- Ні. Але він мій. А от цей, - поплескуючи по моєму плечу, - він друг. Второпав?
- Звичайно, - сказав він без особливого ентузіазму, йдучи до краю платформи, де були гаки-болти. Він почав смикати канати, передаючи якесь повідомлення.
Нічне Місто простягалося внизу, як іграшкове село для пацюків; крихітні віконця світилися світлом свічок, і тільки кілька різких яскравих квадратів освітлювалися ліхтарями на батареях і ацетиленовими лампами. Я уявив собі старих людей за їх нескінченною грою в доміно під теплими жирними краплями води, що падають із вологої випраної білизни, що висить на жердинах між фанерними халупами. Потім я спробував уявити як він терпляче дереться нагору крізь темряву у своїх сандалях і потворній туристичній сорочці, легко й не кваплячись. Як він нас вистежив?
- Добре, - сказала Моллі. - Він рознюхав.
- Палитимеш? - Пес витяг м'яту пачку з кишені й видавив приплющену цигарку. Поки він запалював її для мене кухонним сірником, я потай глянув на торговельну марку. Іхеюань філтерз. Бейджинська цигаркова фабрика. Я вирішив, що Прим Техи працювали на чорному ринку. Пес і Моллі повернулися до своєї суперечки, яка, здавалося, крутилася навколо бажання Моллі скористатися певною частиною майна Прим Техів.
- Я зробила тобі цілу купу послуг, друже. Мені потрібна ця підлога. А ще мені потрібна музика.
- Ти ж не Прим Тех...
Напевно, так тривало більшу частину вигнутого кілометра, Пес вів нас хиткими підвісними містками і вверх мотузковими драбинами. Прим Техи клеять свою павутину й потайні місця до тканини міста товстими згустками епоксидної смоли й сплять над безоднею в сітчастих гамаках. Їхні місця перебування настільки ненадійні, що подекуди складаються лише з кріплень для рук і ніг, випиляних в геодезичних конструкціях.
Вбивча Підлога, так вона це назвала. Я дерся за нею, мої нові туфлі Едді Бекса ковзались стертим металом й вологою фанерою. Я намагався вгадати, як це місце може бути згубнішим решти території. В той же час відчував, що протести Пса були символічними й що вона вже чекала одержати предмет суперечки, чим би він не був.
Десь під нами Джонс кружляв у своїй цистерні, почуваючи перші приступи наркотичної ломки. Поліція докучала постійним відвідувачам Дрома запитаннями про Ральфі. Чим він займався? З ким він був перед тим як вийти? А Якудзи проникали своєю примарною громадою в міські банки даних, шукаючи мої невиразні сліди залишені в пронумерованих звітах, протоколах служб безпеки, комунальних рахунках. У нас інформаційна економіка. Так вчать у школі. Але там не говорять, що неможливо пересуватися, жити, діяти на будь-якому рівні, не залишаючи слідів, шматочків, фрагментів інформації особистого характеру, які здаються безглуздими. Фрагментів, які можна витягнути, підсилити...
На даний момент пірат уже повинен був направити наше повідомлення в чергу для закритої передачі на комунікаційний супутник Якудз. Просте повідомлення: відкличте собак, або ми протранслюємо вашу програму всіма діапазонами.
Програма. Я поняття не мав, що вона містила. І не маю досі. Я лише співаю пісню, не розуміючи змісту. Ймовірно, це були дослідницькі дані, - Якудзи, які попалися на вдосконалених методах промислового шпигунства. Вдячна справа, красти в Оно-Сендай ніби так і має бути й чемно вимагати викупу, загрожуючи затупити дослідницький край конгломерату, зробивши продукт надбанням громадськості.
Але чому їхня гра не вдалася? Чи не будуть вони щасливішими з чимось, що могли б продати назад Оно-Сендай, щасливішими, чим вони були з одним мертвим Джонні з Провулку Пам'яті?
Їхня програма була на шляху до адресата в Сіднеї, до місця, де тримали листа для клієнтів і не задавали питань, якщо ти вніс невелику попередню плату. Наземна пошта четвертого класу. Я витер більшу частину іншої копії й записав наше повідомлення в проміжок, що утворився, залишивши від програми саме стільки, щоб можна було визначити її оригінальність.
Моє зап'ястя боліло. Я хотів зупинитися, лягти, спати. Я знав, що довго вже не витримаю, що впаду, що гострі чорні туфлі, куплені на вечір в ролі Едді Бекса, втратять опору й понесуть мене вниз у Нічне Місто. Але він виник у моїй уяві як дешева релігійна голограма, що світиться, збільшена мікросхема на його гавайській сорочці неясно вимальовувалась наче розвідувальний знімок якогось приреченого міського мікроорганізму.
І я йшов за Псом і Моллі через небеса Прим Техів, - нашвидкуруч зібрані й побудовані зі сміття, яке не було потрібне навіть Нічному Місту.
Вбивча Підлога була квадратом зі стороною вісім метрів. Якийсь гігант протягнув сталевий трос вздовж та впоперек через смітник і туго його натягнув. Вона скрипіла при русі, а рухалася вона постійно, гойдалася й осцилювала, поки Прим Техи збиралися й розміщувалися на фанерному карнизі, який оточував Підлогу. Деревина лисніла від часу, відполірована від довгого використанням, глибоко порізана ініціалами, погрозами, проявами почуттів. Він підтримувався окремим набором тросів, які губилися в темряві за різкою границею конусів світла від двох старих прожекторів, що висіли над Підлогою.
Дівчина з зубами, як у Пса, приземлилася на Підлогу на четвереньки. На її грудях були витатуювані сині спіралі. Потім вона пробралася нею, сміючись, борючись із хлопцем, що пив темну рідину з літрової фляги.
Мода Прим Техів тяжіла до шрамів і татуювань. А також зубів. Електрика, яку вони крали для освітлення Вбивчої Підлоги, здавалося була виключенням у їхній естетиці, створеній для... обрядів, спорту, мистецтва? Я не знав, але здогадувався, що Підлога була чимось особливим. Вона виглядала так, немов створювалася протягом поколінь.
Я тримав непотрібний дробовик під курткою. Його твердість і вага заспокоювали, хоча в мене більше й не було патронів. До мене нарешті дійшло, що я зовсім не розумію, що насправді відбулося, або повинно було відбутися. І це було природою моєї гри, тому що я провів більшу частина свого життя як сліпе сховище для заповнення знаннями інших людей, - щоб пізніше вихлюпнути синтетичні мови, які я сам ніколи не розумів. Дуже технічний хлопака. Звичайно.
Аж ось я помітив, як притихли Прим Техи.
Він був там, на границі світла, сприймаючи Вбивчу Підлогу і галерею мовчазних Прим Техів зі спокоєм туриста. І коли наші очі зустрілися, ми впізнали один одного. В мозку відразу виникла картина: Париж, довгий електробус Мерседес, що пропливає крізь дощ до Нотр-Даму; оранжереї на колесах, японські обличчя за склом, і сотні Найконів, що піднімаються в сліпому фототропізмі, квіти зі сталі й скла. За його очима в момент, коли вони знайшли мене, дзижчали ті ж затвори.
Я пошукав очами Моллі Мілліонс, але вона зникла.
Прим Техи розступилися, даючи йому ступити на лавку. Він посміхаючись поклонився і легко виліз із сандалів, залишивши їх лежати абсолютно рівно, а потім ступив вниз на Вбивчу Підлогу. Він рушив до мене через рухомий батут мотлоху так само легко, як турист, що гуляє по синтетичному ворсі в будь-якому пересічному готелі.
Моллі приземлилася на Підлогу.
Підлога завила.
Вона була оснащена мікрофонами й підсилювачами; регуляторами, що рухалися по чотирьом товстим спіральним пружинам у кутах, і контактними мікрофонами, приклеєними стрічкою в випадкових місцях до ржавіючих частин механізмів. Десь у Прим Техів були підсилювач і синтезатор, і тепер я міг бачити гучномовці над головою, понад різкою білизною прожекторів.
Пролунали удари барабанів, електронні, схожі на серцебиття пропущене через підсилювач, рівномірні, наче звуки метронома.
Моллі скинула шкіряну куртку й черевики; футболка була без рукавів, слабкі сліди імплантованих у Чиба Сіті дротів бігли уздовж її тонких рук. Її шкіряні джинси блищали під прожекторами. Вона почала танцювати.
Зігнула коліна, білі ступні ніг напружилися на розплющеному бензобаку, і Вбивча Підлога почала коливатись у відповідь. Звук, який створювала Підлога, був схожий на кінець світу, наче канати, що підтримують небо, лопалися й скручувалися в повітрі.
Протягом кількох ударів серця він гойдався разом з Підлогою, потім почав рухатися, ідеально відслідковуючи рухи Підлоги, як людина, що переступає з одного плоского каменю на інший у декоративному садку.
Він витягнув кінчик свого великого пальця із грацією людини звичної до елегантних жестів, і жбурнув ним в неї. Під світлом прожекторів нитка переливалася кольорами веселки. Вона кинулася на Підлогу, перекотилася й схопилася на ноги, коли молекулярна нитка просвистіла мимо; блиснули сталеві пазурі, як подоба автоматичного захисного оскалу.
Ритм барабанів прискорився, Моллі підстрибувала в такт, її темне волосся розтріпалося навколо порожніх дзеркальних лінз, рот - тонка лінія, губи напружені. Вбивча Підлога гриміла й ревіла, Прим Техи кричали від захоплення.
Він вкоротив нитку до метра - свистяче коло примарного поліхрому – і обертав її перед собою тримаючи безпалу рука на рівні грудей. Щит.
Моллі, здавалося, звільнилася від чогось, чогось усередині себе і тепер справді почався її танець скаженого собаки. Вона стрибнула, звиваючись, роблячи випади в сторони, і приземлилася обома ногами на сплавлений моторний блок, причеплений до однієї зі спіральних пружин. Я закрив вуха руками й упав на коліна захоплений вихором звуку, думаючи, що Підлога й лави вже падали вниз, вниз на Нічне Місто, і я уявив, як ми проламуємося крізь халупи, мокре прання, і вибухаємо на бруківці, немов гнилі фрукти. Але троси трималися, а Вбивча Підлога здіймалася й опускалася, як божевільне металеве море. І Моллі танцювала на ній.
І під кінець, саме перед тим, як він зробив свій останній кидок ниткою, я побачив на його обличчі дивний вираз, який не міг йому належати. Це не був страх чи гнів. Мені здається, що це було невіра, приголомшливе нерозуміння, змішане з чисто естетичною відразою до того що він бачив і чув, - і до того, що з ним відбувалося. Він втягнув нитку, що крутилася, примарний диск зменшився до розмірів обідньої тарілки, коли він заніс руку над головою й ривком опустив її вниз, кінчик великого пальця полетів до Моллі немов живий.
Підлога опустила її, молекулярна нитка пролетіла над самісінькою її головою; Підлога стала дибки, піднімаючи його до траекторії туго натягнутої молекулярної нитки, яка мала безперешкодно пройти над його головою й втягнутися у своє алмазне гніздо. Вона знесла йому руку трохи нижче зап'ястя. Перед ним у Підлозі була діра, і він полетів у неї, наче пірнальник, з дивною неквапливою грацією, збитий камікадзе на шляху в Нічне Місто. Почасти, мені здається, він робив це, щоб заробити собі кілька секунд мовчазної поваги. Вона вбила його культурним шоком.
Прим Техи репетували, але хтось відключив підсилювач, і Моллі, з блідим спустошеним обличчям, в тиші гойдалася на Вбивчій Підлозі, тепер тримаючись за неї, доки хитання не сповільнилося, чулося тільки слабке гудіння втомленого металу та скрип іржі об іржу.
Ми пошукали на Підлозі відрізану руку, але так її й не знайшли. Ми виявили лише елегантну криву на одному шматку іржавої сталі, через яку пройшла молекулярна нитка. Зріз був яскравим, як нове хромове покриття.
Ми так ніколи й не взнали, чи прийняли Якудзи наші умови, чи, взагалі, вони отримали наше послання. Наскільки мені відомо, їхня програма усе ще чекає Едді Бекса на полиці в задній кімнаті магазина подарунків на третьому поверсі Сідней Централ-5. Ймовірно, вони продали оригінал назад Оно-Сендай місяці тому. Але, можливо, що вони дійсно одержали піратське радіопослання, тому що дотепер ніхто не прийшов шукати мене, а вже пройшов майже рік. Якщо вони дійсно прийдуть, їм доведеться довго підніматися нагору через темінь, мимо вартових, розставлених Псом, та й я вже не особливо схожий на Едді Бекса. Я дозволив Моллі подбати про це з місцевим знеболюванням. І мої нові зуби вже майже прижилися.
Я вирішив залишитися тут нагорі. Коли я дивився крізь Вбивчу Підлогу - перш, ніж вона з’явилась - я бачив, яка порожнеча була всередині мене. І ще зрозумів, що сильно втомився бути тарою. Так що тепер я спускаюся й відвідую Джонса майже щоночі.
Тепер ми з ним партнери, і з Моллі Мілліонс теж. Моллі веде наш бізнес у Дромі. Джонс усе ще в Парку Розваг, але в нього тепер більша цистерна зі свіжою морською водою, яку міняють щотижня. І він одержує своє зілля, коли йому потрібно. Він усе ще розмовляє з дітлахами за допомогою свого щита з лампочками, але із мною він спілкується через дисплей в сараї, який я наймаю там, цей прилад кращий за той, що він використовував в армії.
І всі ми зараз заробляємо непогані гроші, більші, ніж я одержував раніше, тому що Спрут Джонса може зчитувати сліди всього того, що колись зберігалося в мені, і він виводить все це на дисплей зрозумілими мені мовами. Так що ми взнаємо багато нового про моїх колишніх клієнтів. Колись я знайду хірурга, щоб викопати весь кремній зі своїх залоз, і буду жити лише зі своєю власною пам'яттю, як всі інші люди. Але ще не зараз.
А поки що мені справді добре й тут, нагорі, в темряві, покурюючи китайські цигарки з фільтром і слухаючи, як капає конденсація з геодезики. Тут, угорі, справді тихо, якщо, звичайно, парочка Прим Техів не вирішить потанцювати на Смертельній Підлозі.
Це також повчально. Коли за допомогою Джонса розберусь в деяких штуках, стану найкрутішим професіоналом у місті.