— Що це таке? — Очі Берна розширились від подиву. Стрілка електронного записувача біострумів ніби сказилася.
Вона викреслювала велетенський зигзаг. Це свідчило про те, що активність організму пса збільшилась в десятки разів проти нормальної. Берн тривожно слідкував за механічним пером. Зигзаги наростали, гострішали, ось вони почали виходити за межі стрічки. І раптом в апараті почувся сухий тріск, стрічка зупинилась.
Берн зблід. Щось неймовірне, непередбачене. Апарат навіть не розрахований на таку дивовижну активність! Це добре чи, може, навпаки, зле? І яка в цьому причина?
Пес підняв голову, заскавучав, потім, розширивши ніздрі, з шумом втягнув повітря.
— Шо тобі, песику?
Різко відчинилися двері. Зайшов Гельд.
— Ви, Гельд? — здивовано запитав Берн. — Я ж говорив — через півгодини…
— Вибачте, доктор, — схвильовано відповів асистент. — Вас терміново викликають. В клініку привезли двох пацієнтів з місця автомобільної катастрофи. Серйозні травми…
— Гаразд! — коротко кинув Берн, — чергуйте тут і підключіть новий записувач — старий вийшов з ладу. Слідкуйте за інтенсивністю біострумів, нагодуйте пса…
Йоган скинув халат, натиснув кнопку на стіні операційної. Безшумно відкрилися маленькі дверцята, і він опинився в стерилізаційній камері. Приємні теплі хвилі невидимого випромінювання пронизали його тіло.
Берн швидким кроком зайшов до прийомної. Звичним рухом тихо причинив за собою двері. Ось вони — двоє, чоловік і жінка. Доки він захоплювався експериментами, життя йшло своїм шляхом…
Назустріч хірургові поквапливо ступив лікар, який привіз потерпілих.
— Хто? Звідки? коротко запитав Берн.
— Молода пара. Вінчалися в церкві. Потім — автомобільна катастрофа. Інженер Петер Стар і його дружина… — Хто? — мимоволі здригнувся Берн.
— Що з вами, доктор? Я кажу…
Та хірург вже не слухав лікаря. Швидко підійшов до колясок і відгорнув покривала.
«Так ось де ми зустрілися! Дорога Еве, ти прийшла привітати мене з моїм відкриттям у своєму весільному вбранні». Великі очі Берна наповнились сумом, сухі вольові губи гірко стиснулись.
Дивився непорушними, немов скляними очима поперед себе і, здавалось, бачив якесь видіння. Перед ним лежало тіло його товариша Петера Стара, а поряд… Еве, люба Евеліно, на твоїх скронях я бачу кров! Але ти не вмреш. Ні, ні! У Берна вистачить сил порятувати твоє життя!
— Ніж! — В його голосі раптом почулися тверді владні нотки. — Та швидше, швидше давайте ніж!
Сестра, яка стояла поруч, відкрила скляну шафу і хутко подала хірургові інструмент. Берн одним помахом розрізав вінчальну сукню Евеліни.
— Аналізатор!
Два санітари підкотили квадратний жовтий ящик на коліщатах. Берн ковзнув побіжним заклопотаним поглядом по знайомих приладах.
— Серце! — наказав хірург притишеним, але все тим же непохитно вольовим голосом — Тільки обережніше!
Сестра обтягнула руку Евеліни чорним пояском, до грудей притулила широкий розтруб. Берн впився поглядом в прилад. Стрілочки зрушили з місця, на одному з екранів виникла світла цятка, яка почала пульсувати.
— Досить! — наказав хірург. — Серце ослаблене, але все гаразд. Графіка мозку!
Сестра приклала до голови Евеліни дві металічні пластинки, включила рубильник. Спалахнув зеленим кольором екран, на якому посунулася біла стрічка. Лінія, яка малювалася на ній, карколомно стрибала.
— Струс мозку, — похитав головою Берн. — Але особливої небезпеки нема
Груди Евеліни судорожно підіймалися, вона важко дихала.
Берн глянув на санітарів.
— В палату! Озон! Масаж!
Потім підійшов до Петера і гак само швидко розрізав на ньому одяг. Оголилися груди — міцні, атлетичні, ніжно-золотистого кольору. Біля соска, в ділянці серця, Йоган побачив велику синю пляму. Його густі брови нахмурилися, лоб побілів. Очі за скельцями окулярів спалахнули тривожними вогниками. Хірург приставив чорний розтруб до грудей Стара і глянув на шкалу. Стрілка ледве-ледве ворухнулася, дрібно затремтіла і знову завмерла.
— Серце травмоване! — прошепотів Берн. Потім схвильовано кинув лікареві:
— Подайте кордінеліт! Зробимо укол в серце.
— Невже… — Неприхований острах проступив на обличчі лікаря.
— Так! Іншого виходу нема, — відрізав Берн. — Серце спиняється.
Лікар вагався недарма. Кордінеліт був страшним препаратом. Він моментально стимулював роботу серця, але його дію витримував лише сильний організм. Опісля це коштувало хворим багатьох років життя.
Берн зробив блискавичний укол. Тіло Стара стрепенулося, якась агонічна судорога хвилею пройшла по ньому. Кілька секунд стрілка на шкалі скажено бігала, та ось її рухи послабли. Вона безнадійно поповзла донизу і ледве помітно пульсувала в такт ударам серця…
Берн витер піт з обличчя, натиснув на столі кнопку дзвінка. За якусь хвилину до прийомної зайшов асистент.
— Гельд, залиште поки що пса, — коротко сказав хірург. — Проконтролюйте роботу серця пацієнта.
— Гаразд, — озвався Гельд. — Але мушу сказати: собака в дивному стані. Активність її організму незвичайно підвищилася. Вийшов з ладу другий електрон ний записувач.
— Он як! Дивно, справді дивно! Та про це потім. Контролюйте пацієнта, а я гляну на жінку.
Берн вийшов.
В приміщенні було тихо, але тиша та здавалась страшнішою грому, бо тут в цьому непорушному тілі відбувався двобій між життям і смертю. Важкий моторошний неспокій розлився хвилями по кімнаті, стиснув легені присутніх.
Мужнє, відкрите обличчя Гельда, з простуватими грубими рисами селянина, видавало зосереджену думу. Він впився поглядом в прилади, але знав напевне, то його втручання зараз зайве. Про це ясно свідчив аналізатор. Навіть славетний Берн не допоможе. Яка іронія долі! Вони творять вічне серце, а люди гинуть на їх очах. В його голові завирували фантастичні видіння, пов’язані з казковим відкриттям доктора Берна…
Гельд стояв і, хмурячи високе красиве чоло, дивився в простір.
— Як справи?
Голос Берна немов розбудив асистента. Він мимоволі ковзнув очима по приладах.
— Справи невтішні, докторе, — озвався Гельд стриманим, ледь притишеним тоном. — Подивіться, серце майже не працює. Тонус організму катастрофічно падає.
Берн сумно похитав головою. Взявши холодіючу руку Стара і якось механічно прощупуючи пульс, він промовив: