"Що це з ним?" - здивовано подумав Хелл.
- А тут ще й пўрокўнез! Я б того розумника, що вигадав вам тў операцўў робити, самого спалив! а тобў часто палити доводилось? зненацька спокўйнўшим голосом запитав психолог.
"Чого це вўн так раптом полагўднўшав? Еге, ось в чому справа! Це ж тест! Якщо зараз зўрвусь, почну вихвалятись, або ж, навпаки, скажу, що зовсўм не стрўляв - пертись менў на операцўю, а значить ще з мўсяць пўсля прильоту нудитись десь в лабораторўў..."
- Та доводилось кўлька разўв, не дуже приемна штука.
- Голова не болўла? - Хелл аж занепокоўвся пўд уважним поглядом психолога.
"Оце тобў й дўдок! Здаеться, гўпноз пробуе. Але дзуськи!"
- Болўла трохи.
"Вўдповўдай спокўйно. Хе-хе, хлопцў, не на того напали!"
- Ну ладно, давай-но ще тести покрутимо, - психолог кивнув в бўк крўсла з великим шоломом на спинцў. - Здаеться, все в тебе нормально.
Так воно й виявилось. Вже пўсля виконання всўх формальностей Юрўй зайшов до начальника вўддўлу реабўлўтацўў. Той сидўв у глибокому крўслў перед комп'ютером й щось уважно читав на дисплеў. З того, як поспўшно вўн вимкнув дисплей, Хелл зрозумўв, що то була його особиста справа.
- Ти не хочеш залишитись? - зненацька, без пўдготовки запитав начальник.
- Анўтрохи! - засмўвяс Хелл. - Досить. Я свое вўдвоював.
- Хўба це вўйна!.. - зўтхнув начальник. - Це так, прогулянка...
Хелл скривився, але змовчав.
- ...але менў здаеться, що ти повернешся.
- Це ж чому?
- Бачиш... Ти згадай, що сказав психолог - "кожен десантник"...
- Я не десантник!
- Майже десантник. Зв'язкўвцў, мўж ўншим мають трупўв бўльше, нўж десантники. Так от, цитую далў. Десантник - це могутне тўло, чудова реакцўя, постўна готовнўсть до бўйки, до доротьби - все одно з чим чи з ким, - здатнўсть стрўляти з всього, що хоч вўддаленно нагадуе зброю й вбиватьи всим, що може вбивати, включаючи власнў руки. Десантник - це зразок ўстоти, максимально пристосованоў для боротьби за виживання. Десантник звик до неў, вўн просто не уявляе, що можна жити без постўного усвўдомлення небезпеки.
Але це добре, це просто-таки чудово на неосвоенўй планетў, а не дома.
А на Землў багато людей уявлення не мають нў про яку небезпеку, не вўдчувають погляду на потилицў, спокўйно заходять в лўс чи в воду, всього-навсього перевўривши ўў на радўоактивнўсть. Ў не тримають автомат напоготовў. Й ножа не носять за халявою...
Хелл почеровонўв.
- Ти ж знаеш, мабуть, що було кўлька випадкўв, що десантники... ну, як би це сказати...
- Знаю. Але ж я пройшорв тести!
- Що тести... Ось, дивись! - вўн натис якусь кнопку.
Щось чорне й волохате безгучно впало на стўл поруч з Юрўем. Той зреагував миттю - злетўв у повўтря, крутнувся й вдарив незнайому ўстоту черевиком. Нога прорўзала повўтря. Наступний удар знўс би голову начальнику, але захисне поле м'яко вўдштовхнуло Хелла.
- Заспокўйся! - начальник вимкнув поле, ўстота зникла. - Бачиш? Ось тобў й тести.
- Що це? - цўлком спокўйно запитав Юрўй.
- Ще один тест. Оцей волохатик - всього лишень голограмма. Нормальна людина вўдсахнулась би, придивилась, абощо. А в тебе типова реакцўя десантника - спочатку знищити невўдоме, а вже потўм розбиратись. "Волохатика" ти вдарив ранўше, нўж вўн до кўнгця спроектувався, а оскўльки з цього нўчого не вийшло - ти цўлком ўнстинктивно спробував знищити причиину появи небезпеки - тобто мене. Добре, що не вдався до пўрокўнезу.
- А якби вдався?
- Тебе звўдси не випустили.
- Он як!
- Саме так! - в голосў начальника забринўв метал. - Сам колись через це пройшов. Ти розумўеш, що буде на Землў, якщо такў-от ходячў вогнемети будуть плюватись полум'ям з кожного приводу! Там ў так неспокўйно.
- Звичайно, звичайно. Але ж я пройшов тести.
Начальник зўтхнув.
- А, по-моему, ти повернешся. Я сам колись не вўрив. Потўм все-таки повернувся, потрапив на Весту...
- Куди?!
- На Весту. Чув про таку планетку?
Хелл трохи розгублено кивнув.
- То, пробачте, це... це у вас звўдти? - вўн кивнув на обрубки нўг, що ховалися у гнўздах великого крўсла начальника.
- Звўдти... - неохоче пробурчав той. - Ну, добре, досить про це. Щасти тобў!
Хелл машинально попрощався й, хоча все йшло нормально, до самого приземлення перебував пўд враженням тўеў розмови. Ў навўть вражаюча картина вўдокремлення човника вўд орбўтального комплексу та проходу атмосфери не змогли його розвўяти.
З похмурим виглядом вийшов вўн з ангару космопорту й лише помўтивши захопленў погляди кўлькох пўдлўткўв, трохи посмўхнувся - все-таки, що не кажи, а десантник ї десантник. Хоч ў зв'язкўвець.
Але вўдчуття було трохи дивним. Три роки, мало не з самого початку контракту, Юрўй мрўяв про перший свўй крок пўсля повернення на рўдну планету. Ця мить снилася йому безлўч разўв, ввижалася в маревў отруйних випарўв чужих болўт та смертоносних хащ. А тепер...
- Таке враження, наче лўтав кудись на екскурсўю! - пробурчав вўн сам до себе. Й плюнув.
Його не зустрўчали. Родиннў зв'язки значно ослабли в наскрўзь технократизованому суспўльствў, й рўдких вўдеосеансўв було цўлком досить для пўдтримання теплих стосункўв. Друзў - хто за минулў роки розлетўлись по всўй планетў, а дехто й далў, хто був весь час зайнятий, та й, чесно кажучи, менш за все Хелл хотўв зўткнутися зараз з постарўлим знайомим. Перехожў теж майже не звертали уваги на десантника в параднўй формў, що трохи розгублено зупинився на перехрестў.
Невисокў, однакового розмўру й форми кущўтяглися вздовж пластикового тротуару. Машинально Хелл тримався подалў вўд них.
- Ви - Юрўй Хелл? - хтось нерўшуче торкнув його за плече. Хелл здригнувся й повўльно - "Це Земля, а не невўдома планета, не смикайся!" розвернувся.
Й зустрўвся з несмўливим поглядом блакитних очей.