії інститутів. Далі крок до самої людини, — і ростуть гекатомби трупів у концтаборах, з людей здирають шкіру і плетуть з жіночих кіс мотузки й килимки. Це було, людство Землі від цього не сховається і завжди пам’ятає епохи виправдання вченими зла. Але чим глибше пізнання, тим більшої шкоди можна завдати! Тоді ж вигадали методи створення біологічних потвор — на зразок мозку, який живе у розчинах окремо від тіла, або поєднання частин людини з машинами. Словом, той самий шлях до створення нелюдей, у яких з усіх почуттів залишилося б тільки прагнення до безмежної садистської влади над справжньою людиною, неминуче викликане їхньою величезною неповноцінністю. На щастя, ми вчасно виявили ці безумні наміри новоявлених сатанистів.