А що я в вас найшов? Слова облудні і марну мрію про небесне царство та про Царя єдиного в трьох лицях, що над панами нашими панує, а їм дає над нами панувати від першого до другого пришестя, а може, й далі. Може ж, і по смерті у тім небеснім вашім Царстві Божім довіку буде так, як тут до часу, - безплотні душі ваші будуть вічно терпіти і "боротися в покорі". Сей рабський дух
(на старого раба)
і там служити буде не тільки зо страху, а й по сумлінню душі патриціанській можновладній, сей
(на крамаря) буде важити добро і зло і чистоту по часточках вділяти, сей
(на диякона) раз на тиждень буде роздавати духовну страву отакій голоті, як хоч би й я, а ми вже, злидарі, стоятимем тихенько та покірно, немов старці перед багатим паном, ждучи, який нам знак подасть єпископ, чи він хоч слово мовити дозволить, а може, нам звелить співати гімни єдиному цареві всіх царів і панові усіх рабів небесних.
Ні, далебі, не знаю, чи не краще було б мені в самій геєні вічній, ніж у такому рабстві безнадійнім, з якого й смерть вже визволить не може.
Є п и с к о п (що вже скілька раз намагався перервати ту мову і стукав патерицею об землю, гнівним і грізним голосом покривав слова неофіта-раба)
Геть відійди від мене, сине тьми!
Лиши сей збір! Чого сюди прийшов бентежити святу громаду нашу?
Нащадку злий єхидни, скрийся в нору, з якої виліз на погибель душам!
Н е о ф і т-р а б
Ні, ти мене не смієш проганяти, бо я сюди прийшов по твому слову, повіривши обітниці лукавій, немовби тут знайду любов і спокій,
і вічнеє життя. А ви забрали останній спокій і любов останню, навіки отруїли, і тепер душа моя вмирає. Я не знав, що значить гріх, я тільки знав нещастя, а ви мене навчили, що то гріх і нечесть перед Богом. Я був певний, що смертю покінчаються всі муки, а ви мені відкрили ціле пекло в просторі вічності за гріх найменший.
Так мусите ж ви дати оборону від безлічі гріхів отих пекельних.
Учили ви мене любити ближніх, так научіть мене їх боронити, а не дивитись, опустивши руки, як в рабстві тяжкім браття погибають.
Все ваше милосердя, наче латка на ветоші злиденного життя,
і тільки гірше злидні виявляє.
Чи молоко чужої жінки дасть моїй дитині ніжність материнську?
Чи верне чиста одіж чистоту моїй щодня плямованій дружині?
Чи я забуду серед ваших зборів мою сумну, зганьбовану оселю?
Не хліба хочу я, не слова прагну, - любові чистої без плям бажаю, без заздрощів, без сумнівів нечистих, до ясної надії пориваюсь, що я хоч здалека побачу волю, що хоч мій син, онук, найдальший правнук такого часу діжде, як і слово, ганебне слово "раб", із світу зникне; жадаю віри в ту святую силу, що розум просвітить у найтемніших і всіх людей збере в громаду вільну без пастиря-дозорця і без пана, а не в отару з пастухом свавільним та з лютими собаками, тремтячу від голосу вовків, левів, шакалів, гієн, лисиць і всякого хижацтва.
Не я один духовну спрагу маю, не я один так серцем голодую, багато нас таких. Мені казав один товариш-раб, що десь над Тибром, як перейти отруєну Маремму,
є табор потайний рабів-повстанців.
Утомлені своїм довічним рабством, вони гадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї.
П а т р и ц і й
Ти думаєш, вони надовго скинуть?
Н е о ф і т-р а б
Хоч би на мить, і то вже варто труду!
Я сподівався на довічну волю в громаді вашій, але ви й на мить "солодкого ярма" не здатні скинуть.
Так чи не краще залишити мрії про вічне і піти на часове, замість агап на оргію криваву?
П а т р и ц і й
Скажи - на хрест і на ганебну страту.
Н е о ф і т-р а б
Ей, християнине, з якого часу у вас ганебною зоветься страта?
Невже се ви жахаєте хрестом?
Адже Месія ваш не посоромивсь укупі з розбишаками конати на тім хресті.
Є п и с к о п
Він освятив хреста, а не розбійники. Він врятував їх, а не вони його.
Н е о ф і т-р а б
Овва! Невже?
А може б, він не царював на небі, не панував над душами людськими, якби не проливалась тая кров розбійників, повстанців, непокірних на пострах всім рабам і "простим духом", бо, може, "терпеливість і покора" давно б полинули з землі на безвість, якби мара прибитих на хрестах кривавих розбишак нас не лякала погрозою даремного сконання.
М о л о д и й християнин
Терплячих і покірних не лякає смерть на хресті за того, хто прийняв за всіх нас муки хресні.
Н е о ф і т-р а б
Так на те він їх прийняв, щоб ми їх знов приймали?
То де ж він, той рятунок, в чім той викуп гріхів усього світу, як ізнов щодня криваві викупи даються?
Є п и с к о п
Той викуп там, на небі. Наше царство не сього світу. Хай тіла вмирають, аби повік жили блаженні душі.
Христос віддав і плоть, і кров свою в поживу вірним, а такі ледачі раби лукаві, як ось ти, марнують святий той дар, і він даремне гине.