Спливали останні дні місяця. Евеліна з острахом чекала, якого ще лиха накоїть Петер, куди заведе його сліпа жадоба влади.
Та ось Фріц привіз з міста газети. Там були надруковані незвичайні новини. Евеліна, хвилюючись, прочитала:
«Прем’єр-міністр Петер Стар тяжко захворів. Він не виходить з своєї резиденції».
Наступного дня з'явилось нове повідомлення:
«Петер Стар повернувся до виконання своїх обов’язків. Стан здоров’я прем'єра покращав. Він провів засідання кабінету міністрів. Відзначають, що прем’єр дуже постарів. Очевидно, на нього вплинула невідома хвороба…»
Через кілька днів газета повідомила:
«Петер Стар знову зліг. Поки що він не може виконувати своїх обов’язків…»
Евеліна не витримала. Вона кинулася до Йогана, показала йому газету.
— Ти бачиш! Надходять останні дні! Він помре! Треба щось робити!.. Ідемо, милий Йоган!..
Берн заперечливо похитав головою:
— Ні, Еве, ні! Мені їхати зараз не можна!.. Ти розумієш — мене схоплять і…
На очах Евеліни заблищали сльози. Ламаючи руки, вона подивилася в обличчя Берна.
— Послухай, Йоган! Я не можу більше. Я люблю його! Треба врятувати Петера!.. Я поїду…
— А через тебе він узнає, де я! — крикнув Берн. — І примусить нас зробити все, що йому забажається!
Йоган потер рукою лоб, замислився. Евеліна з надією чекала, що він скаже.
— Постривай, — озвався Берн. — Залишилося три дні… Так. Безумовно, його хвороба — не наслідок зменшення радіоактивності батареї. Ти маєш рацію, Еве. Я гадаю, що радіація його мозку зменшилася — напевне, він не загіпнотизує тебе. їдь і спробуй поставити йому ультиматум. Якщо він хоче жити — хай відмовиться від своєї політики!
— Коли я поїду? — радісно стрепенулася Евеліна.
— Сьогодні!
— Йоган, милий! Ми врятуємо Петера!
Берн сумно посміхнувся.
— Я б хотів вірити в це! У всякому разі… ми спробуємо. Після розмови з ним скажеш — хай вишле за мною літак, і дасть наказ поліції не переслідувати мене. Розумієш?..
Евеліна вже одягала легкий сірий плащ, прибрала під блакитний берет пишне волосся. Потім щиро обняла Берна. Він обережно погладив її плечі, заглянув в обличчя.
— Бережи себе! Не нароби дурниць!..
— Спасибі тобі, Йоган…
— Щасливо. Я жду… Еве!..
…Через півгодини автоекспрес мчав
Евеліну по широкій автостраді до Бруклінгема…
…На таємному засіданні корпорації «Золотого ангела» розгорілася суперечка. Присутні мовчазно, з острахом спостерігали, як Тод і Стар, нагороїжившись, немов дикі вепри, кидали в лице один одному страшні обвинувачення.
— Ви наробили дурниць, Стар! — жовчно скрипів Тод. — Ви допустили до того, що війська зруйнували будівлі на заводах корпорації. Ви так одурманили своїх ідіотів-солдатів, що вони з надмірною жорстокістю пролили забагато крові…
Стар — схудлий, з темним поглядом — стримано, але досить різко кинув у відповідь:
— А ви хіба не страшнішу кашу заварили в долині Голубого Беркута?!. Чи не та трагедія спричинилася до страйку!.. Це, по-перше! А по-друге, коли вже на те пішло — чи нам лічити, скільки крові пролито в тому або іншому випадку?!.
Шаукель не витримав, встав з крісла, сухо процідив:
— Панове, прошу вас, припиніть цю непотрібну суперечку! Я все-таки стою на тій позиції, пане Стар, що вам пора вже братися за справжні діла. Наша держава мусить виходити на світову арену. Я вимагаю сьогодні ж приступити до обговорення конкретних дій!.. І тоді все, про що ви сперечаєтесь, відпаде саме собою.
Між корпоратистами почувся гомін задоволення. Стар важко сів у крісло, провів рукою по лобі. Чому так часто повторюються в нього приступи безсилля?.. Ось і зараз відчувається, ніби хтось витрусив з нього кістки. Організм зовсім ослаб, руки й ноги ніби з вати…
Тод щось говорить, та Петер не слухає його. Цвяхом сидить в голові страшна думка: «Якщо не зустрінуся з Берном через три дні кінець… А Бери ніби у воду впав. Треба негайно їхати до Екельгафта!»
— Ви заснули, чи що? — лунає у нього над вухом голос Тода.
Стар підіймає голову, нерозуміючим поглядом дивиться на імперського міністра, мляво відповідає:
— Я знову погано почуваю себе, панове. Я поїду додому. Засідання проведемо завтра!..
Тод хоче сказати щось різке, його тонкі губи вже стиснулись в гнівній гримасі, але Шаукель сіпає імперського міністра за рукав. Петер, ніби манекен, повільно простує до дверей. Раптом спиняється.
— Отже, завтра, панове, — промовив мляво. — О десятій годині.
За дверима, мов вірний пес, непорушно сидів Арнольд. При появі хазяїна він миттю зірвався на ноги.
— Що вам потрібно, мій володарю?
— Негайно до Екельгафта!..
Арнольд підхопив Стара під руку, обережно повів по сходах до машини.
— Жени якомога швидше, — наказав Стар, відкидаючись на спинку сидіння. Авто рвонуло з місця. У вухах засвистів вітер. Біля поліцейського управління Арнольд зупинив машину.
— Чекай мене тут, — наказав Стар. — Звідси ми поїдемо додому…
Охоронці біля входу з острахом розступилися перед Старом і пропустили його в приміщення. Він одним духом пробіг по коридору і рвонув двері до кабінету Екельгафта. Поліцай-президент, побачивши прем’єр-міністра, зблід і затремтів.
— Пане прем’єр, — забелькотів він. — Чому ви не викликали мене, а приїхали самі?
— Я розжену твою бездарну поліцію повішу тебе на вуличному ліхтарі! — заревів розлючений Стар. — Де Берн? Де моя дружина?