90620.fb2
— Випадковість — це, якщо хочете, прихована закономірність, — ні до кого не звертаючись, докинув Сашко, — Яка користь була б з того, якби рукописи потрапили до моїх рук, чи, скажімо, Сергієвих? Мене цікавить професор Сошенко. Чи не можна знайти у нього те, що ми шукаємо, — розгадку таємниці скарабея? Хтозна, можливо, трапиться щось цікавіше, ніж припускаємо?
Тоді ми навіть подумати не могли, наскільки безпомилковою виявиться Сашкова інтуїція.
Увесь вільний від роботи час ми присвячували пошукам у книгосховищах, архівах і бібліотеках, намагаючись звести воєдино розрізнену інформацію про цю гідну подиву людину. В тому, що вона й справді така, ми переконувалися щоразу, коли до наших рук потрапляв черговий документ з архівів Академії наук чи департаменту поліції.
Проте щастило нам не часто. Пошуки виявилися значно важчими, ніж ми собі уявляли. І якби ми не мали в особі професора Бандури досвідченого слідопита, робота затягнулася б на роки.
У бібліотеці Академії наук Миколі Олексійовичу повідомили, що в 1919 році при заснуванні бібліотеки колишній матрос-потьомкінець Роман Миколайович Твердохліб приніс деякі матеріали експедиції Сошенка. Під час воєнного лихоліття архіви бібліотеки зазнали втрат. Бандурі порадили звернутися до родини колишнього архіваріуса Назарія Микитовича Литвина, котрий брав участь в евакуації книгосховища у серпні 1941 року. Оскільки вивезти всі документи за тих обставин було неможливо, не виключено, що Литвин зберіг дещо у себе вдома. В старенькому будинку на Подолі з допомогою онуки покійного Назарія Микитовича на горищі вдалося відшукати щоденники Сошенка.
Таким чином, у наших руках опинилися листи, рукописи, нотатки Аркадія Олександровича. Ми відкрили для себе видатного вченого, прекрасну людину, справжнього громадянина, патріота, чиє життя було сповнене захоплюючих подорожей, нелегких пошуків, сміливих подвигів. У яких лише куточках планети не побував Сошенко! Ще за життя його науковий шлях породив чимало легенд. Однак він залишився абсолютно байдужим до них. Був стриманий, неговіркий. Не належав до тих, хто намагався виділитись показною оригінальністю. Це був справжній науковий бунтар, до якого досить холодно ставилася тогочасна офіційна наука.
Він працював у багатьох галузях природничих наук, вважався непересічним спеціалістом з історії та філософії. Однак його енциклопедичні знання не могли подолати стіни відчуженості, яку царизм вибудував перед прогресивно настроєним ученим. Незважаючи на ряд чудових передбачень у геології й фізиці, ім’я його поступово забулося.
Знайомлячись з архівними матеріалами, щоденниками і листами Аркадія Олександровича, ми з захопленням відзначили його небуденний талант дослідника, який проникливо вдивлявся в глибини матерії, у таємниці простору. Гідний подиву інженерний та науковий кругозір Сошенка давав йому змогу висувати оригінальні, надзвичайно сміливі технічні пропозиції, які набагато випереджали час, тому вони в більшості так і залишились у формулах, рисунках. На жаль, дуже багато розробок і проектів загубилося, і судити про набуток визначного вченого можна було лише з небагатьох уцілілих матеріалів.
Типовий представник лівого крила ліберальної інтелігенції, Аркадій Олександрович відзначався категоричністю суджень, прямотою і принциповістю, словом, усіма якостями «білої ворони». Судячи з його занотованих думок, він чудово розумів, яким гальмом для Росії було царське самодержавство. Але методи боротьби проти відживаючого ладу він обрав дещо нестандартні. Основною його зброєю стала наука. Він рішуче заперечував застарілі догми, категорично відкидав усталені шаблони, закликав якомога уважніше вивчати життя.
Винятковий розум і непересічна інтуїція дозволили вченому чимало зробити у різних галузях знання. Як не дивно, освіченість не перешкоджала йому дивуватися навколишньому світу, його загадкам. Це була навдивовижу багатогранна, цілісна, глибока й оригінальна особистість.
Перш ніж познайомити читача з деякими записами, уривками з листів і щоденників Аркадія Олександровича Сошенка, хочу бодай коротко розповісти про цю людину, яка своїм розумом змогла передбачити те, що лише сьогодні опинилося під мікроскопом науки.
…Маленький бляклий альбуміновий відбиток, наклеєний на фірмовому картоні фотомайстерні Йосипа Кордиша і Франца де Мезера у Києві, — єдина зрима пам’ятка про вченого, яка дійшла до нас. Усе ж вона давала уявлення про його зовнішність і навіть деякі риси характеру.
Двадцятитрьохрічний студент у форменій тужурці Гірничого інституту сфотографований на повний зріст. Високий, міцної статури, з відкритим лицем. Гострий, уважний погляд розумних очей, високе чоло, на яке спадає пасмо чорного хвилястого волосся. Підборіддя злегка видається вперед. Чорні довгі вуса вельми пасують йому, хоч роблять дещо старшим.
Прадід Сошенка був гармашем на Запорізькій Січі. Дворянство отримав за ратні подвиги. Його син і внук також були військовими, і лише правнук обрав собі іншу дорогу, ставши на прю з таємницями і загадками природи.
Освіту Аркадій Олександрович здобув у київській класичній гімназії, але нахил до точних наук привів його в Гірничий інститут, який він закінчив по першому розряду. Ще в студентські роки роботи молодого вченого з’являлися в «Записках Мінералогічного товариства» та інших спеціальних виданнях. Працюючи після закінчення навчання на Кочкарських золотих копальнях, відкрив ряд нових у Росії мінералів.
Восени 1880 року Сошенко повернувся до Петербурга, де мого чекала наречена Анастасія Володимирівна Іваницька, яка незабаром стала його дружиною. Вона самовіддано допомагала чоловікові в його багатогранній діяльності.
Квартира Сошенків завжди приваблювала представників незалежно думаючої інтелігенції. Бував тут і знаменитий професор історії Василь Осипович Ключевський. Молоде подружжя підтримувало близькі стосунки з народовольцями, зокрема з Миколою Івановичем Кибальчичем. Аркадій Олександрович частенько дискутував з ним про далекі світи, космічні польоти.
Однак шляхи народовольців і Сошенка поступово розходились: тактика терору для нього була чужою, неприйнятною. І все ж після вбивства Гнатом Гриневецьким царя Олександра II арешт обминув Сошенка лише випадково. В усякому разі, з документів було видно, що жандарми ніколи не забували про свободолюбний характер думок ученого, його незалежну поведінку та знайомство з народовольцями. За квартирою неблагонадійного було встановлено поліцейський нагляд.
У цей нелегкий період Сошенко посилено займається наукою, зосередивши увагу на порівняно мало вивченій галузі математики — теорії просторових фігур. Розробка теорії математичних багатогранників наштовхнула його на питання, що безпосередньо стосується природних багатогранників, тобто кристалів, з якими потім він не розлучався все життя.
Платня Сошенка як керівника практичних занять при музеї Гірничого інституту була невисокою. Грошей для утримання сім’ї з чотирьох чоловік постійно бракувало. Переклади для наукових часописів давали випадковий і ненадійний заробіток. Тому Аркадій Олександрович приймає пропозицію Гірничого департаменту взяти участь в експедиції по дослідженню Азербайджану й України. Саме о тій порі в листах Сошенка до дружний промайнули перші гіпотези, пов’язані з кристалічною будовою Землі.
Ось уривок з листа, датованого 1890 роком: «…Я перекопаний, що кристал — це особливе активне середовище, особлива форма простору. Ці правильні багатогранники не що інше, як єдино стійка форма існування твердих тіл[67]… Кристали поширені всюди… в земній корі, в глибинах всесвіту… Переважаючу більшість порід, які утворюють земну кору, становлять ті ж кристали — залишки хімічних реакцій, що проходили під час утворення планети. І якщо ми в мікроскоп бачимо неправильної зовнішньої форми кристалічні зерна гірських порід, то це пояснюється лише умовами їх одночасного утворення, коли вони тіснили одне одного, спотворюючи правильність багатогранників… Мені здається, що тут приховано набагато більше, зокрема якщо до уваги взяти всю кількість хімічних елементів[68]».
Працюючи на бакинських нафтопромислах Нобеля, а згодом займаючись пошуками нових родовищ, Сошенко звертає увагу на шебеке — кам’яні мереживні візерунки на стародавніх тюркських мечетях і мавзолеях. Він з подивом відзначає, що візерунки цілком узгоджуються з його математичною теорією внутрішньої будови кристалів.[69]
Справжнім даром синтетичного мислення володіла ця людина, вмінням охопити всю картину відразу, здатністю об’єднати, здавалося б, несумісні речі — старовинну кам’яну різьбу і внутрішню геометрію структури кристала!
Знову дощовий Петербург, осоружна робота чиновника Гірничого департаменту, а вечорами аж до пізньої ночі — напружена праця вченого-дослідника. Одна за одною в «Міжнародному кристалографічному журналі» виходять роботи Сошенка з теорії кристалів, залишаючись, однак, непоміченими на батьківщині.
Дедалі чіткіших обрисів набирає його теорія кристалічної будови Землі.[70] Уподібнюючи планету кристалові, правильному багатограннику, Аркадій Олександрович спирався на пам’ятки археології, на роботи попередників. Ще в часи неоліту зображення рівностороннього трикутника набули великого поширення. В «Махабхараті», у Платона згадувалося про трикутний поділ Землі. У вигляді гігантського геокристала уявляли її Піфагор і Архімед. 1829 року французький геолог Елі де Бомон приходить до висновку, що в структурі Землі явно проглядається симетрія додекаедра та ікосаедра.
Якби Сошенко не був ученим, то, очевидно, став би письменником. Його статті нагадують художні твори. Частенько навіть прихильники таланту Сошенка-вченого на перше місце ставили його майстерність оповідача, вважаючи професора своєрідним популяризатором науки.
Коли Аркадій Олександрович у 1902 році подав до «Археологічного літопису Південної Росії» рукопис наукової розвідки про новий спосіб визначення центрів стародавніх культур, його теорія була нещадно висміяна, як така, що, за словами редактора, перевершила навіть уелсівську фантастику.
Невдача примусила Сошенка на якийсь час утриматися від опублікування основних принципів нового методу пошуків корисних копалин, що грунтувався на гіпотезі кристалічної будови земної кори: неуки-ретрогради дістали б ще один привід, аби уразити його честь і гідність. Тому вчений повертається до чистої кристалографії.
Одна за одною з’являються статті Сошенка в Німеччині, Англії, Франції. Приходить європейське визнання. У червні 1903 року його обирають членом Баварської Академії наук, а в серпні — екстраординарним професором Петербурзького університету. Через рік він стає одним із 40 членів-кореспондентів Лондонського геологічного товариства. Російська Академія наук у 1904 році робить красивий жест — сорокасемирічттого професора пропонують обрати ад’юнктом Академії по кафедрі мінералогії. Це скидалося на насмішку, бо ад’юнктами звичайно обирали перспективних молодих людей. І все-таки статус академічного чиновника міг до певної міри захистити його від недоброзичливців, яких щораз більшало.
В Росії саме ширилися студентські виступи, і Аркадій Олександрович особисто ходив по інстанціях, прохаючи поновити виключених з університету. Чорносотенці з трибуни Державної думи пригадують професору його колишні зв’язки з народовольцями. Перебування на кафедрі університету стало неможливим. На знак протесту Сошенко подав прохання і про зняття своєї кандидатури для обрання ад’юнктом Академії наук. Відповідь не забарилася.
Лише завдяки підтримці друзів йому вдалося влаштуватись на роботу в Геологічний комітет. Тут саме вирішувалось цікаве, але й винятково важке завдання — укладалась геологічна карта Європейської Росії, так звана десятиверстка, і спеціаліст, ерудит, яким вважався Аркадій Олександрович, був украй необхідний.
Тут учений дістав можливість на практиці перевірити свої припущення щодо розташування древньої скіфської столиці. Продовжуючи займатися картографуванням, Аркадій Олександрович складає археологічну карту, визначаючи місця майбутніх розкопок. Цю карту він гадав опублікувати, але вона так і не побачила світу.
Не полишав Сошенко і занять кристалографією. За винахід у галузі вимірювань і оптичного дослідження кристалів він був удостоєний золотої медалі імені Годрі Французького геологічного товариства. Ряд його робіт переклали в Англії, їх було видрукувано 1907 року у виданнях Індійського геологічного комітету.
Ці публікації знаменують поворотний момент у житті Аркадія Олександровича. Наприкінці грудня він несподівано отримує сповнений захоплення лист від індійського вченого, інженера і просвітителя доктора Крішана Прасада, який, здобувши освіту в Харроу і Кембріджі, очолював філіал англійської фірми «Джейсон-електрік» у Бомбеї. Між ученими зав’язалося жваве листування. Заочне знайомство поступово переросло в дружбу людей, які поставили собі за мету засобами науки змінити життя суспільства.
Сошенко ділиться з індійським другом планами реалізації свого методу пошуку корисних копалин. Крішан Прасад гаряче підтримує цю ідею і пропонує свої послуги, запрошує до себе. Щиро подякувавши за вияв дружніх почуттів, Сошенко змушений відмовитися через ряд об’єктивних причин.
На початку 1908 року Крішан Прасад інформує Аркадія Олександровича про наступний з’їзд Британської асоціації наук, що має відбутися в серпні, і радить взяти участь в його роботі. Не встигає Сошенко відповісти, як з Дубліна від організаційного комітету надходить офіційне запрошення. Обминувши перешкоди, які чинив департамент поліції, Аркадій Олександрович приватно виїздить до Англії, де нарешті знайомиться з індійським однодумцем.
Особливу увагу на з’їзді привернули виступи Джозефа Томсона та Ернеста Резерфорда. Останній, зокрема, повідомив, як відкриття радіоактивних властивостей мінералів наштовхнуло його на створення планетарної моделі атома. Багато хто з присутніх доволі скептично сприйняв нову теорію. Надто фантастичним здавалося, що атом є своєрідною копією сонячної системи. Що стосується Сошенка, то він, як і Крішан Прасад, одразу оцінив історичне відкриття сина австралійського фермера.
В Англії Сошенко знайомиться з Робертом Джейсоном, главою фірми «Джейсон-електрік», якого зацікавили роботи вченого. Як побачимо далі, цей контакт дістане несподіване продовження.
Вивчаючи записки цього періоду, ми натрапили на ряд нотаток, які не могли не привернути уваги. Коли Аркадій Олександрович знайомив індійського друга з подробицями своєї теорії Землі-кристала, Прасад розповів йому про сімейну реліквію — кристал у формі додекаедра. Геометрія земної кулі, запропонована Сошенком, повторювала форму невеличкого кристала, що знаходився в далекій Індії! Що це — дивовижний збіг? Таке питання задали й ми. Підсвідомо відчували, що «теплішає», як у дитячій грі. Таки мав рацію Клод Шеннон: шукаючи одне, можна знайти інше, значно цікавіше, ніж те, що шукаєш.
У Дубліні Сошенко занотовує: «Цивілізації інші знають про матерію багато такого, якого ми навіть не підозрюємо. Не можна догматично заперечувати можливість існування інших вимірів простору лише через те, що ми нездатні їх уявити». Так чи не вперше Аркадій Олександрович звертає погляд у космос. Трохи нижче зроблена приписка, датована травнем 1909 року. Вчений саме познайомився з роботою В. І. Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм» і під її враженням відмічає: «Невичерпна природа, безумовно, піднесе нам ще чимало сюрпризів».
Участь у роботі з’їзду Британської асоціації наук благотворно вплинула на творчість Сошенка. Його думки все частіше звертаються до глибин Всесвіту. Вчений заново перечитує праці К. Е. Ціолковського. Результатом стало перенесення концепції кристалічної будови Землі в міжзоряний простір, де нашій планеті відводилась роль своєрідного вузла гігантського міжгалактичного кристало-енергетичного каркасу. Він постійно підкреслює, що всі процеси, які відбуваються в земній корі, невіддільні від процесів у Всесвіті. І розгадку життя слід шукати насамперед у земній корі, оскільки вивчення самого лише живого організму не дасть відповіді на це питання.
Сьогодні важко простежити внутрішню логіку вчинків ученого: Сошенко немовби жив у багатовимірному світі, котрий він створив сам, досконало вивчивши найрізноманітніші науки і виробивши певну систему поглядів на оточуюче, яку намагався не без успіху інтерполювати на безконечність.
Аркадію Олександровичу вдалося показати, що стан світу може бути який завгодно — і стовимірний, і мільйоновимірний. Ці стани можуть без кінця переходити один в інший, проте найстійкішим г не чотиривимірний, а шестивимірний — своєрідна яма, з якої практично неможливо вистрибнути. Таким чином, за Сошенком, світу притаманні три часові й три просторові координати. Час, як і простір, володіє висотою, шириною і довжиною.
Збереглися чернетки запланованого виступу на дванадцятому з’їзді російських лікарів і природознавців, що відбувся в Москві 1909 року. Проте несподіване запалення легень перешкодило Сошенкові ознайомити наукову громадськість з новою концепцією простору-часу. З невідомих нам причин праця так і не побачила світу. І тільки через багато років астрофізики почали схилятися до думки, що космологія примусить людство докорінно переглянути просторово-часові уявлення. Судячи з усього, вони будуть значно радикальнішими, ніж навіть революція, очікувана на мікрофізичному рівні.
Безумовно, яким би обдарованим не був Аркадій Олександрович, він не міг знати більше того, що відомо сучасній армії спеціалістів. Але не може не захоплювати наукова сміливість, з якою він ще на початку XX століття відмовився від звичних уявлень і зумів по-особливому, дещо змінивши кут зору, глянути на оточуючий світ, побачити незвичне у звичному. На основі розрахунків і вимірів, які лежали на грані можливого тогочасної науки, він робить, здавалося б, фантастичні екстраполяції та прогнози.
Робота в Геологічному комітеті дедалі більше обтяжувала Сошенка. Сподівання зацікавити промисловців новим методом пошуку корисних копалин не виправдалися. Сім’я Аркадія Олександровича переїжджає до Києва — міста його юності. Проте зайнятися викладацькою і науковою діяльністю не судилося. Довідавшись, що опальному професору пропонується місце в університеті, генерал-губернатор особисто наклав вето на цей прояв лібералізму. Залишившись без засобів до існування, Аркадій Олександрович дає приватні уроки, перекладає для наукових часописів статті з англійської, німецької та французької мов.
Наприкінці 1911 року Сошенко робить спробу зацікавити Головне військово-інженерне управління ідеєю визначення відстані до рухомих об’єктів при допомозі ультразвукових хвиль. Суть її грунтувалася на використанні відомого ще з XIX століття п’єзоелектричного ефекту у кварці: якщо до п’єзокристала підвести електромагнітні коливання, то кристал перетворює їх у механічні, які породжують ультразвукові хвилі. Відбившись від якоїсь перешкоди і потрапивши на інший п’єзокристал, хвилі викликають електромагнітні коливання, які неважко зафіксувати. Це був прообраз ультразвукового ехолота, який сконструює в 1916 році французький фізик Поль Ланжевен з метою виявлення німецьких підводних човнів. Незважаючи на те, що Німеччина повним ходом готувалася до війни, а газети рясніли повідомленнями про дедалі зростаюче суперництво між країнами Антанти і кайзером Вільгельмом, Сошенкову пропозицію було покладено під сукно. Така ж доля спіткала і розроблений вченим картографічний метод пошуку корисних копалин на основі гіпотези кристалічної будови Землі. Не допомогло навіть те, що напередодні першої світової війни в країні бракувало деяких стратегічно важливих мінеральних ресурсів. Тоді Аркадій Олександрович навіть не припускав, що цей випадок невдовзі обернеться несподіваним чином…
У вересні 1913 року Аркадій Олександрович отримав листа з Лондона, в якому глава фірми «Джейсон-електрік» пропонував ученому контракт з метою проведення в Індії детальнішого пошуку корисних копалин його методом. Ознайомившись з умовами контракту, професор Сошенко відповів згодою. Починається підготовка експедиції в далеку країну.
О другій годині ночі наші четверо шукачів пригод виїхали з Парижа через ворота Сен-Дені.