Президент приголомшено глянув на присутніх. Він спить? Що це за глузування! Та ні, Шаукель серйозно і ствердно дивиться на нього, Ерік Фіне з задоволенням розтягує в посмішці свій рот, подібний до заваленої могили.
— Я не розумію, панове, — нарешті зважився президент. — Хто ця людина, і чому вам забажалося висувати її на високий пост прем’єра? Представником якої партії він є, і яке має відношення до керування державою?..
Тод глузливо подивився на президента:
— А мене цікавить, чи хто-небудь задавав такі питання, коли ми висували вас на пост президента?
— Сподіваюсь, що ви не будете порівнювати мене з якимось авантюристом?! — роздратовано вереснув президент.
Стар зірвався з місця, блиснув очима на старика, але Тод жестом заспокоїв його.
— Хто він і для чого ми це робимо, — промовив імперський міністр, — нехай вас не цікавить! Щоб не продовжувати безплідної дискусії, я ще раз повторюю: Петеру Стару ви доручите сформувати уряд! Все інше вас не торкається!
В голосі Тода зазвучали сталеві нотки. Та президент гордовито випростався і твердо сказав:
— Доки я на своєму посту, цей авантюрист не буде прем’єр-міністром… Це моя тверда воля!..
Шаукель встав, підійшов до старика і прямо в обличчя йому владно промовив:
— Киньте грати комедію. Згоджуйтесь! А якщо ні… корпорація знайде шляхи, щоб позбутися вас.
— Що ви хочете сказати, Шаукель? — істерично вигукнув президент.
— На жаль, в його словах правда, мій друже, — сухо підтвердив Тод. — Те, що ми робимо — порятунок імперії від світового комунізму. Навіть не імперії, а світу! Вам ясно!..
Президент розгублено оглянувся довкола.
— Панове! Я не розумію, — пробелькотів він, розводячи руками.
— А від вас і не вимагають цього, — засміявся Фінс. — Згоджуйтесь — і баста!
Президент хвилину повагався, потім махнув рукою і сів на стілець.
— Гаразд!..
— От і добре, — доброзичливо посміхнувся Тод. — Завтра ж ви офіціально оголосите призначення нового прем’єра.
Егоїстичне гордовите почуття переповнило груди Стара. Металічний холодний механізм гнав кров по збудженому тілу людини-маніяка. І раптом серед навали радісних думок в голові Петера промайнуло тривожне й настирливе: «Берн! Де ж він?.. Адже я не знаю секрету елемента. Через місяць я загину, якщо його не буде замінено…»
Гадюка раптового відчаю здавила йому груди, Стар підвівся і звернувся до Тода:
— Я можу вважати, що ми дійшли повної згоди?..
— Так, — відповів Тод. — Панове, гадаю — заперечень не буде?
Шаукель, Фінс, інші члени корпорації ствердно закивали головами.
— І я можу наказувати? — запитав Петер.
— Так!..
— Екельгафт!
— Я слухаю вас, пане прем’єр! — підхопився той.
Петер холодно поглянув на нього.
— Слухай уважно! Це поки що торкається тільки мене…
Присутні з цікавістю повернулися до Стара.
— Лікар Берн зник з міста, зникла і моя дружина. Поставте спеціальну охорону на всіх кордонах імперії. Не допустіть, щоб вони покинули межі країни. Не пізніша як через три тижні Берн повинен бути тут! Ви відповідаєте головою!
— Але досі розшуки ні до чого не привели! — несміливо обізвався Екельгафт.
— Я два рази не повторюю! — відрізав Стар. — Крім того, негайно звільніть мого ад’ютанта Арнольда і надайте йому медичну допомогу… Ідіть!.. — Він повернувся до присутніх і урочисто проголосив:
— А тепер, панове, скріпимо наш союз!
Гучно тріснув корок, і шампанське запінилося в бокалах…
…Зелене поле аеродрому лишилося позаду. Автоекспрес мчав Берна і Евеліну гірською дорогою поміж скель і лісів на південний захід. Евеліна безперервно позирала в заднє віконце. По автостраді за ними і назустріч їм мчали машини різних марок. Та хіба розбереш, хто там їде — стороння людина чи ворог?!
Берн нервувався.
— Скоріше б приїхати на місце. Треба негайно продовжити роботи над елементом! Але мене турбує Гельд. Невже він агент? Скільки років працювали разом!.. Ти переконана, що це був він? Може, ти помилилася?
— Ні,— заперечливо похитала головою Евеліна, — я впізнала його.
Автоекспрес різко завернув з автостради ліворуч в кам’яну ущелину з крутими схилами, проминув вузенький місток над гірською річкою, завиваючи, піднявся на стрімку гору і зупинився біля вілли, розташованої на галявині серед гірського лісу велетенських смерек і буків.
Берн і Евеліна не бачили, що всю дорогу над ними летів малесенький спортивний гелікоптер. Коли вони зупинилися, він зник за вершинами дерев.
Берн вийшов з машини, подивився на шлях, яким вони їхали, повернувся до Евеліни.
— Ну, тепер можемо бути спокійними. Тут нас, напевне, ніхто не знайде.
Евеліна вистрибнула з машини, повними грудьми вдихнула запашне повітря, подивилася навколо.
— Яка краса!
— О, так, — з гордістю відповів Йоган. — Це я вибрав місце… Коли мені трапляється особливо термінова й складна робота, я їду сюди, тут ніхто не заважає. На віллі є прекрасна лабораторія і все необхідне для дослідів.
— Я мріяла побути в таких місцях з Петером, — прошепотіла Евеліна. — З Петером… — А тепер ми приїхали, ні… втекли, щоб залишити його на самоті… щоб він помер!
Вона рвучко повернулася до Йогана. Хвиля каштанового волосся заблищала на сонці. Очі благаюче подивилися в лице Берну.