— Не обманюй. Я ж бачу. Не хочеш казати — не треба.
— Правду кажеш, — зітхнув Григір. — Поки що не треба.
— Добре, — ласкаво сказала Галя.
— Я завтра поїду у відрядження. Тижнів на два.
— Так надовго?
— Я думатиму про тебе, — прошепотів хлопець, стискаючи її руку.
— Я ждатиму. Дуже, — просто сказала Галя. — А сьогодні? Ми підемо на дискусію?
— Підемо, Галю. Трохи пізніше. А тепер погуляємо.
Вони йшли алеєю, довкола снувала розмаїта юрба, буяли зеленню дерева, набиралися сили й снаги. Григір поглядав на Галю, непокоївся. Знає чи ні? Мабуть, ні. Бо якби знала — помітив би. Як це тяжко: йти поряд з коханою і не сказати їй про батька! Але ж він і сам ще не знає нічого. Сказати — вона одразу вибухне, побіжить кудись, щоб розпитати, дізнатися. А Григору хочеться, щоб у цей вечір ніщо не стояло між ними. Теж егоїзм. Егоїзм і черствість.
У квартирі по вулиці Героїв Революції їх зустріли молоді господарі — брат і сестра, друзі Григора. Батьки їхні поїхали до санаторію, й тому було вирішено дискусію провести у них.
— Віктор.
— Сіма.
— А це Галя, — відрекомендував Григір. — Медицина…
— Сьогодні суд, як ти знаєш, — сказала Сіма. — Ти, Галю, ким будеш? Свідком, слідчим, захисником?
— Ще не знаю, — розгубилася дівчина. — Я… подивлюся…
— Ти, Григоре, ще не ввів її в курс справи?
— Вона буде спостерігачем.
— Спостерігачем? Нейтральних не може бути! Нічого, вона визначить своє ставлення під час процесу. Прошу до вітальні. До речі, має бути дуже цікаво. Є священик, баптист, завітав навіть Сергій Горениця…
— Горениця? — здивувався Бова. — Той самий? Фізик?
— Еге ж! Відомий теоретик…
— Ти гадаєш, він щось скаже?
— Обіцяв, якщо буде цікава дискусія.
Григір і Галя увійшли до великої кімнати. Там уже сиділо з двадцять дівчат і хлопців, а також кілька літніх людей. Тривала невимушена бесіда, чувся сміх. Прибулих привітали, хлопці зацікавлено позирали на Галю. Вона сіла на краєчок дивана біля Григора.
Сіма та Віктор внесли стіл, поставили посеред вітальні. Накрили зеленою оксамитовою скатертиною, поставили три стільці. З сусідньої кімнати ввійшло троє — в напудрених перуках, у довгих плащах з блакитного шовку. Хлопець і дві дівчини. Вони були зосереджені, комічно грізні…
— Суд іде! — проголосив Віктор урочисто. — Прошу встати.
Хлопці та дівчата встали, переглядаючись, сміючись. Старші скептично усміхалися. Судді зайняли свої місця за столом.
— Прошу сісти, — сказав Віктор.
Головний суддя ударив дерев’яним молоточком по столу.
— Введіть підсудних.
Двоє хлопців, на грудях яких було написано великими чорними літерами «ЗАКОН», ввели чотирьох чоловік. Галя пирснула. Троє з них були розмальовані різними фарбами. Вони зображали богів різних народів. Четвертий підсудний був у звичайному одязі.
— Хто ж це? За що його судять?
— Крім богів, судимо сьогодні й людину, — сказав Бова. — Щоб зберегти справедливість.
— Зрозуміло, — сказала Галя, хоч поки що нічого не розуміла.
— Підсудні, — урочисто звернувся суддя. — Єгова!
— Я, — бадьоро відповів один з підсудних з чорною машкарою на обличчі.
— Зевс-Юпітер!
— Я, — велично озвався бородатий атлет і склав руки на грудях.
— Як стоїте? — сердито запитав суддя. — Це вам не Олімп. Опустіть руки.
— Слухаю, ваша честь, — розгублено сказав Зевс.
— Брама?
— Я, — сказав третій, поправляючи на голові багатоступеневу піраміду,
— Людина!
— Я, — ліниво озвався хлопець у сучасному костюмі. — Не знаю тільки, за що мене до цієї компанії?.. Я ж не міф, а реальність.
— Мовчи, — зауважив суддя. — Якщо винен, то відповідай. Перед законом всі винні. Ось так!
Присутні привітали таку заяву судді оплесками. Він жестом руки попросив тиші. Звелів підсудним сісти. Сам підвівся.
— Ім’ям Космічного Права суд розпочато. Виступати й відповідати лаконічно. Підсудні! Говорити тільки правду, одну правду! Ясно?
— Ясно, — хором відповіли підсудні.
— Чудово. Присягатися не треба. Ви завжди порушували клятви. Так або ні. Прокуроре!
Підвівся високий худий хлопець в окулярах.