— Ні… Не думай, що я невдячна, як багато з нас, чи що… я не люблю тебе. — Її смагляві щоки потемніли ще дужче. — Я зараз повернусь!
Сю-Те зникла в стінній шафі для одягу; який слугував їй кімнатою для перевдягання.
Вір Норін дивився на строкату в’язь килима, думаючи про її відмову летіти на Землю. Вроджена мудрість, яка ніколи не полишала Сю-Те, утримує її від цього кроку. Вона розуміє, що це буде втечею, на Землі для неї пропадуть мета і сенс життя, які щойно з’явилися тут, їй буде дуже самотньо.
Ледь чутно стукнули дверцята шафи.
— Вір! — прочув він шепіт, озирнувся і завмер.
Перед ним в усій чистоті щирого пориву стояла гола Сю-Те. Поєднання жіночої сміливості й дитячої сором’язливості було зворушливим. Вона дивилась на Вір Норіна сяючими і сумними очима, ніби шкодуючи, що не може віддати йому нічого більшого. Розпущене чорно-попелясте волосся спадало по обидва боки круглого напівдитячого обличчя на худенькі плечі. Юна тормансіанка стояла врочиста, замкнута в собі, ніби виконувала якийсь обряд. Приклавши долоні до серця, вона простягла їх складеними до астронавігатора.
Вір Норін розумів, що за канонами Ян-Ях йому віддавали найзаповітніше, найбільше, що було в житті у молодої жінки «кжи». Такої жертви Вір Норін не міг відкинути, не міг відштовхнути цей вищий для Торманса вияв любові і вдячності. Та він і не хотів ні від чого відмовлятись. Астронавігатор підняв Сю-Те, міцно притиснувши до себе.
Часу до світанку лишалось небагато. Вір Норін сидів біля постелі Сю-Те. Вона міцно спала, підклавши обидві долоні під щоку. Вір дивився на спокійне і прекрасне обличчя своєї коханої. Кохання підняло її над світом Ян-Ях, а сила й ніжність Вір Норіна зробили недоступною страху, сорому чи смутній тривозі, зрівнявши із земними сестрами. Він примусив її відчути власну вроду, краще розуміти тонкі переходи її мінливої вдачі! А вона? Вона розбудила його пам’ять про прекрасні дні життя…
Перед Вір Норіном безперервною низкою проходили, ведучи в безконечну далину, пам’ятні образи Землі. Заповідна долина в Каракорумі, у бастіонах лілових скель, над якими оманливо близько сяяли снігові піки. Там, біля річки кольору берилу, яка безугавно дзюрчала по чорному камінні, стояла легка, ніби невагома будівля дослідної станції. Дорога вниз плавно звивалася через гай велетенських гімалайських ялин до селища наукового інституту прослуховування глибинних зон космосу. Астронавігатор Дуже любив згадувати роки, проведені на будівництві нової обсерваторії на степовому бразільському плоскогір’ї, низькі обльоти безбережних Високих Льяносів з величезними стадами зебр, жирафів і білих носорогів, перевезених сюди з Африки; кільцеві насаджені ліси Південної Африки з блакитним і сріблястим листям, срібно-сині ночі у снігових лісах Гренландії; будови одинадцятого вузла астромережі на березі Тихого океану, які здригалися під грізним вітром.
Ще один вузол на Азорських островах, де море таке бездонно-прозоре у тихі дні… Поїздки для відпочинку у святі для будь-якого землянина стародавні храми Еллади, Індії, Русі…
Ані найменшої тривоги про майбутнє, крім природної турботи про доручену справу, крім бажання стати кращим, сміливішим, сильнішим, встигнути зробити щонайбільше для загального добра. Горда радість допомагати, допомагати невпинно всім і кожному, яку раніше могли відчути лише казкові халіфи з арабських легенд, зовсім забута в ЕРС, а тепер доступна кожному. Звичка спиратися на таку ж загальну підтримку й увагу. Можливість звернутися до будь-якої людини світу, яку стримувала тільки дуже розвинута делікатність, говорити з ким завгодно, просити будь-якої допомоги. Відчувати навколо себе добру спрямованість думок і почуттів, знати про витончену проникливість і взаєморозуміння людей. Мирні мандри в періоди відпочинку по навдивовижу різноманітній Землі і всюди бажання поділитися усім з тобою: радістю, знанням, мистецтвом, силою…
Схиляючись над сплячою Сю-Те, Вір Норін переживав надзвичайно сильне бажання, щоб і його тормансіанська кохана побувала в усіх прекрасних місцях рідної йому планети.
Молоді жінки бувають внутрішньо більше кочівники, ніж чоловіки, більше прагнуть до зміни вражень, тому тіснота інферно для них важча. Він мріяв про те, щоб на Землі численні рани, завдані цій ніжній душі, зникли без сліду… І знав, що цьому ніколи не бути…
Сю-Те відчула його погляд і, ще не отямившись від сну і щасливої втоми, довго лежала із закритими очима. Нарешті вона запитала:
— Ти не спиш, любий? Відпочинь тут, поруч зі мною. — Голос її зі сну був по-дитячому тонкий. — Мені снився сон, ясний, як ніколи! Ніби ти поїхав від мене — о, ненадовго! — у якесь маленьке містечко. Я вирушила на побачення з тобою. Це було наше й не наше місто. Люди, яких я зустрічала, світилися добротою, готові допомогти мені шукати тебе, кликали відпочити, супроводжували там, де я могла заблукати. І я йшла вулицею- яка дивна назва: вулиця Кохання! — стежкою через свіжу і м’яку траву до великої, повноводої річки, і там був ти! — Сю-Те знайшла руку Вір Норіна і, знову засинаючи, поклала її на щоку.
Вір Норін не ворушився, дивний клубок стояв у нього в горлі. Якщо сон, навіяний його думками, був для Сю-Те неможливою мрією, то як іще мало любові розчинено в океані повсякденного життя Торманса, в якому проживе сбоє коротеньке життя ця чиста істота, ніби перенесена сюди з Землі! Думка, яка давно мучила його, зробилася нестерпною. Він повільно взяв руку тормансіанки і почав цілувати коротко стрижені нігтики з білими цяточками. Як і переплетіння синіх жилок на тілі й червонясті білки очей, це були сліди не поміченої в дитинстві недуги, поганого харчування, важкого життя матері. Сю-Те, не прокидаючись, посміхнулась, міцно стиснувши вії. Дивовижно, як на бідному ґрунті тут виростають такі квіти! Зруйнована сім’я, яка створила людину з дикого звіра, виховала у ній все найкраще, невтомно боронила її від суворої природи. І без сім’ї, без материнського виховання виникають такі люди, як Сю-Те! Чи це не доказ правоти Родіс, її віри у первинну добру основу і людини! На Землі теж немає сім’ї в її стародавньому розумінні, але ми не знищили її, а просто розширили до цілого суспільства…
Вір Норін тихо підвівся, огледів завішану килимами і портьєрами кімнату, прислухався до тупоту і грюкання, які лунали з усіх боків будинку, що прокидався. На вулиці загавкало дзявкотливе собача, прогримів транспортний повіз.
Смуток щораз дужче проймав Вір Норіна — відчуття тупика, з якого він, бувалий, загартований психічно подорожувач, не бачив виходу, його симпатія до маленької Сю-Те перетворилась несподівано й могутньо на любов, збагачену ніжною жалістю такої сили, якої він і не підозрював у собі. Жалість для вихованого у щасті віддачі землянина неминуче викликала прагнення до безмежної самопожертви. Ні, треба порадитися з Родіс! Де Родіс?..
А Фай Родіс провела цю ніч за обговоренням проблем «кжи». Гзер Бу-Ям прийшов до святилища Трьох Кроків ще раз із кількома товаришами. «Кжи» почали перший візит із суперечки й вихваляння своїми перевагами перед «джи» і передусім набагато більшою свободою в усіх своїх вчинках. Фай Родіс осадила їх, сказавши, що це позірна свобода. Їм дозволяють лише те, що не шкодить престижу й економіці держави і не небезпечно для «Змієносців», відгороджених від народного життя мурами своїх привілеїв.
— Подумайте над вашим поняттям свободи, і ви зрозумієте, що вона полягає у правах на недостойні вчинки. Ваш протесті проти пригноблення б’є по невинних людях, далеких від будь-якої участі у цій справі. Володарі постійно нагадують вам про необхідність захищати народ. «Від кого?» — чи цікавились ви таким питанням? Де вони, ці так звані вороги? Привиди, з допомогою яких примушують вас жертвувати всім і, що найгірше, підкоряють собі вашу психіку, спрямовуючи думки й почуття хибним шляхом.
Гзер Бу-Ям довго мовчав, потім заходився розповідати Родіс про нечувані гноблення «кжи».
— Все це, — сказав він, — викреслено з історії і збереглось лише в усному переказі.
Родіс дізналася про масові отруєння, які зменшували населення з волі володарів, коли виснаженим виробничим силам планети не потрібна була велика кількість робітників. І навпаки, про примусове штучне запліднення жінок в епохи, коли вони відмовлялись народжувати дітей на швидку смерть, а безстрашні сподвижники — лікарі й біологи — розповсюджували серед них потрібні засоби. Про трагедії найпрекрасніших і найздоровіших дівчат, відібраних, як худоба, і утримуваних у спеціальних таборах — фабриках для виробництва дітей.
Спроба цілковитої заміни людей автоматичними машинами скінчилася крахом, починалася зворотна хвиля, знову з масовою і важкою ручною працею, оскільки з капіталістичної позиції люди виявились набагато дешевшими будь-якої складної машини. Ці кидання з боку в бік називалися мудрою політикою володарів, зображалися вченими як ланцюг безперервних успіхів у створенні щасливого життя.
Родіс як історику був відомий закон Рамголя для капіталістичних формацій суспільства: «Чим бідніша країна чи планета, тим більший розрив у привілеях і роз’єднання окремих прошарків суспільства». Достаток робить людей щедрішими й лагіднішими, та коли майбутнє не обіцяє нічого, крім низького рівня життя, приходить зневіра й загальна озлобленість.
Вчені допомагали володарям в усьому: створюючи страшну зброю, отруту, заплутуючи народ хитрими словами, спотворюючи правду. Звідси закріплена в народі ненависть і недовіра до вчених, намагання образити, побити, чи навіть просто вбивати «джи», як прислужників гнобителів. «Кжи» не розуміють їхньої мови, однакові слова у них означають зовсім не те, що в «джи».
— Щодо мови, то ви самі винні, — сказала Родіс. — У нас на Землі був час, коли при безлічі різних мов і різних рівнів культури однакові слова мали абсолютно різні значення. Навіть в єдиній для різних класів суспільства мові. І все-таки цю велику розбіжність вдалося перемогти після об’єднання земного людства в одну сім’ю. Бійтесь іншого: що нижчий рівень культури, то сильніше дається взнаки прагматична вузькість кожного словесного поняття, подрібненого на окремі відтінки, замість загального розуміння. Наприклад, у вас слово «любов» може означати і світлу, і наймерзеннішу справу. Боріться за ясність і чистоту слів, і ви завжди змовитеся з «джи».
— Змовитися про що? їхня правда не наша!
— Чи так? Правда життя відшукується тисячолітнім досвідом народу. Але швидкі зміни життя при технічно розвиненій цивілізації заплутують шляхи до правди, роблячи її нестійкою, ніби на надто чутливих терезах, яким не дають врівноважитися. Знайти правду, спільну для більшості, з допомогою точних наук не вдавалося, тому що не були встановлені критерії для її визначення. Ці критерії, чи то пак міра, виявились у якісь періоди розвитку суспільства важливіші від самої правди. У нас на Землі це знали вже кілька тисячоліть тому, у стародавній Елладі, Індії, Китаї… — Родіс на мить замислилась і вела далі: — Пориви до прозріння зустрічалися здавна у пророцтвах безумців, які інтуїтивно розуміли всю велику значимість міри. В «Апокаліпсисі, чи «Одкровенні Іоанна» — одного із засновників християнської релігії, — є слова: «Я глянув і побачив коня вороного і на ньому вершника з мірою в руці…» Ця мрія про міру для створення істинної правди людства здійснилась після винаходу електронних обчислювальних машин. Прийшла можливість оцінки горя й радості для гармонії почуття і обов’язку. Ми маємо величезну організацію, яка займається цим: Академія Горя й Радості. У вас «джи» повинні разом з вами визначити міру й знайти правду, за яку треба змагатися разом, нічого більше не боячись…
Правда і є істина, брехню породжує страх. Але не наполягайте надто на точності істин, пам’ятайте про їхню суб’єктивність. Людина прагне завжди зробити об’єктивною її, царицю всіх форм, але вона кожному показується в іншому вбранні. Виховання в правді не може бути оповите абстрактними формулюваннями. Насамперед це справжній подвиг на всіх щаблях життя. Коли ви відмовитесь від лихослів’я, від спілкування із зрадниками правди, наситите свій розум добрими й чистими думками, ви здобудете особисту непереможність у боротьбі зі злом.
Так повільним переконанням, незаперечно і неупереджено Фай Родіс тягла нитку за ниткою від «кжи» до «джи». Решту довершували особисті контакти. Вперше «кжи» і «джи» зустрічались як рівні у підземеллях старого Храму Часу.
Таель був вражений жвавістю розуму, дивовижною тямущістю у навчанні й цілковитій відкритості всьому новому тих, кого вони звикли вважати тупою і бездіяльною частиною людства. «Кжи» засвоювали нові ідеї навіть шзидше, ніж треновані розумово, але й відсталіші «джи».
— Чому вони не прагнули до знань, чому їхній розвиток давно зупинився? — запитував інженер у Родіс. — Адже вони, виявляється, анітрохи не гірші від нас!
— У самому формулюванні «їх», «вони» — ваша найприкріша помилка. Це абсолютно ті самі люди, штучно відібрані вашим суспільством і приречені жити в умовах примітивної боротьби за існування. Так, у первісних лісах наших тропіків племена, які пішли туди десятки тисяч років тому, всі сили витрачали тільки на одне — щоб вижити. Від покоління до покоління вони вироджувались інтелектуально, втрачаючи творчу енергію. Навіть могутні слони степової породи, гігантські бегемоти великих річок Землі перетворювались у лісах на карликові, дрібні види. Ваш «ліс» — це коротке життя з перспективою близької смерті в задушливій темряві перенаселених міст, з поганою їжею і нецікавою роботою.
— Так, загалом «кжи» — лише дешеві проміжні ланки між дорогими машинами, — сказав Таель. — Немає ні майстерності, ні радості творення. Машина робить краще, швидше, а ти в неї лише «на підхваті», як висловлюється Гзер Бу-Ям. «Ви помираєте хворими й мудрими, а ми — молодими й дурними, що краще для людини?» — запитали мене. Я намагався їм пояснити, що погана робота кожного з нас, хоч би ким він був, б’є по своїх же беззахисних братах, батьках, дітях, а не по ненависних гнобителях. Ті мають охоронні засоби. «Як ви можете так чинити?» — запитав я, і, здається, вони зрозуміли.
— І все ж «вони» мають перевагу перед «вами», — сказала Родіс. — Дивіться, які яскраві постаті — ця компанія Гзер Бу-Яма! їм небагато треба, і в цьому вони вільніші. Побачили б ви, як поводився Гзер Бу-Ям, коли побачив по СДФ Евізу Танет! З якою по-дитячому наївною і світлою радістю він дивився на неї! «Я побачив її, свою мрію, ще раз і тепер можу померти!» — вигукнув він. Ось вам і грубий, темний «кжи»!
Почувся тихий виклик СДФ, і Родіс відгукнулася. На екрані з’явився Вір Норін і сказав:
— Я хочу привести до вас Сю-Те.
— Її?
— Так. Задля безпеки я прийду до підземелля.
— Я чекаю вас.
Побачивши Фай Родіс, Сю-Те зітхнула коротко й різко, ніби схлипнула. Родіс простягла їй обидві руки, пригорнула до себе, зазирнула у відкрите, підняте до неї обличчя.
— Ви володарка землян?.. Дурна, я могла б не запитувати, — сказала Сю-Те, опускаючись на коліна перед Родіс, яка дзвінко розсміялась і легко підняла дівчину. Губи Сю-Те раптом затремтіли, по щоках покотилися великі сльози. — Скажіть йому… Він запевняє, що все не так, і я не розумію. Ну, навіщо я земному чоловікові, якщо ви такі?.. Велика Змія, я жовте пташеня Ча-Хік перед жінками Землі!
— Скажу, — серйозно відповіла Родіс, посадивши її і взявши за руку.
Вона довго мовчала. Сю-Те схвильовано дихала, і Родіс ніби прокинулась.
— Ви чуйна й розумна, Сю-Те, тому в мене не може бути слів, прихованих від вас. Вір, дорогий мій! Вам випав, якщо тут можна говорити про успіх, мільйонний шанс. Вона не богиня, але істота іншого роду — фея. Ці маленькі втілення добра здавна користувались особливими симпатіями в земних казках.
— Чому особливими? — тихо запитала Сю-Те.
— Богиня — героїчне начало, покровителька героя, яка майже завжди веде його до славної смерті. Фея — героїня звичайного життя, подруга чоловіка, яка дає йому радість, ніжність і благородство вчинків. Цей казковий розподіл і відображав мрії людей минулого. І знайти тут, на Тормансі, фею?! Що ж ви робитимете, бідний мій Норін? — запитала Родіс земною мовою,
— Не бідний! Якби я міг узяти її з собою, але вона каже, що це неможливо!