- Демон сумнiву посiяв отруйне зерне в
твою душу,
пастуше,
Сказав-таки врештi жрець,
Боги спустили Лахара на землю,
Щоб вiн розвiв овець i кiз i постачав
небеса молоком.
А щоб повнилися вiвчарнi,
Боги вдихнули життя людям.
Напувати богiв молоком - хiба це не
справжнє щастя?
Але демон сумнiву посiяв отруйне зерно в
твою душу,
пастуше,
I воно проросло!
Якщо твої вiвцi i кози не дали тобi
щастя,
Якщо твiй ячмiнь i грона винограду
Не дали тобi щастя,
Iди шукати його у широкий свiт.
О Буту, поки немає знаку на цеглинi твого
життя,
Поки Нiната не закарбувала на нiй знаку
межi (смертi),
Iди!..
- А куди ж менi йти?- запитав Буту.
Скажи, Шамшаме, в який бiк податись?
Скажи менi, пастуховi, о жрець!
- Шлях твiй хай на схiд пролягає.
На схiд хай проляже твiй шлях.
Через рiчки, в яких плодиться риба, хай
проляже твiй шлях;
Через долини, де хлiбороби викохують
багато зерна,
Хай проляже твiй шлях;
Через гори, де пасуться дикi кози i
блукають звiрi,
Де плодиться сила-силенна диких кiз i
хижих звiрiв,
Хай проляже твiй шлях.
Там, за високими горами, - Країна Щастя,
пастуше,
Але нiхто iз людей ще не дiставався до
неї, о Буту!
Жодне око не бачило незрiвнянних
просторiв,
Жоднi груди не вдихали її цiлющих
пахощiв,
Жоднi вуха не чули її чарiвної музики, о