— Де Берн, нікчемний мерзотнику? Де Берн?
Потім важко дихаючи, впав у крісло.
Екельгафт від страху не міг вимовити й слова.
— За межі країни вони не виїжджали… — пробелькотів нарешті він.
Я сподіваюся, що ми скоро їх знайдемо.
Петер не слухав Екельгафта. Відчув, що не може контролювати себе і сконцентрувати думки. Невже знову зникає сила?
«Зараз, зараз все перевірю», вирішив Петер і, подивившись на поліцай-президента, наказав йому в думках:
«Встань і підійди до вікна!..»
Екельгафт залишився непорушним. Петер зблід. Все! Його вольовим імпульсам кінець! Треба, щоб ніхто не помітив цього…
Стар устав з крісла, холодно й твердо промовив до поліцай-президента:
— Даю тобі на розшуки ще один день! Завтра ввечері прощайся з життям, якщо твої нездари не знайдуть Берна і…
Він різко повернувся і вийшов з кабінету.
Похиливши голову, сів у машину. Не бачив нічого перед собою. Безкінечне чекання смерті вкрай підірвало його нерви. Його не радувала вже ні влада, ні можливість здійснення страшних честолюбних намірів. Страх смерті каменюкою гнітив мозок.
Надто скоро він вирішив діяти! Треба було дізнатись про секрет елемента, залишити Берна при собі, а потім… потім він не боявся б смерті!.. А тепер — хто він? Примара! Його життя залежить від наявності енергії в якійсь мізерній батареї, що висить осьде на грудях! Може, самому аналізувати елемент і з’ясувати, який його атомний номер! Та ні. вже пізно! Очевидно, радіація чи напіврозпад його доходить до кінця… Без Берна він нічого не вдіє.
Йоган! Йоган! Ти ж товариш мій. Невже даси мені загинути? Евеліно, моя прекрасна Евеліно! Ти залишила мене напризволяще перед смертю!.. Я знаю, чому ти втекла! Злякалася страшної сили, яка з’явилася в мені… В тобі живі «гуманні» почуття!.. О, мізерна гуманність!.. Чи далеко заїдеш з нею? В цьому світі тільки силою можна добитися свого.
Яка жорстока його доля! Ось він — необмежений володар країни — скоро перетвориться на шмат гнилого м’яса! А мільйони людей будуть жити, веселитись, працювати і кохати!..
Мов удар блискавкою осяяв мозок Петера. Йому згадались давні часи юності — дні навчання, дружби і чудесних мрій!.. Ні, краще жити, як всі, без маиі-якальних планів! Втекти, втекти звідси, вирватися з полону кошмару!.. Аби тільки замінити елемент! Аби тільки зустрітися з Берном.
Авто виїхало за місто і зупинилося перед резиденцією Стара. Це була двоповерхова вілла, оточена буйним садом. За віллою протікала бурхлива гірська річка, вдалині синіли стрімкі схили гірських кряжів…
Арнольд допоміг Петєру піднятися по широких мармурових східцях. Біля входу, немов сірі привиди, непорушно стояли вартові. Вони мовчазно віддали честь прем’єру і знов завмерли.
Стар, схопившись рукою за груди, ледве-ледве добрався до канапи, важко опустився на неї.
— Арнольд! — слабо гукнув він.
— Що вам, володарю?
— Через кожні півгодини викликай поліцейське управління! Нагадуй Екельгафту, що через двадцять чотири години Берн повинен бути в наших руках, а ні — то хай готується до смерті!
— Слухаю, — відповів Арнольд і безшумно зник за дверима.
Стар ліг. Спробував упорядкувати розбурхані думки… Може, покликати спеціалістів? Ні, він не розкриє свого секрету. Корпоратисти не повинні знати, що Стар втратив свою могутність. Але чого ж йому сподіватися? Як відшукати сліди Йогана!.. Тод і Шаукель вже помітили, що з прем’єром не все гаразд. Петер бачив це по їхніх поглядах! Він потрібен їм як зброя для завоювання необмеженої влади над світом. А тепер! Чого він вартий тепер? Його вольові імпульси зникли. Це довів експеримент і Екельгафтом. А може, він просто перевтомився?.. Треба відпочити, і сила радіації знову повернеться до нього. Завтра о десятій вечора — засідання корпорації. Його останній день, останнє засідання… Він використає всю свою могутність, поставить на ноги всю поліцію і таки знайде Йогана Берна…
Стар у безсилій люті заскрипів зубами, зірвався з дивана, пробіг по кімнаті. Кожний рух виснажував його. Через кілька хвилин йому запаморочилось у голові, тіло стало важким, млявим і він упав на диван.
Хтось тихо відчинив двері. Петер розплющив очі й побачив ад’ютанта. Його очі сяяли торжеством.
— Що трапилось, Арнольд? — кволим голосом запитав Петер.
— Володарю мій! Внизу охоронці затримали жінку, яка хотіла бачити вас. Вона називає себе Евеліною Стар…
— Що? — закричав ГІетер, зриваючись з місця. — Як ти сказав?
— Вона називає себе Евеліною Стар, — рівним тоном повторив Арнольд.
— Сюди! Негайно сюди!
— Цю жінку?
— Так, негайно сюди! — нетерпляче перебив Петер. — Негайно!..
Арнольд хутко вийшов з кімнати.
Почулися дрібні, чіткі кроки, різко розчинилися двері. Петер здригнувся. На порозі стояла Евеліна, бліда, схудла, у сірому плащі і голубому береті. В очах її блищали сльози.
— Петер! — прошепотіла вона і кинулася до чоловіка. Він міцно обняв її. Але вона відхилилась на мить від нього і подивилася йому в лице.
— Боже мій! Як ти постарів! Подивись, на кого ти став схожий?
Евеліна схопила Стара, який ще не отямився від радості її подиву, за руку і підвела до великого трюмо. Петер погля нув на своє відображення. Скроні його були густо засіяні сивиною, вона проступала навіть серед світлого волосся. Біля рота і очей різко покарбувалися зморшки. За короткий час Петер постарів на десяток років.
Але це чомусь не схвилювало його. Він байдуже глянув ще раз на своє відображення і сів у крісло. Піймав Евеліну за руку і запитав:
— Де ти була, чому не приходила раніше?
— Не осуджуй мене! схвильовано заговорила Евеліна. Я не могла робити інакше! Ти налякав мене своїми дикими ідеями! Мене гнітила твоя страшна воля!.. Але потім…
— Потім… — з надією перервав Петер.
— Потім я зрозуміла, що вчинила не зовсім вірно. Берн повинен був відразу допомогти тобі звільнитися від страшної батареї…
— Берн? Значить ви були разом?
— Так!
— Де ж він? Чому він не приїхав? Адже він знає, що я помру через два-три дні!
Евеліна спохмурніла. Сіла біля Петера, взяла його за руку.
— Слухай мене! Йоган допоможе тобі. Але… ти повинен відійти від політики. Це його умова. В противному разі він не відкриє секрету батереї.