— Цим покидькам зброю! Та вони ж із радістю визнали Гюїсманса своїм фюрером!
— Неважливо. Зараз сила в нас, значить, для них просто немає іншого виходу, як допомагати нам. Та вони тепер із виском кинуться виконувати будь-який наш наказ, аби реабілітувати себе.
— Як хочете, Полинов, але довіряти цим боягузам, цим повіям…
— Саме тому їм зараз і можна довіряти. Страх за власну шкуру, знаєш-бо, дуже сприяє правильному розумінню речей.
Моріс пробурчав щось, але сперечатися більше не став.
— Можна йти? — запитав він.
— Так.
Моріс пішов.
— Кріс, — негайно сказав Полинов, — стережи вхід. А до вас, лікарю, в мене декілька питань, раз на більше я наразі не годжуся.
В очах благовидого промайнув колишній переляк. Тремтячою рукою він дістав із кишені окуляри з тріснутим скельцем і не відразу зміг приладнати їх.
— Ви… ви мене знаєте! Мене, Лі Берга?
— Лікаря, чиє місце я зайняв на базі? Звісно. Хто ще міг точно сказати Морісові, скільки бандитів уціліло?
— Ах, так, слушно. Що ви хотіли спитати? Я…
— Заспокойтеся, я знаю, що ви спокутували свій злочин чи свою дурість, називайте це як хочете. Хто конкретно стоїть за Гюїсмансом?
— Не знаю… Слово честі!
— Вірю. Шкода, що ви не знаєте.
— Я — не вони! Не приховую, мої погляди…
- Інтелігентні за формою, фашистські по суті…
— Ні! Тобто так… Ви маєте рацію. — Голос лікаря впав. — Ні, ні, тільки не фашистські, тільки не це слово! І потім я ж…
— Ніхто не збирається судити вас, — несподівано м’яко сказав Полинов.
Кріс, стоячи біля дверей, із подивом стежила за розмовою.
— Але я нічого не розумію, — нарешті вирішила вона втрутитися. — Лікар Лі Берг такий самий в’язень, як і ми, він бився разом зі всіма…
— Такий самий, та не зовсім, — перебив її Полинов. — Еге ж, лікарю?
— Так, так, — прошепотів Лі Берг. Збудження покинуло його, а разом зі збудженням і сили. Він важко опустився на стілець. — Питайте, я все розповім, мені не можна нічого приховувати.
— Любий Лі, я ж сказав — тут не суд, а ви не підсудний. Ще раз кажу, заспокойтеся. Я вже достатньо зміцнів і можу звільнити вас від неприємної розповіді. Я скажу за вас усе, а ви поправите, коли щось не так. Добре?
Лі Берг машинально кивнув.
— Так от. — Полинов прикрив очі. — Ви були хорошим фахівцем, але дуже, дуже реакційно налаштованою людиною. Ви цього не приховували, ви цим пишалися. Крім того, у вас був досвід роботи в космосі. Так?
— Так. Але звідки… Ви не могли знати моє минуле!
— Й ось одного прекрасного дня, — продовжував Полинов, — вам було зроблено дуже принадну пропозицію. Рік…
— Півтора.
— Півтора року роботи на дослідницькій базі в поясі астероїдів. За шалені гроші. Ви навіть здивувалися, які гроші вам пообіцяли.
— Так, здивувався і…
- І погодилися, хоча дещо вас бентежило. Деяка таємничість, наприклад.
— Еге ж.
— Але так чи інакше ви опинилися тут і відразу побачили, що це ніяка не наукова станція…
— Раніше, я зрозумів це раніше! Нас, фахівців, везли всіх разом. Боже, оце були фашисти! Але остаточно все відкрилося тут.
- Із вами побалакали. Ґрунтовно, доброзичливо. В дусі ваших теорій вам пояснили, навіщо ви тут. І спочатку план вам навіть подобався…
— Ні!
— Так.
— Ви маєте рацію… — Декілька секунд губи Лі Берга беззвучно ворушилися. — Ви маєте рацію. — До нього, нарешті, повернувся голос. — Деякі аспекти цього плану містили в собі раціональне зерно. Єдина влада над усіма народами, єдиний дух, єдина мета… Але методи, методи!
— Це вас і відлякало. Коли ви зрозуміли, якою ціною буде оплачено торжество ваших ідей…
— Я заявив рішучий протест! Я проти…
— Вас довго й по-всякому вмовляли. Та ви…
— Я був непохитний! Я був обурений профанацією піднесених філософських ідей, я сказав про це відкрито!
— Й вас відправили на завод. Працювати під дулом пістолета.
— Й батогом… — прошепотів Лі Берг.
— До нашого прибуття поряд із вами працювали темні, неписьменні, затуркані солдати, набрані зі всіляких іноземних легіонів.
— Звідки ви й це знаєте?
— Це ж просто. Хто необхідний для здійснення першого етапу операції «Космічний бог»? По-перше, будівельники бази. Вони вже мертві. Боюся, що на Землі їх вважають страченими… в деяких земних в’язницях. По-друге, були потрібні молодчики без честі й совісті. Охоронці. Їх набрали в основному з білих легіонів: краще джерело важко знайти. Відтак робітники — водночас солдати — на завод. Адже білі легіонери не надто обожнюють чорну роботу. Ці солдати-раби, як я вже сказав, були витягнені все з тієї-таки клоаки неоколоніальних воєн. Зробити це було тим легше, що ремесло вбивць стало тепер уже занадто небезпечним. По-третє, потрібні були фахівці. На кшталт вас. Відбирали тих, хто вже розумом і серцем був на боці гюїсмансівського неофашизму. Звісно, в такій складній і нервовій справі не обійшлося без накладок. Ви, наприклад. І ще один. Електрик.