У тому, що я на вірному шляху, переконувало, зокрема, існування золотого рудника Колар на схід від Банталора — якраз на ребрі кристала Земля.
Поступово жовто-брунатний півострів, помережаний клаптиками зелені, почав скидатися на папугу під різноколірною сіткою з трикутників і крапок, що ділили їх сторони навпіл і визначали геометричні центри.
Робота копітка. Антон Володимирович усе частіше знімав окуляри в круглій металевій оправі і, мружачись, протирав їх фланелівкою. Знову брався за олівець, наносив координати і, бурмочучи собі щось під ніс, старанно сполучав під лінійку вирахувані точки.
Перед обідом він геть втомився і вирішив податися до молодих: Лятошинський і Щербак досліджували вміст багажу.
Я залишився в кают-компанії один і взявся перевіряти власні розрахунки, бо ж найменша похибка могла обернутися тижнями, а то й місяцямрі марних блукань поблизу справжніх покладів.
Несподівано рипнули двері.
— Це ти, Антоне?
— Ваш колега дихає чистим морським повітрямт містер Соїпснко, — почувся веселий голос Меррея.
Я відірвався від розрахунків. На порозі стояв старший компаньйон фірми «Джейсон-електрік». На його породистому обличчі була приклеєна посмішка.
— У мене таке враження, що ваші кишені, містер Сошенко, вже набиті золотом і алмазами, — англієць підійшов ближче, подивився на розмальовану карту і продовжував у такому ж іронічному дусі: — Ви нагадуєте мені мою девонширську бабусю, яка над усе полюбляє в’язати своєму єдиному внукові теплі пуловери і шкарпетки, — у відповідь на мій нерозуміючий погляд він пояснив: — У вас, видно, також є певна система в’язання. Ви в’яжете своєрідну сітку в голові, а потім накидаєте її на об’єкт, який вас цікавить. Ви й справді можете накинути ось таку різноколірну сітку на будь-який район планети?
Меррей чогось хотів від мене. Мов кіт, що обережно кружляє навколо сала, англієць підбирався до мети.
— Всю планету можна упіймати в подібну сітку.
— Таки всю? — Меррей з-за моєї спини приглядався, як я виписую колонки цифр.
Не діждавшись відповіді, він попрямував до буфета. Скрипнули дверцята, почувся дзенькіт кришталю.
— Вип’єте? Смолвуд тримає непогане шотландське віскі. Я заперечно похитав головою.
— Я трохи розслаблюсь.
Якийсь час у кают-компанії панувала мовчанка. Чути було тільки, як Меррей наливає собі трунок і віддихується після випитого.
— Ваша «Смирновська» таки краща, — констатував він.
— У Шведова є деякий запас. Якщо дуже кортить, то він вам випише, — неприязно мовив я.
Присутність Меррея почала меце дратувати. І чого йому треба?
— Послухайте, містер Сошенко, — знову озвався він. — Не знаючи деталей вашого методу, я, як і мій шеф, переконаний у його правильності. Години через чотири ми вийдемо з Аденської затоки і можемо різко повернути на південь, на Дар-ес-Салам!
— Не розумію.
— Ви можете заробити набагато більше і швидше в Німецькій Східній Африці.[72] Я знаю там надійних людей.
— Це що, перевірка на лояльність у відношенні до «Джейсон-електрік»? Чи. може, ви представляєте на борту «Глорії» не містера Джейсона, а якусь іншу фірму?
— Можливо, ви не такі вже й далекі від істини, професоре, — криво усміхнувся Меррей. — Але за свої слова ручаюсь. Я сім років працював геологом у компанії «Консолідейтет даймонд майне», що належить концерну «Де Бірс» у Німецькій Східній Африці. Там розмах далеко більший.
Мені була відома історія знаменитої компанії та її засновника Сесіла Родса, що займався пошуками родовищ золота і алмазів поблизу озера Вікторія. Невже Меррей — агент цієї фірми?
— А ви не боїтеся, що я повідомлю містера Джейсона про закулісні переговори?
— Пусте. Він вам не повірить. Подумає, що ви просто набиваєте собі ціну. Подумайте над моєю пропозицією. Якщо не дасте відповіді через чотири години, будемо вважати, що ніякої розмови між нами не було.
— Все це надто скидається на авантюру.
— Гаразд, — вкрадливо мовив Меррей. — Скажіть відверто: хіба це так принципово для вас — перевіряти свій метод саме в Індії?
— До чого ви хилите? Чи вам не відомо, що саме ваша фірма надала мені можливість здійснити цю експедипію? Відверто кажучи, я з найбільшим задоволенням провів би дослідження на батьківщині, і лише обставини примусили мене укласти контракт з «Джейсон-електрік».
— В цьому я не сумніваюся. Не сумніваюсь і в тому, що ви значно ефективніше могли б проводити свої дослідження в Африці. Повторюю: сім років мені довелося працювати у Німецькій Східній Африці. Там ви мали б більше простору. Німці, як ніхто, цінують технічні новинки, енергійність і діловитість. Ми могли б утворити компанію по розробці алмазів чи золота.
— Чому ви не звернулися з цією пропозицією в присутності Джейсона?
— На все свої причини, — ухильно відказав Меррей. — Від вас вимагається лише принципова згода, і «Глорія» при виході з Аденської затоки бере курс на Дар-ес-Салам.
На що він надіється? Мабуть, опинився у безвихідному становищі, коли так безпардонно зраджує свого патрона. Чи тут розігрується якась інша карта?
— Давайте не будемо розчаровувати містера Джейсона. Гаразд? Адже ви джентльмен, Меррей, чи не так?
— Воля ваша, професоре, — в голосі Меррея чулася погроза. — Гадаю, ви розумієте, що ця розмова конфіденційна?
Раптом він напружився, до чогось прислухаючись. Лише тепер я почув обережні кроки в коридорі.
Меррей прожогом вискочив у коридор. Добру хвилину його не було. Повернувся явно рознервований. Я зробив висновок, що йому не вдалося встановити, хто міг підслуховувати нашу розмову.
— Ви нічого не чули?
Я знизав плечима.
— Словом, подумайте, містер Сошенко. Вам як ученому повинно бути байдуже, де перевіряти свою гіпотезу. Наука інтернаціональна. А німецький орел уміє бути набагато вдячнішим, ніж англійський лев. Зрештою, ви дістанете можливість без усяких труднощів роздобути кошти для створення свого приладу. Подумайте. Я вам добре раджу.
Он куди він хилить! Виходить, німців зацікавив не лише мій картографічний метод, який вони не проти випробувати у своїй колонії, але й ехолот…
Тепер зрозуміло, чому так протестував Меррей, коли ми категорично відмовились від уже набраної команди. Найімовірніше, вона мала забезпечити зміну курсу при виході з Аденської затоки.
— Містер Меррей, давайте забудемо, що ви тут мені говорили. Так буде краще.
Англієць не встиг нічого відказати. Двері в кают-компанію відчинились, і на порозі виріс Твердохліб:
— Час обідати, — весело заявив він.
Услід за ним з’явилися хлопці. Стюард і кок несли на тацях обід.
Меррей змінився на обличчі. Поява «господаря» експедиції та й усіх наших була для нього вкрай небажаною. Мені подумалося, що Роман міг чути наш діалог. Що ж, нехай. Свідок. у такій ситуації не завадить.