… Стар прокинувся від шуму в коридорі. Сів на дивані, протер очі, прислухався.
Відчинилися двері. До кімнати зайшов Екельгафт. Очі його були прищурені в собачій відданій усмішці. Напівобернувшись до дверей, він зробив запрошуючий жест.
— Прошу, панове!
Петер насторожився. До кімнати зайшов політичний бос Шаукель, а за ним високий худий чоловік, якого Стар часто бачив на фотографіях.
«Ого! — з задоволенням подумав Петер. — Сам імперський міністр Тод зволив прийти! Цікаво!»
Холодні очі Тода зупинилися на обличчі Петера, обмацували його. Стар підвівся, з підкресленою жартівливістю обтрусив на рукавах пір’їнки, розгладив поли.
— Вибачте, панове, — комічно розводячи руками, сказав він, — що я приймаю вас у такому костюмі. Гадаю, що па перший випадок ви мені пробачите!
— До всього — він ще й нахаба, — нахилившись до Шаукеля, прошепотів Тод.
— Будь ласка, сідайте, панове! — продовжував фіглярствувати Сгар. — Я не такий жорстокий, як ви!.. Жаль тільки, що я не маю можливості пригостити вас чим-небудь! Але цій справі можна зарадити…
— Помовч ти, блазню! — гримнув Екельгафт.
Стар зареготався.
— Ага! Якраз ти і допоможеш нам у цьому. Слухай мене! Я наказую тобі негайно принести сюди кілька пляшок шампанського і бокали! Чуєш?
Стальний погляд Петера уп’явся в Екельгафта. Тод і Шаукель з подивом і страхом побачив, як лице поліцай-президента перетворилося в безвільну маску. Він витягнувся, немов по команді «струнко», підніс руку до кашкета.
— Слухаю! — механічно повторив Екельгафт і, повернувшись кругом, вийшов з кімнати.
— Значить, до нього повернулася його сила? — прошепотів вражений Шаукель.
— А вона й не зникала, — насмішкувато відповів Стар. — Просто я хотів погратися з вами… Якщо бажаєте я продемонструю це й на вас, вельмишановні панове.
Тод пожував старечими губами, підняв руку.
— Зачекайте, Стар! Тепер буду говорити я… Заходьте, панове!
До кімнати несміливо просунулись три члени корпорації «Золотого ангела», посідали довкола столу. Тод жестом припросив Стара.
— Пане Стар, давайте говорити відверто!
— Оце зовсім інший тон, — тріумфуючи, відповів Петер.
Зайшов Екельгафт, тримаючи на підносі кілька пляшок замороженого шампанського… Він поставив пляшки на стіл і знову виструнчився.
— Чого ви ще бажаєте? — тупо дивлячись на Стара, мовив Екельгафт.
Тод роздратовано повернув сухе обличчя до Петера.
— Будь ласка, припиніть цю комедію! Нам досить того, що ви натворили в тюрмі.
Стар сухо засміявся:
— Я, пане імперський міністр, не просив вас садовити мене туди. А потім я не мав іншої можливості вирватися з ваших лабет…
— Гаразд, гаразд! — примирливо промовив Шаукель. — Ближче до справи!..
— Сідайте, Екельгафт, — різко сказав Стар, — і запам’ятайте цю науку!
В очах поліцай-президента спалахнули вогники свідомості. Він провів рукою по обличчю, ніби стираючи з себе якусь павутину, здивовано озирнувся навколо, потім ніяково посміхнувся і сів на вільний стілець.
— Отже, Стар, уважно слухайте нас! — з суворим виразом на обличчі озвався нарешті Тод. — В цій кімнаті присутні: політичний лідер корпорації «Золотого ангела», почесний президент корпорації Ерік Фінс та його два заступники, а також ваш покірний слуга, Герман Тод. В наших руках все політичне та економічне життя країни! Гадаю, ви розумієте це?..
— О, безперечно, — насмішкувато відповів Стар.
— Наша країна стоїть перед незвичайними подіями! Ми готуємося до війни з світовим комунізмом. Це буде останній, вирішальний бій! Для цього нам потрібна сильна армія, яка, не задумуючись, піде на бій виконувати волю того, хто пошле її. І тільки! Так от, Стар, я знаю, що ви можете примусити нас стати навколішки. навіть зробити щось дивовижніше. Але ж, зрозумійте, ви нічого не досягнете, виступивши проти державної машини. Вас, кінець кінцем, знищать!..
Петер промовчав. Він чекав, що скаже далі Тод.
Ерік Фінс — вертлявий чоловічок, — притуливши руку коритцем до вуха, зацікавлено витягнув голову і схвально кивав нею в такт словам Тода.
— Я пропоную, — урочисто продовжував імперській міністр, — спілкування! Ваша сила — наша підтримка!
Він повернувся до Екельгафта:
— Викличте негайно президента країни!
Поліцай-президент зірвався з місця і вийшов.
— Так от, — говорив далі Тод, — ми висунемо вас на пост прем’єр-міністра, дамо у ваші руки армію, економічні і військові ресурси всієї імперії. Від вас же будемо вимагати тільки одного — створити армію, яка не думатиме, куди і для чого її посилають. Вона буде слухатися лише вас! А ви — нас!..
Сім пар очей — тривожних, чекаючих — вп’ялися в обличчя Стара.
— Я згоден, панове, — нарешті пролунав у кімнаті спокійний твердий голос Петера.
Присутні радісно загомоніли.
В цей час різко відчинилися двері. До кімнати зайшов у супроводі Екельгафта чоловічок маленького зросту з невеликою лисиною. Це був президент держави. Він оглянув присутніх, здивовано піднявши безбарвні брови.
— Що все це значить, Тод? — знизавши плечима, сказав президент. — Що за таємничість?.. Чому ви зібрались у такому приміщенні?
— Ми вас викликали не для того, щоб оцінити приміщення, — різко відповів Тод. — Сідайте…
Президент якось несміливо присів на стілець, вийняв сигару, відкусив кінчик.
— Я слухаю.
Тод сухою рукою показав на Стара.