Перед тим як ознайомити читачів з оповіданням Ткачука, я хотів би зауважити ось що. Як на мене, сучасні фантасти не вдаються до технічних описів своїх чудернацьких машин через те, що бояться ускочити в халепу. Про Сашка цього не скажеш: він залишається вірним собі, перекладаючи свої доволі цікаві й несподівані ідеї на мову белетристики. Як побачимо згодом, подібні літературні експерименти не такі вже й далекі від, скажімо, фізичних. Та надамо слово автору:
«Осінь уже встигла зачепити своїм сірим рукавом вершини сіцілійських скель, від чого острів зробився безбарвним і якимсь беззахисним. Журливо кричали білосніжні чайки, передчуваючи сумну пору року, і в їхньому клекоті чулося щось тужливо-моторошне. Пташиним чуттям вони ніби вловлювали небезпеку, що нависла над непокірним сусідом могутнього Риму.
На скелястому підвищенні, яке зі сходу підступало до самісінького моря, розкинулося багатолюдне місто. Його стародавня частина, заснована ще фінікійцями, лежала на острові Ортигія, котрий тягнувся з півночі на південь, утворюючи східну межу величезної гавані. З того, як по її дзеркальному плесу взад-вперед снували біреми, пентекотери, квадриреми, було видно, що римський флот знову лаштується до приступу.
З суші долинали різкі вигуки, лайка, брязкіт зброї, скрип возів. Табір обложників скидався на мурашник. Шикувалися когорти. Знімали чохли із штандартів і знамен.
Від Сіракуз вітер доносив запах смаженої баранини, який страшенно дратував голодних римлян. Чути було, як обложені виспівують веселих пісень, немовби насміхаючись над ворогом. Сіракузці славили Аполлонову сестру Артеміду. Свято богині мисливства та покровительки звірів співпало з другою річницею війни проти Риму. Другий рік його легіони нічого не могли вдіяти супроти свавільного сіцілійського міста-держави.
Впевнені у безпеці, сіракузці віддавали бучні почесті своєму героєві — мудрому Архімеду. Всі знали, що коли він у рідному місті, то ніхто і ніщо не може їм загрожувати. Вчений умовляв облишити недоречні веселощі, однак його не слухали.
У великій зажурі полишив Архімед храм Зевса. Чи ж усе він зробив для оборони Сіракуз? За його вказівками в міській стіні було влаштовано бійниці, через які захисники з укриття випускали снаряди. Він наказав зробити велетенські метальні механізми, що жбурляли на римські кораблі важкі камені та свинцеві кулі. На зубцях стіни встановили небаченої довжини важелі з залізними гаками, щоб ними перевертати судна, зачепивши за борт. Такими самими механізмами сіракузці знищували підйомні мости і пристрої для облоги, якими користувалися римські легіонери, намагаючись увірватися в місто з суходолу. Так тривало протягом двох років облоги. Проте сіракузці рано заспокоїлися. Римляни надто підступні, вони не пропустять нагоди розправитися з союзником Карфагена. Тим більше, що їхній полководець Клавдій Марцелл, незважаючи на останні невдачі, має прихильність Марса. Бог війни, попервах видавши належне відчайдухам-сіракузцям, в останні дні зробив ставку на римського командувача.
Завойовників міг би зупинити хіба що останній Архімедів винахід — сонячна колісниця. Інтуїція підказувала вченому, що лише ця дивовижна машина спроможна завдати нищівної поразки зарозумілим латинянам. Однак цього разу Мойри, богині людської долі, відвернулися од Архімеда. Він надто пізно заволодів секретом дивовижного сплаву ферруму-заліза і «каменя Геркулеса».[84]
Коли винахід був уже втілений у дерево, залізо й бронзу, а затим випробуваний у сонячний полудень, Ори, богині пір року, зачинили небесну браму. Відтоді Геліос лише зрідка виїжджав на своїй вогняній колісниці. Ніби навмисне не хотів дати силу останньому витворові Архімеда.
А винахід справді міг повернути перебіг подій на користь сіракузців. Архімеду пригадалося, як майстри, котрі слухняно виконували його вказівки і розпорядження, у великому ляці попадали ниць, коли породжена їхніми руками химерна конструкція несподівано ожила. Загуркотіло, загуло, зарипіло: сонцесяйний Геліос незрозумілим чином примусив обертатися товсті вали-маховики, і… сталося чудо — схожа на віз, тільки значно більший, сонячна колісниця рушила вперед. Усе швидше і швидше котилася химера, якою кермував мудрий Архімед. Позаду нього система сферичних дзеркал збирала в один пучок сонячні промені й посилала всередину дерев’яного ящика, по обидві сторони якого виступали вали з насадженими на них колесами. Коні злякано сахалися від дивовижної істоти, яка, набираючи швидкість, мчала вулицею…
Сьогодні ж він, Архімед, наказав знищити сонячну колісницю: придатися захисникам Сіракуз вона вже не могла. Гірше того, її могли захопити римляни. Виготовити аналогічну машину вони б не зуміли, бо секрет сплаву, з якого була зроблена найважливіша деталь — колесо-ротор, знав лише Архімед, однак завойовники могли використати сонячну колісницю в своїх завойовницьких походах. Цього допустити вчений не міг. Саме тому він подарував колесо-ротор богові моря Посейдону.
Море… Непевна гадка ворухнулася в мозку Архімеда. А що, як пристосувати сонячну колісницю до корабля? Сонячний вітрильник, який легко долатиме морські простори. І не бог вітру штовхатиме судно в чужодальні краї, а сонцесяйний Геліос вдихне у нього часточку свого життя. Окрилений новою ідеєю, вчений заспішив додому, щоб зайнятися розрахунками.
При вході до будинку, де мешкав Архімед, як завжди, стояв на чатах його вірний слуга — вільновідпущеник Неоклід. Коли вчений порівнявся з колишнім рабом, той стримано вклонився, вітаючи господаря.
Помітивши стурбований погляд слуги, запитав:
— Щось трапилося?
— Ти посилав Люція Антонія за маленькою сонячною колісницею?
Архімед заперечливо похитав головою.
— Я так і думав, — похмуро кинув Неоклід. — Твій учень хотів було пошити мене в дурні. Коли ж зрозумів, що ошуканство не вдалося, став пропонувати гроші. Це мене страшенно розлютило, і я добряче відлупцював вошивця. Та, на жаль, не зміг затримати. Він утік. Годилось би розшукати цього негідника і спитати, чого це раптом йому заманулося заволодіти колісницею.
— Тільки не барися. Ти мені будеш потрібен.
У кімнаті при самісінькому вході до будинку була піч, викладена з великих кам’яних брил. У цьому приміщенні Архімед працював, проводив свої досліди.
Сутінки вже міцно тримали у своїх обіймах місто. Відблиски вогню, що палав у печі, витанцьовували на стінах химерний танок. Лякливі тіні плигали по бронзових коробках для книг, шкіряних футлярах з папірусами і пергаментами.
Столів було два. Менший, з нубійського мармуру, стояв посеред кімнати. Біля нього — два стільці без спинок. Під вікном, уздовж стіни, стояв другий стіл — масивний, зроблений з казімійського дуба. На ньому розмістився невеликий дерев’яний ящик кубічної форми. Це була діюча модель сонячної колісниці, якою намагався заволодіти учень Архімеда Люцій Антоній. На зверненій до світлиці грані куба, під горішнім ребром, тьмянів невеликий прямокутний отвір. З лівої грані виступала бронзова вісь із закріпленим точилом.
Взявши з полиці масляний світильник з червоної глини, учений наблизився до печі, запалив його й повернувся до столу. І сталося диво: вал з точилом почав обертатися, сповнюючи кімнату розміреним гудінням.
Поставивши світильник назад на полицю, Архімед непорушно застиг над своєю колісницею, дивлячись, як поступово завмирає рух механізму. Затим швидко розібрав дерев’яну обшивку і пожбурив у піч. Вогонь пожадливо накинувся на несподіваний дарунок.
На столі залишилася внутрішня конструкція колісниці — кам’яна опора з отвором та бронзовий вал, на який було насаджене колесо-ротор з чотирма дерев’яними спицями. Нижня частина ротора була занурена в керамічну посудину з водою. Крім цього, на опорі кріпився прямокутний «камінь Геркулеса».
Необізнаному важко було повірити, що подібна система могла рухатися. Але якщо верхня частина ротора нагрівалася, а нижня охолоджувалась водою, то колесо починало обертатися…
Не одразу Архімедові вдалося приборкати сонячні промені. Ще замолоду зацікавився він таємницею «каменя Геркулеса». Однак минуло багато років, перш ніж вдалося знайти точку розташування, визначити вагу «каменя» і залізних кілець, щоб останні висіли в повітрі, утримуючись лише взаємним притяганням.[85]
Гієрон, сіракузький цар, незадовго до своєї смерті, побачивши цей винахід, наказав Архімедові сотворити нове чудо — розмістити залізну статую Артеміди в повітрі перед входом до храму.
Довго не вдавалося розшукати підходящий «камінь Геркулеса», здатний утримувати в повітрі велику вагу. Архімед спробував виготовити «камінь» потрібної сили, сплавляючи його різновиди на зразок виготовлення кераміки.[86] Один із таких сплавів несподівано набув дивовижних властивостей: при нагріванні поводив себе як звичайне залізо, а при охолодженні притягував залізні речі.
Як і тоді, коли йому вдалося встановити, чи не підмішав золотар срібла у золоту корону царя Гієрона, Архімед вигукнув: «Еврика!» Справді, чому не спробувати виготовити колесо із дивовижного сплаву, яке б оберталося від нагрівання й охолодження…
— Люцій Антоній мов крізь землю провалився! — перервав думки вченого вигук Неокліда.
— Я так і думав, — спроквола мовив Архімед і жорстко кинув: — Колісницю слід знищити. Розбий її і кинь у вогонь.
— Ти жартуєш, Архімеде! — сахнувся Неоклід.
— Ні. Люцій Антоній не випадково вдався до обману, щоб заволодіти моделлю.
Архімед уже не чув, як слуга вийшов з кімнати. Присівши навпочіпки, вчений малював крейдою на підлозі кола різного діаметра, лише йому одному зрозумілі конструкції — проекти майбутніх сонячних вітрильників.
…Займався світанок. З моря потягло холодом. Легіонери щільно кутались у короткі військові плащі, мерзлякувато тулились один до одного біля багать. Кляті Сіракузи! Нічого, римляни ще покажуть їм свою силу. Військо з нетерпінням чекало наказу виступати.
Найзухваліший і найздібніший римський вояк Клавдій Марцелл також чекав. Чекав вивідувачів. Настав довгожданий день. Про нього колись писатимуть історики. Клавдій вийшов з намету, щоб відігнати сон. Цієї ночі так і не пощастило заснути. Що ж, він виспиться в Сіракузах. Сьогодні Вікторія на боці римських легіонів. Птахи віщують перемогу. Непокірне місто нарешті буде приборкано.
Встановити слабкі місця в обороні Сіракуз обложникам допоміг Люцій Антоній, який назвався учнем Архімеда. Від нього Марцелл дізнався і про дивовижну сонячну колісницю геніального сіракузця. Принципу її роботи Люцій Антоній не знав: Архімед навіть своїм найближчим учням не відкрив секрет особливого сплаву — основу основ незвичайної конструкції. Однак, на думку Люція, така машина могла будь-кого зробити володарем світу.
Гарненько зваживши усе, Клавдій наказав повісити Люція Антонія, щоб звістка про нову зброю обложених не викликала паніки серед легіонерів. Він добре пам’ятав день, коли вчений сіракузець спалив увесь римський флот. Од сонячного світла, яке відбивали багато спеціальних дзеркал, спочатку спалахнули вітрила, потім снасті, просмолені канати, далі зайнялися щогли і дерев’яна обшивка. Отож від Архімеда можна було сподіватися чого завгодно.
Клавдій, звичайно, не доповідатиме сенатові про новий винахід ученого. Він сам спробує скористатись таємничою зброєю. Тому Марцелл і послав найспритніших своїх вивідувачів до табору обложених. Їм було наказано будь-що натрапити на слід сонячної колісниці. Архімеда ж Клавдій умовить працювати на себе. Досвід і мудрість старого в поєднанні з енергійністю римлянина, безсумнівно, дадуть чудові плоди…
Жоден розвідник не повернувся. Сіракузці схопили їх. Далі зволікати з наступом було нерозумно. Ну що ж, хай начуваються! Вікторія і Юпітер допоможуть нащадкам Ромула і Рема.
З погрозливими криками військо рушило на приступ. Знаючи слабкі місця в обороні й користуючись тим, що сіракузьких вартових також не обминуло свято Артеміди, римляни швидко захопили Епіоли — один з найкраще укріплених районів міста.
Ахрадіну та Ортигію, східну половину міста, оточену високим муром, захищав хоробрий Епідік, зібравши довкола себе численних найманців і відчайдухів. Був навіть момент, коли Марцелл почав переговори з обложеними. Йому пообіцяли відчинити ворота при умові, що римські вояки не чіпатимуть їх. Подумавши, Клавдій відхилив пропозицію сіракузців. Штурм поновили, і після короткої, але запеклої сутички легіонери захопили Ортигію, де знаходилася царська казна…
Клавдій Марцелл у супроводі охорони вирушив до будинку знаменитого ученого. На Архімеда натрапили вояки з шостого Аврелієвого легіону; вони розповіли, що жодних слідів якихось дивовижних машин у домі сіракузця не виявили, тільки в печі помітили погнуте залізяччя. Вислухавши не зовсім втішну звістку, Клавдій наказав своїм лікторам-охоронцям одвести його до Архімедової господи.
До світлиці найдостойнішого з достойних жителів поверженого міста увійшов ватажок римського війська. Посеред світлиці троє легіонерів грали в кості. Поруч двоє ласували смажениною. Захопившись їжею та грою, вони не помітили полководця. За таку непоштивість Клавдій наказав охоронцям усіх п’ятьох негідників належно покарати. Залишившись із старим віч-на-віч, погордливо мовив:
— Сіракузи впали, Архімеде.
— Ти прийшов повідомити мені про це? — вчений насмішкувато глянув на полководця.
Той удав, що не помітив глузливого погляду.
— Послухай, Архімеде, будьмо відверті. Сіракузам уже ніщо не допоможе. Навіть твій останній винахід. Горе переможеним!