— Він не хоче ризикувати! Ти ж можеш примусити його розповісти все, а він не бажає, щоб світ руйнувала диявольська сила, захована в твоєму серці.
— Ну… припустимо… я погоджусь. Значить, тоді він приїде?
— Так! Але повторюю, його умови такі: ти повністю відійдеш від політичного життя. Крім того, ти повинен дати наказ, щоб поліція не переслідувала Берна…
Стар тривожно подивився на Евеліну, мить подумав:
— Другу вимогу виконати неважко! Екельгафт фанатично боїться мене. А перше — не знаю… «Золотий ангел» не дасть мені спокою, і його молодчики знищать мене на другий день після того, як я відмовлюсь виконувати їхні бажання.
Евеліна оглянулась, пристрасно зашепотіла, схилившись до Петера.
— Тобі нічого бояться! Ми покинемо що країну… Виїдемо на південь, до моря. Там ти відпочинеш, знову візьмешся за свої досліди. Згадай, Петер, наші мрії? Невже все минуло, мов сон? Навіщо ти вплутався в цю страшну гру? Ти загинеш! Ти неминуче загинеш!
Петер, схиливши голову, мовчав у важкій задумі. Так, вибору немає. Пого життя в руках Берна… Та, зрештою, і жалкувати пі за чим!
Стар підняв голову, глянув у тривожні очі Евеліни.
— Я згоден! Хай приїжджає!
— Ти даєш слово? Ти клянешся… нам?
— Так, я клянусь! — твердо промовив Стар. Тільки благаю — швидше! Нехай він їде, бо мені погано… серце відмовляється працювати.
— Не турбуйся, любий. — Я його скоро привезу. Але дай наказ, щоб мене відвезли туди на літаку.
Стар натиснув кнопку. Наче привид, у дверях з’явився Арнольд.
— Негайно вертольот! Поїдеш з Евеліною.
Бери безперестану чатував біля вікна, занепокоєно позираючи на дорогу: чи не їде Евеліна?
Урядова радіостанція не сповіщала про стан здоров’я нового прем’єра. Йоган губився у здогадках. А якщо Петеру вдасться підкорити її своїй волі? Тоді поліція переверне всю віллу. Як би він не ховався — його все одно знайдуть.
Неспокій Берна наростав з кожною годиною. Надвечір він вийшов на ганок вілли. Навколо тривожно шамотів ліс, з-за гори насувалася темна хмара. «Певно, буде гроза», подумав він.
Берн підняв голову, та так і захолов від несподіванки. Прямо в двір опускався великий сірозелений вертольот військового типу. В обличчя Берну вдарили струмені гарячого повітря з нижніх дюз[8] вертольота.
— Тікати! — промайнула в голові Йогана блискавична думка. Та було вже пізно. Машина, важко похитнувшись, приземлилася за десять метрів від Берна.
Рука Берна опустилась в кишеню на холодну сталь браунінга. Ні, так просто вони його не візьмуть! Він не стане лялькою в руках Стара…
Але в наступну хвилину відкрилися дверцята вертольота і на пісок вистрибнула Евеліна, сяючи променистими очима. Вона була в тому самому сірому плащі і голубому береті. За нею вийшов з машини незнайомий Берну молодий військовий з холодними, байдужими очима.
Евеліна підбігла до Йогана.
— Ну? — Він міцно потиснув ЇЇ руку.
— Все добре! Він згодився на всі умови… Він зовсім хворий. Напевно, його гіпноз не діє… Ми мусимо їхати. Петер казав, що енергії батереї вистачить тільки до твого повернення…
— Це не страшно. Я розрахував точно… А хто це з тобою?
— Особистий ад’ютант Стара. Він послав його зі мною.
— Мене не будуть переслідувати?
— Ні, все буде гаразд!
Берн покликав Фріца:
— Допоможи мені навантажити деякі прилади на вертольот.
Вони зникли в будинку, а через кілька хвилин з’явилися знову, несучи невеликі, але важкі пакунки. Поклавши пакунки в машину, Берн повернувся до Фріца:
— Ти залишайся тут. Я скоро приїду.
Фріц з сумним обличчям поклонився Берну.
— Бережіть себе, докторе!.. — і відійшов од вертольота, витираючи старечу сльозу.
Йоган подивився на червоне сонце, яке, ховаючись за зубчастою грядою гір, кривавим світлом обагряло грозову хмару, що ніби зупинилася серед неба.
— Одного разу, — прошепотів він сам до себе, — ти зробив помилку, Йоган. Що ж тепер? Добре чи зле?
Потім провів рукою по очах, ніби відганяючи якийсь привид, і рішуче повернувся до Евеліни:
— Поїхали!..
Один за одним вони зникли в дверцятах машини. За ними спокійно зайшов Арнольд.
— Це і є Берн? — запитав він Евеліну.
— Так…
Арнольд нічого не сказав, тільки скупа усмішка задоволення майнула по його обличчю.
Приглушено загули мотори, і раптом Йога ну здалося, ніби вілла, річка і навколишні гори, пойняті темним нічним серпанком, попливли кудись вниз.
Вертольот взяв курс на Бруклілгем.
В нічному мороці за ілюмінаторами в прогалинах між хмарами пливли зорі. Евеліна, зморена пригодами дня, спала, відкинувшись на м’яку подушку сидіння. Берн дивився на її ніжне обличчя і думка — невесела й тривожна — хвилювала його серце:
«Чого ти досягнув, Йоган? Це ті рожеві мрії про безсмертя, які штовхали тебе до шукань? Куди потрапив твій винахід, кому приніс користь?.. Замість радості й задоволення, замість вдячності людства ти бачиш кров, чуєш прокльони! Знову, як завжди, найгуманнішу ідею використали ті, хто мріє про панування над світом? Ганьба! В чому ж ти помилився? В чому?..»
Внизу засяяли вогні Бруклінгема. Вертольот пішов униз і поволі опустився біля величезної будівлі аеровокзалу.
Евеліна відкрила очі, протерла їх кулачками.