Не сказавши більше й слова, він обернувся, повільно підійшов до отвору, чорна пляма якого ледь помітно вимальовувалася за кілька метрів на схилі пагорба, і, спустивши ноги вниз, пірнув у тунель. Якусь мить іще видно було його голову, а потім щезла й вона. Ті, що лишились, мовчки ззирнулися.
— Ходімо, — напівзапитливо-напівствердно буркнув Фізик.
Трохи повагавшись, усі рушили слідом за ним. Поки і ерші вповзали в тісну діру, Інженер, який, чекаючи своєї черги, стояв поруч Кібернетика, запитав:
— Ти помітив, як дивно пахне тут повітря?
— Так. Воно якесь гірке… Ти знаєш його склад?
— Він схожий на земний. Є ще якась домішка, проте вона нешкідлива. Зараз не пригадую. Всі дані в такому маленькому зеленому томику, на другій полиці в бібліо…
Він змовк, згадавши раптом, що сам засипав бібліотеку купами мергелю.
— А хай йому… — сказав без ніякої злості, з великим сумом і почав протискуватися в чорне нутро тунелю.
Кібернетик, лишившись сам-один, раптом відчув себе ніяково. Це був не страх, а гнітюче почуття загубленості, неймовірної чужості пейзажу, до того ж у необхідності повертатися в глиб глинистого тунелю було щось принизливе. «Мов ті черв’яки», — подумав він і, схиливши голову, слідом за Інженером протиснувся в тунель. Однак не витримав і, вже пірнувши в отвір по плечі, підніс голову, глянув угору й попрощався поглядом з зірками, які спокійно блимали на небозводі.
Другого дня дехто запропонував винести харчі на поверхню, щоб поснідати там, але Координатор заперечував — мовляв, це тільки завдасть їм зайвого клопоту. Отож рони снідали при світлі двох ліхтариків під кришкою люка, запиваючи вже зовсім прохололою кавою.
— Послухайте, а як це, власне, сталося, що в нас весь час було добре повітря? — раптом запитав Кібернетик.
Координатор усміхнувся. Його запалі щоки протнули сірі зморшки.
— Балони з киснем уціліли. Гірше з очищенням. Нормально працює тільки один автоматичний фільтр — аварійний, хімічний; усі електричні, ясна річ, відмовили. Через якихсь шість-сім днів ми почали б задихатись.
— І ти про це знав? — неквапливо запитав Кібернетик. Координатор нічого йому не відповів.
— Що будемо робити? — запитав Фізик.
Вони мили посуд у відрі води. Лікар витирав його одним із своїх рушників.
— Тут є кисень, — сказав він, з брязкотом кидаючи алюмінієву тарілку на стос інших, — а це означає, що тут є життя. Що тобі про це відомо?
— Майже нічого. Пробу атмосфери брав космічний зонд, звідси й уся наша обізнаність.
— Тобто як? Він навіть не сідав на поверхню Едема?
— Ні.
— Це справді неабияка обізнаність, — сказав Кібернетик.
Він намагався витерти обличчя спиртом, яким змочував з маленької пляшечки тампон вати. Води, придатної для вжитку, залишилося дуже мало, і ніхто не вмивався вже другу добу. Фізик при світлі ліхтарика розглядав своє відображення в полірованій поверхні кондиціонера.
— Не іронізуй, — спокійно відповів Координатор. — Якби склад повітря тут був інший, якби в ньому не було кисню, я вбив би вас.
— Що? — Кібернетик від подиву трохи не впустив пляшечку зі спиртом.
— І себе, звичайно, теж. Ми не мали б навіть одного шансу з мільярда. Тепер він у нас є.
Всі замовкли.
— Ти вважаєш, що оскільки тут є кисень, то повинні бути рослини й тварини? — запитав Інженер.
— Не обов’язково, — відповів Хімік. — На планетах Альфи Малого Пса є кисень, проте немає ні рослин, ні тварин.
— А що ж там є?
— Світляки.
— Люменоїди? Бактерії?
— Це не бактерії.
— Та облиште вже ви! — кинув Лікар. Прибравши посуд, він саме закривав коробки з харчами. — В нас зараз зовсім інші клопоти. Чи вдасться нам привести в рух Захисника?
— Я ще навіть не бачив його, — признався Кібернетик. — Дістатись до нього просто неможливо. Всі автомати вирвано із стояків. Схоже, що порозтягати все це залізяччя зможе тільки двотонний кран. Захисник лежить на самому споді.
— Але ж хоч яку-небудь зброю ми все-таки повинні мати! — вигукнув Кібернетик.
— В нас є електрожектори.
— Мені цікаво, чим ти їх зарядиш.
— А хіба в рубці немає струму? Був же ж, коли ми летіли.!
— А зараз немає. Мабуть, в акумуляторному відділенні сталося коротке замикання.
— А чому електрожектори не заряджені?
— Інструкція забороняє перевозити їх зарядженими, — неохоче буркнув Інженер.
— Чорти б ухопили цю ін…
— Перестань! — осік його Координатор.
Кібернетик відвернувся й знизав плечима. Лікар вийшов. Інженер приніс зі своєї каюти легкий нейлоновий рюкзак і заходився натоптувати в його кишені пласкі бляшанки з недоторканним запасом, коли повернувся Лікар, тримаючи в руці короткий оксидований циліндр, що закінчувався штуцером.
— Що це? — зацікавився Інженер.
— Зброя.
— Що за зброя?
— Усипний газ. Інженер зареготав.
— Звідки ти можеш знати, чи можна твоїм газом усипити те, що живе на цій планеті? А головне, як ти в разі нападу збираєшся ним оборонятись — даватимеш нападникам краплинний наркоз?