Берн тривожно подивився на Евеліну, зняв окуляри і почав протирати скельця. Він завжди робив так, коли дуже хвилювався.
— Ти гадаєш, що він уже…
— Я нічого не гадаю, — з мукою в голосі прошепотіла Евеліна. — Треба якось дізнатись!..
Берн схилився до мікрофона.
— Фріц!..
— Я слухаю, доктор, — озвався слуга.
— Вони від’їхали?..
— Так!
— Слухай мене! Негайно їдь у місто!.. Привези свіжі газети! Візьми гроші— ти знаєш — де. Постарайся підкупити кого-небудь в поліції. Розумієш? Я повинен знати все!..
— Буде зроблено, доктор, — почулося з динаміка.
— Ну, щасливо!.. Повертайся не пізніше завтрашнього вечора…
Берн виключив динамік.
— Завтра ввечері ми все будемо знати, Евеліно. Заспокойся…
Евеліна пішла до себе, лягла на ліжко, та знову не могла заснути. Кілька годин лежала з мігренню, втупившись очима в стелю… Поволі втома зморила її, повіки склепилися.
… Уві сні на неї з страшної темряви понеслися кошмарні видіння. Евеліні здавалося, ніби вона йде з Петером по крутій стежині на високу гору, десь аж під хмари. Ось вони вже піднялися на стрімку вершину, з якої видно весь світ. Криваве сонце сідає за далекий обрій, і пітьма наповзає на землю. Тоскно, сумно стає на серці у Евеліни. Вона дивиться в лице Петеру, помічає гордовиті вогники в його очах.
— Бачиш, Евеліно, насувається ніч, — говорить Стар. — Але я розжену ту пітьму! Я засвічу свій факел — факел володаря світу!
— Зачекай! — стогне Евеліна, хапаючи Петера за руку, та він владно виривається од неї і відбігає на кілька кроків убік.
— Стій, божевільна! — кричить він. — Я бог — хіба ти не знаєш, що воля бога священна!..
Евеліна з жахом бачить, як Петер росте, стає велетнем. Ось голова його вже сягнула хмари. Демонічним вогнем горять його очі. Потім Стар розриває свої груди, і Евеліна бачить, як звідти нестерпним блиском палає велетенське серце. Потоки крові полилися на гори і засяяли вогненною рікою, освітлюючи навколишній краєвид примарним багрянним промінням.
Евеліна зіщулилась від жаху, притиснулася до гранітних скель.
— Дивись! — лунає громовий голос Петера. — Тепер я йду по світу! — Я — безсмертна людина!.. Скажи, хто зможе не поклонитися мені?
Він робить велетенський крок з гір на рівнину, і Евеліна бачить, як села і міста країни спалахують вогнем. В гуркоті і громі валяться будівлі, і падають обвуглені трупи на дорогах. Стар робить другий крок, зривається буря, і стає темно. Тільки сліпучі зигзаги блискавиць зеленкуватим світлом виграють на обличчі Петера. Евеліна вже ледве тримається на ногах.
— Петер! Вернись! — кволим голосом кричить вона.
Але він не чує її. Ось у жахливій посмішці кривиться лице Стара, і над горами гримить страшний регіт.
— Ха-ха-ха! — І потоками ллється кров, і в огненному смерчі в прах розлітаються міста. Ураган налітає на Евеліну, підхоплює її, мов пір'їнку, і кидає в ущелину…
— Евеліно! Еве! Кохана! — лупає над світом відчайдушний заклик Петера.
… Евеліна нестямно кричить І відкриває очі. Над нею схилився Йоган. Він лівою рукою трясе її за плече, в правій у нього — газети. З-за спини виглядає Фріц.
Евеліна якусь хвилю не може згадати, де вона і що з нею. Дивиться нерозуміючими очима на Берна.
— Що з тобою, Евеліно? — запитує Йоган.
— Мені снився страшний сон… Ніби Петер…
— Що там сон! На, прочитай газети!
Тремтячими руками Берн розгортає свіжі аркуші і починає читати.
«Президент країни доручив сформувати уряд новому прем’єр-міністру Петеру Стару! Стар залишив за собою пост військового міністра і головнокомандуючого армії імперії…»
Поган кинув газети на ліжко і стиснув руками голову.
— Треба було чекати цього! О, що я накоїв?..
Евеліна ще не отямилась від сну, і ось нове страшне повідомлення звалилося на неї, мов сніг на голову. Вона без слів розуміла, що трапилось там, в Бруклінгемі, після їх від’їзду.
Вона з страхом і надією подивилася на Йогана.
— Що ж ми будемо робити?..
— Нічого! — відповів Берн. — Будемо сподіватися, що він не встигне накоїти лиха: йому залишилося жити не більше двадцяти п’яти днів!.. Про всякий випадок продовжимо розпочату роботу. Треба й надалі стежити за подіями в місті!
Берн звернувся до Фріца.
— Що тобі вдалося розвідати?
— Я підкупив ротмістра з поліції. Дав дві тисячі. Вас і дружину Стара розшукують власті. На всіх кордонах виставлено посилені пости. Відомо також, що новий прем’єр оголосив закон про додатковий набір в армію. По місту ширяться тривожні чутки, що скоро буде війна.
— Кожного дня навідуйся до міста, — сказав Берн. — Уважно слідкуй за всім, що відбувається, особливо за подіями, які торкаються мене і Стара.
— Гаразд! — відповів Фріц.
….. А тепер іди, відпочинь…
Старий слуга вийшов з кімнати.
… І знову потягнулися тривожні дні, сповнені чекання і неясної надії. Берн посилено працював над виготовленням нової батареї для механічного серця. У вільний час він запрошував Евеліну і включав радіо. Відтоді, як Петер став прем’єр-міністром, тон передач різко змінився. Без кінця лунали в ефірі загрозливі голоси генералів і маршалів імперії. Вони поширювали провокаційні чутки, запевняли народ, що країні загрожує експансія зі Сходу, а тому начебто треба готуватися до страшної, нищівної війни на захист імперії і нації.
Особливо гнітюче враження на Берна і Евеліну справило повідомлення про загибель десятків тисяч людей в долині Голубого Беркута. В офіціальному комюніке говорилося, що все це сталося через злочинну недосвідченість головного інженера будівництва чи навіть було наслідком його зради. Інженера заарештовано і посаджено в тюрму.
В зв’язку з цими подіями робітники атомних, металургійних, авіаційних та ракетних заводів оголосили страйк, вимагаючи розслідування страшного злочину… Урядова преса замовчувала наслідки страйку, але Берн спіймав передачу з інших країн, в якій повідомлялося про криваві події в Бруклінгемі.